Календар медицини

Іван Тодосійович Шевченко (1905–1993) онколог, доктор медичних наук, професор, один із провідних організаторів онкологічної служби в Україні.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1950)
• Професор (1952)

У 1930 році закінчив Харківський медичний інститут.

Професійний шлях ученого охоплював клінічну, військово-медичну та організаційну діяльність:

1931–1934 рр. — хірург і головний лікар управління санаторіями та будинками відпочинку України

1934–1937 рр. — завідувач хірургічного відділення та головний лікар Слобідського медкомбінату (Київ)

1938–1941 рр. — начальник лікарсько-санітарної служби Південно-Західної залізниці, завідувач онкологічного відділення Центральної дорожньої лікарні

1941–1943 рр. — провідний хірург евакогоспіталю 6-ї загальновійськової армії, лікар 1-го рангу у фронтових евакогоспіталях

Від 1943 року — провідний хірург госпіталю та всієї госпітальної бази армії

З 1945 року — директор Київського рентгено-радіологічного та онкологічного інституту (нині — Національний інститут раку).

У подальші роки працював у Київський інститут удосконалення лікарів:

1946–1952 рр. — доцент кафедри онкології

1952–1959, 1971–1975 рр. — завідувач кафедри онкології

У 1951–1971 роках — головний онколог МОЗ України.

Наукова діяльність

Наукові праці Івана Тодосійовича були присвячені:

• проблемам передракових станів
• профілактиці злоякісних пухлин
• лікуванню раку стравоходу та інших локалізацій

Учений запропонував низку оригінальних хірургічних методик, зокрема:

• операцію на прямій кишці зі збереженням слизової оболонки сфінктера
• метод накладення шлункової фістули типу «хоботка завитка»
• метод закриття пневмотораксу
• новий підхід до рентгено-радіумхірургії злоякісних пухлин різних локалізацій

Його діяльність суттєво вплинула на розвиток онкологічної хірургії та формування системи онкологічної допомоги в Україні.

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

Тамара Іванівна Бужієвська (1935) педіатр, генетик, вірусолог, доктор медичних наук, професор, засновниця української школи медичної генетики.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1984)
• Професор (1988)

У 1958 році закінчила Київський медичний інститут.

Професійний шлях:

1958–1969 рр. — працювала в Інституті інфекційних хвороб АМН СРСР (Москва)

1969–1989 рр. — наукова діяльність в Інституті молекулярної біології і генетики АН УРСР

Від 1989 р. — засновниця та перша завідувачка кафедри медичної генетики Київської медичної академії післядипломної освіти

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• віруси як мутагени
• генетичний моніторинг
• клінічна генетика
• вивчення наслідків екологічних та техногенних факторів, зокрема Чорнобильської катастрофи

Тамара Іванівна заснувала наукову школу медичної генетики в Україні, підготувала численних фахівців у галузі молекулярної та клінічної генетики.

Основні наукові праці

«Аденовірусні захворювання» (1964)

«Вирусиндуцированный мутагенез в клетках млекопитающих» (1984)

«Генетические исследования загрязнения окружающей среды» (1989)

«Генетика эндокринных заболеваний» (1993)

«Основи медичної генетики» (1994)

«Генетичні чи екогенетичні наслідки Чорнобильської аварії? Факти та гіпотези» (1996)

Наукова спадщина Тамари Іванівни Бужієвської зробила значний внесок у розвиток медичної генетики, вірусології та клінічної педіатрії в Україні.

Мішалов Володимир Григорович (1955) хірург, доктор медичних наук (1997), професор (2001). Закінчив Київський медичний інститут (1978). Працював лікарем. У 1982-1998 – у Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині Національний інститут хірургії та трансплантології НАМН України): від 1987 – завідувач відділу серцево-судинної хірургії і тромбоемболії легеневої артерії; від 1998 – завідувач кафедри хірургії № 4, водночас у 2000-2005 – проректор з лікувальної роботи Національного медичного університету (Київ).

Наукові дослідження: хірургічне лікування ішемічної хвороби серця, судин нижніх кінцівок, брахіоцефальних судин, атеросклерозу, тромбоемболії легеневої артерії.

Наукові праці: “Руководство по тромболитической терапии” (1998); “Тромбоемболія гілок легеневих артерій та посттромботична легенева гіпертензія: діагностика, лікування та профілактика” (1999); “Діагностика та хірургічне лікування гнійних ускладнень калькульозного холециститу” (2003); “Хірургічні хвороби” (2004); “Хірургічне лікування атеросклеротичних оклюзійно-стенотичних уражень брахіоцефальних артерій у хворих з супутньою ішемічною хворобою серця” (2005); “Профілактика диспозиції катетера TENCKHOFF у черевній порожнині” (2015).

Олексій Петрович Карапата (1920–1987) терапевт, фахівець з професійної патології, доктор медичних наук, професор, відомий дослідник професійних захворювань.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1963)
• Професор (1967)

Навчався у 2-й Харківський медичний інститут (до 1941), закінчив Київський медичний інститут (1948).

Професійний шлях:

Від 1956 року — завідувач клінічного відділу Криворізького НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Український НДІ промислової медицини)

Від 1965 року — завідувач відділу клінічної ревматології Українського інституту клінічної медицини (нині — Інститут кардіології НАМН України)

Від 1970 року — старший науковий співробітник Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Інститут медицини праці НАМН України)

Від 1978 року — завідувач кафедри внутрішніх хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту

Від 1980 року — на пенсії

Наукова діяльність

Олексій Петрович досліджував професійні захворювання та патології дихальної системи, зокрема:

• пневмоконіоз
• бронхіт
• вібраційна хвороба
• отоневрит
• гострі професійні отруєння
• сидеросилікоз у працівників залізорудної промисловості

Його роботи сприяли розвитку діагностики та лікування професійних захворювань, а також системи медико-санітарного контролю на промислових підприємствах.

Основні наукові праці

«К распознаванию туберкулеза легких (и его активности) больных сидеросиликозом» (1963)

«Специфическая аллергизация лейкоцитов» (1971)

«Диагностический справочник терапевта» (1976, 1979)

«Профессиональные пылевые болезни легких» (1980)

«Дифференциальная диагностика внутренних болезней» (1984)

Наукова та клінічна діяльність Олексія Петровича Карапати зробила важливий внесок у розвиток професійної медицини та терапії в Україні.

Міфле Йосип Едуардович (1845-1907) хірург, доктор медицини (1880). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1869), де й працював у 1880-1882 приват-доцентом. Відтоді – в Одесі. Дійсний член Одеського бальнеологічного товариства, в якому у 1883-1887 – товариш секретаря, 1887-1898 – секретар.

Наукові праці були присвячені проб­лемі асептики й антисептики в хірургії. Автор звітів про склад і діяльність Одеського бальнеологічного товариства.

Наукові праці: “По поводу возможности отравления карболовой кислотой при наружном ее применении” (1878); “О патологических изменениях яичка, обусловливаемых расстройствами в нем местного кровообращения” (1879); “Об антисептическом способе лечения ран” (1880); “Что называется асептической раной?” (1880); “Отчет о международном Конгрессе гидрологии и климатологии, происходившем в Биаррице в 1886 г.” (1888).