Календар медицини

Генрик Гальбан (1870 – 1933) невропатолог.

Освіта і стажування

• 1896 – закінчив медичний факультет Ягеллонського університету (Краків).
• 1897–1899 – удосконалювався в Берліні.
• 1901 – захистив дисертацію «Ueber juvenile Tabes, nebst Bemerkungen ueber symptomatische Migraene».

Професійна діяльність

• 1899–1903 – асистент кафедри неврології і психіатрії Віденського університету.
• 1903–1905 – доцент цієї ж кафедри, водночас науковий працівник кафедри анатомії і фізіології.
• 1905–1914 – завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.
• 1914–1918 – директор Віденського військового шпиталю.
• 1918–1920 – санітарний інспектор польської армії.
• 1920–1933 – професор, завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.

Академічні посади

• Декан медичного факультету (1915, 1916, 1921).
• Продекан (1922).
• Заступник проректора (1925).
• Ректор Львівського університету (1933).

Наукова та медична діяльність

Засновник Львівської наукової школи неврології та психіатрії.

Організував:

• амбулаторію (1905),
• відділення неврології (1924),
• клініку неврології (1930).
• На кафедрі створив гістологічну лабораторію, рентгенкабінет, відділення електро- та гідротерапії.

Дослідження:

• клінічна невропатологія,
• правець, спинна сухотка,
• тремтячий параліч, алкогольна полінейропатія,
• захворювання екстрапірамідної системи.
• Один із перших описав морфологічні зміни в мозку при прогресуючому паралічі та застосував гіпертермію для його лікування.

Громадська діяльність

• 1920 – організував і очолював комісію Сенату університету в справах молоді.
• 1930 – створив організацію «Здоровне опікування» (турбота про студентів), поширену згодом і за межі Польщі.
• Організував у Микуличині «Дім здоров’я» для студентів.
• Заснував у Львові кілька студентських гуртожитків.
• 1930 – запровадив обов’язкове медичне обстеження для вступників у вищі навчальні заклади.

Олександр Володимирович Палладін (1885 – 1972) біохімік. Заклав основи функціональної біохімії нервової системи.

Освіта і наукове становлення

• 1908 – закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.
• 1909 – стажування у Гейдельберзькому університеті (Німеччина).

Професійна діяльність

• 1908–1916 – асистент, доцент кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (Петербург).
• 1916 – професор фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків).
• 1921–1931 – завідувач кафедри фізіологічної, згодом біологічної хімії Харківського медичного інституту.
• 1925 – заснував Український біохімічний інститут у Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві).
• 1934–1954 – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

Організаційна та академічна діяльність

• Засновник першого в СРСР біохімічного журналу:
• «Наукові записки Українського біохемічного інституту» (1926),
• згодом – «Український біохімічний журнал», від 2014 – The Ukrainian Biochemical Journal.
• 1928 – організував Українське фізіологічне товариство (голова).
• Голова Українського біохімічного товариства (з 1958).
• Голова Всесоюзного біохімічного товариства (з 1964).
• Академік АН УРСР (1929), АН СРСР (1942), АМН СРСР (1944).
• Віце-президент АН УРСР (1939–1946), президент АН УРСР (1946–1962).
• Депутат Верховної Ради СРСР, депутат і член Президії Верховної Ради УРСР.

Нагороди і визнання

• Герой Соціалістичної Праці (1955).
• Заслужений діяч науки УРСР (1935).

Наукова діяльність

Автор близько 600 наукових публікацій, у т.ч. ~70 монографій, підручників, посібників.

Керівник та консультант 159 докторських і кандидатських дисертацій.

Основні напрями досліджень:

• біохімія м’язової діяльності та нервової системи;
• біохімія харчування, роль вітамінів, авітамінози;
• обмін протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та біологічно активних речовин;
• біохімічні основи функціонування нервової системи, пам’яті, психічної діяльності, сну, психозів.
• Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол, що широко застосовується в клініці.
• Встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, а також особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів.

Основні публікації

• «Исследования над образованием и выделением креатина у животных» (1916).
• «Основы питания» (1927).
• «Химическая природа витаминов» (1941).
• «Вопросы биохимии нервной системы» (1965).
• «Белки головного мозга и их обмен» (1972, у співавт.).
• «Избранные труды» (1975).

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені Палладіним О. В.  одноосібно або у співавторстві:

1. Избранные труды (1975). Шифр зберігання: В-1263.
2. Біохімія : підручник (1949). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
3. Вопросы биохимии нервной системы (1965). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
4. Механика жизни. Нервная система и внутренняя секреция (1923). Шифр зберігання: 612.8 П 144.
5. Научные основы народного питания (1919). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
6. Омоложение (1923). Шифр зберігання: 616.091 П 144.
7. Основи живлення (1926). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
8. Фізіологічна хімія : підручник (1935). Шифр зберігання: 612.015 П 144.

Також у фонді ННМБУ зберігається література, присвячена життю та діяльності Палладіна О. В.:

1. Власенко І. М. Олександ Палладін (1982). Шифр зберігання: Б-40776.
2. Збірник, присвячений 30-літтю наукової діяльності заслуженого діяча науки акад. О. В. Палладіна (1936). Шифр зберігання: 61(08) З-415.
3. Александр Владимирович Палладин : документы, фотографии (1985). Шифр зберігання: В-3197.
4. Утєвський А. М. Олександр Володимирович Палладін (1975). Шифр зберігання: Б-16240.

Олександр Самійлович Мамолат (1910 – 1991) фтизіатр. Наукові дослідження присвячені епідеміології та статистиці туберкульозу, організації боротьби з туберкульозом на селі.
Народився в с. Калніболот, Кіровоградщина.

Освіта і становлення

• 1930 – закінчив Уманський медичний технікум.
• 1930–1933 – фельдшер Ольховатського цукрового заводу (Київщина).
• 1936 – закінчив Київський медичний інститут (з відзнакою).

Професійна діяльність

• 1936–1979 – директор Українського інституту туберкульозу (згодом Київський НДІ фтизіатрії та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського).
• 1940 – старший лікар Київського лижного батальйону (радянсько-фінська війна).
• 1941 – поранений, в оточенні; учасник партизанського підпілля на Черкащині (організував підпільну типографію, диверсії).
• 1944–1945 – у складі діючої армії звільняв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
• Після війни – наукова та організаційна робота в інституті.

Академічна кар’єра

• Кандидатська дисертація – патогенез і морфологія туберкульозу кишківника.
• 1970 – доктор медичних наук (за сукупністю праць: «Методика та організація лікування хворих на деструктивний туберкульоз легенів»).
• Професор.
• Науковий консультант і керівник 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Громадська та організаційна діяльність

• З 1949 – головний фтизіатр МОЗ УРСР.
• Голова правління Товариства фтизіатрів України.
• Голова проблемної комісії МОЗ УРСР «Туберкульоз та патологія органів дихання».
• Заступник голови правління Всесоюзного товариства фтизіатрів.
• Депутат Київської міської ради, заступник голови комісії з охорони здоров’я.

Науковий внесок

Автор понад 160 наукових праць, з них 3 монографії.

Основні напрями:

• клініка та лікування туберкульозу легень;
• епідеміологія та профілактика;
• організація боротьби з туберкульозом.

Запровадив:

• пневмотораксні пункти у сільських лікарнях;
• сільські туберкульозні лікарні, районні та міжрайонні диспансери;
• посаду районних фтизіатрів;
• масову вакцинацію й ревакцинацію дітей і молоді;
• базові стаціонари для вперше виявлених хворих.
• Інститут, яким керував, став одним із найбільших центрів фтизіатрії, пульмонології та торакальної хірургії в СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Мамолата О. С.:

Патогенез и морфология туберкулеза кишечника в послепервичном периоде (1956). Шифр зберігання: 616.3 М 225а.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Мамолатом О. С. одноосібно або у співавторстві:

1. Методика и организация лечения больных деструктивным туберкулезом легких (1970). Шифр зберігання: Р-134.
2. Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом (1975). Шифр зберігання: Б-14880.
3. Современные вопросы лечения туберкулеза у детей (1959). Шифр зберігання: 616.002.5 С 568.
4. Туберкулез : учеб. пособие (1971). Шифр зберігання: Б-1539.

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

Микола Опанасович Вакуленко (1890 –????) патолог, бактеріолог.

Освіта

• 1908 – закінчив Владикавказьку гімназію.
• 1914 – медичний факультет Університету св. Володимира (м. Київ).

Професійна діяльність

• 1914–1919 – військова служба: проєктор Київського військового госпіталю, завідувач лабораторій у пересувному госпіталі та санітарно-епідемічному загоні.
• 1919–1926 – завідувач прозектури та лабораторії Вінницького гарнізонного військового госпіталю.
• 1920 – організував першу прозектуру у Вінниці при обласній лікарні, очолював її до 1950.
• 1929–1948 – завідувач прозектури Вінницької психоневрологічної лікарні.
• 1922 – завідувач кафедри мікробіології Вінницького фармакологічного інституту.
• 1930 – завідувач кафедри гістології заочного медичного інституту.
• 1932–1949 – завідувач кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту.
• 1950–1962 – завідувач патогістологічної лабораторії Вінницького обласного онкологічного диспансеру.

Науковий внесок

Автор 22 наукових праць.

Досліджував:

• патологію висипного та поворотного тифу, холери;
• зміни нервової системи при шизофренії, прогресуючому паралічі, старечому слабоумстві.

Фармацевтична галузь є стратегічною. Вона не лише впливає на розвиток національної економіки, а й на соціальні і навіть політичні аспекти життя суспільства. На разі у фармації України працює близько 300 тисяч людей, тобто лише 0,15 % від загальної кількості зайнятих. Але вони створюють близько 1 % ВВП країни, забезпечуючи 24 млрд грн доданої вартості.

До фармацевтичних працівників відноситься широкий перелік спеціальностей. Передовсім це провізори і фармацевти, які виконують свої фахові обов’язки в аптеках, оптових складах, на виробництві та дистриб’юції лікарських засобів. До цієї професії належать працівники національної та територіальних Держлікслужб, лабораторій з контролю якості лікарських засобів, реєстрації ліків, фармацевтичні представники вітчизняних і зарубіжних фірм, науковці і освітяни, співробітники фахових фармацевтичних видань.

На знак визнання внеску працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення Указом Президента України № 1128/99 від 07.09.1999 р. встановлено День фармацевтичного працівника. Професійне свято відзначається щорічно в третю суботу вересня.