Календар медицини

Олександр Самійлович Мамолат (1910 – 1991) фтизіатр. Наукові дослідження присвячені епідеміології та статистиці туберкульозу, організації боротьби з туберкульозом на селі.
Народився в с. Калніболот, Кіровоградщина.

Освіта і становлення

• 1930 – закінчив Уманський медичний технікум.
• 1930–1933 – фельдшер Ольховатського цукрового заводу (Київщина).
• 1936 – закінчив Київський медичний інститут (з відзнакою).

Професійна діяльність

• 1936–1979 – директор Українського інституту туберкульозу (згодом Київський НДІ фтизіатрії та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського).
• 1940 – старший лікар Київського лижного батальйону (радянсько-фінська війна).
• 1941 – поранений, в оточенні; учасник партизанського підпілля на Черкащині (організував підпільну типографію, диверсії).
• 1944–1945 – у складі діючої армії звільняв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
• Після війни – наукова та організаційна робота в інституті.

Академічна кар’єра

• Кандидатська дисертація – патогенез і морфологія туберкульозу кишківника.
• 1970 – доктор медичних наук (за сукупністю праць: «Методика та організація лікування хворих на деструктивний туберкульоз легенів»).
• Професор.
• Науковий консультант і керівник 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Громадська та організаційна діяльність

• З 1949 – головний фтизіатр МОЗ УРСР.
• Голова правління Товариства фтизіатрів України.
• Голова проблемної комісії МОЗ УРСР «Туберкульоз та патологія органів дихання».
• Заступник голови правління Всесоюзного товариства фтизіатрів.
• Депутат Київської міської ради, заступник голови комісії з охорони здоров’я.

Науковий внесок

Автор понад 160 наукових праць, з них 3 монографії.

Основні напрями:

• клініка та лікування туберкульозу легень;
• епідеміологія та профілактика;
• організація боротьби з туберкульозом.

Запровадив:

• пневмотораксні пункти у сільських лікарнях;
• сільські туберкульозні лікарні, районні та міжрайонні диспансери;
• посаду районних фтизіатрів;
• масову вакцинацію й ревакцинацію дітей і молоді;
• базові стаціонари для вперше виявлених хворих.
• Інститут, яким керував, став одним із найбільших центрів фтизіатрії, пульмонології та торакальної хірургії в СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Мамолата О. С.:

Патогенез и морфология туберкулеза кишечника в послепервичном периоде (1956). Шифр зберігання: 616.3 М 225а.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Мамолатом О. С. одноосібно або у співавторстві:

1. Методика и организация лечения больных деструктивным туберкулезом легких (1970). Шифр зберігання: Р-134.
2. Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом (1975). Шифр зберігання: Б-14880.
3. Современные вопросы лечения туберкулеза у детей (1959). Шифр зберігання: 616.002.5 С 568.
4. Туберкулез : учеб. пособие (1971). Шифр зберігання: Б-1539.

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

Микола Опанасович Вакуленко (1890 –????) патолог, бактеріолог.

Освіта

• 1908 – закінчив Владикавказьку гімназію.
• 1914 – медичний факультет Університету св. Володимира (м. Київ).

Професійна діяльність

• 1914–1919 – військова служба: проєктор Київського військового госпіталю, завідувач лабораторій у пересувному госпіталі та санітарно-епідемічному загоні.
• 1919–1926 – завідувач прозектури та лабораторії Вінницького гарнізонного військового госпіталю.
• 1920 – організував першу прозектуру у Вінниці при обласній лікарні, очолював її до 1950.
• 1929–1948 – завідувач прозектури Вінницької психоневрологічної лікарні.
• 1922 – завідувач кафедри мікробіології Вінницького фармакологічного інституту.
• 1930 – завідувач кафедри гістології заочного медичного інституту.
• 1932–1949 – завідувач кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту.
• 1950–1962 – завідувач патогістологічної лабораторії Вінницького обласного онкологічного диспансеру.

Науковий внесок

Автор 22 наукових праць.

Досліджував:

• патологію висипного та поворотного тифу, холери;
• зміни нервової системи при шизофренії, прогресуючому паралічі, старечому слабоумстві.

Фармацевтична галузь є стратегічною. Вона не лише впливає на розвиток національної економіки, а й на соціальні і навіть політичні аспекти життя суспільства. На разі у фармації України працює близько 300 тисяч людей, тобто лише 0,15 % від загальної кількості зайнятих. Але вони створюють близько 1 % ВВП країни, забезпечуючи 24 млрд грн доданої вартості.

До фармацевтичних працівників відноситься широкий перелік спеціальностей. Передовсім це провізори і фармацевти, які виконують свої фахові обов’язки в аптеках, оптових складах, на виробництві та дистриб’юції лікарських засобів. До цієї професії належать працівники національної та територіальних Держлікслужб, лабораторій з контролю якості лікарських засобів, реєстрації ліків, фармацевтичні представники вітчизняних і зарубіжних фірм, науковці і освітяни, співробітники фахових фармацевтичних видань.

На знак визнання внеску працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення Указом Президента України № 1128/99 від 07.09.1999 р. встановлено День фармацевтичного працівника. Професійне свято відзначається щорічно в третю суботу вересня.

Ініціатива заснування цього дня належить організаціям, які вивчають причини виникнення хвороби задля сповільнення її розвитку. Глобальна проблема полягає в тому, що двоє з трьох людей у всьому світі мало або зовсім не розуміють проблеми пацієнтів із хворобою Альцгеймера та пов’язану з нею деменцію. Відсутність інформації призводить до стигматизації симптомів.Вперше кампанію із поширення інформації про цю патологію було проведено у 1994 році.

Хвороба Альцгеймера – нейродегенеративне захворювання, клінічні ознаки якого вперше були описані у 1906 році Алоїсом Альцгеймером. На разі не відомо, що спричиняє захворювання. Ліків для радикальної боротьби із ним не знайдено, доступні лише методи, які частково можуть скоригувати стан хворого, сповільнити прогресування деменції та пом’якшити симптоми.

На сьогоднішній день деменцію діагностують у майже 50 млн людей у світі. Кожні три секунди фіксують новий випадок захворювання на вказану патологію. За прогнозами фахівців, якщо ефективні стратегії зменшення ризиків не будуть реалізовані на світовому рівні, то до 2050 року кількість пацієнтів із деменцією сягатиме близько 152 млн. Крім того, витрати, асоційовані з деменцією, визначають на рівні трильйона доларів США, що перевищує ринкову вартість таких компаній як Apple і Microsoft.

11 ознак хвороби Альцгеймера :

• Дезорієнтація в часі та просторі;
• Труднощі із виконанням повсякденних справ;
• Повторення одних і тих самих питань, постійне уточнення відомої інформації;
• Проблеми із веденням діалогу, порушення мовлення;
• Проблеми із запам’ятовуванням, зокрема розташуванням речей;
• Проблеми із рахуванням, веденням розрахунків;
• Зміна настрою та поведінки;
• Проблеми із здатністю мислити раціонально та ухвалювати рішення;
• Порушення зорових відчуттів (проблема із розрізненням кольорів та контрастністю, сприйманням простору);
• Проблеми з читанням та керуванням автомобілем;
• Припинення трудової та соціальної активності.

Людвіг Іванович Малиновський (1875 – 1917)
хірург, організатор охорони здоров’я, громадський діяч.

Освіта

1898–1903 – медичний факультет Юр’ївського університету.

Професійна діяльність

• Асистент проф. В. Г. Цеге-Мантейфеля (1903–1905).
• Лікарня в м. Дунаївці (10 ліжок) – організував активну хірургічну діяльність.
• З 1905 – хірург та старший лікар Вінницької земської лікарні (75 ліжок), де поставив лікування на сучасний рівень.
• Під час Першої світової війни – головний лікар і провідний хірург шпиталю Всеросійського земського союзу у Вінниці.
• Упродовж 13 років – голова Вінницького Пироговського товариства.

Науковий внесок

• Автор 25 наукових праць, низки монографій і статей з хірургії.
• Вперше описав клініку мезентеріальних лімфаденітів.
• У класифікації перитонітів виділив дві нові форми: слизово-серозні та гангренозні.
• Запровадив термін «апендицинілеус» (кишкова непрохідність при гострому апендициті).

Громадська діяльність та спадщина

Ініціатор будівництва Вінницької Пироговської лікарні (відкрита 7.05.1917).

Похований біля фасаду її хірургічного корпусу; на могилі встановлено пам’ятник.

Його ім’я носять вулиця у Вінниці та одна з найбільших палат хірургічного відділення Пироговської лікарні.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Людвіга І. М., підготовлені одноосібно:

1. Догмы асептики. Подготовка операций и лечение ран (1916). Шифр зберігання: 617.9 М-192
2. Phagedaena vulherum (1915). Шифр зберігання: 617.99 М-192