Календар медицини

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

• у родичів яких було діагностовано глаукому;
• старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
• з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
• в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
• старші за 60-70 років;
• хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
• які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
• зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

• біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
• звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
• при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
• погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
• відчуття підвищеного зволоження очей;
• незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.

Володимир Вікентійович Лукомський (1840-1902) лікар-дерматолог, доктор медицини, науковець, представник київської медичної школи другої половини ХІХ століття.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медицини (1864)
• У 1861 році закінчив Університет святого Володимира (Київ)
• Після завершення навчання працював військовим лікарем. Перебував у науковому відрядженні в Німеччині, Австрії та Франції, де ознайомлювався з передовими європейськими медичними практиками.
• З 1872 року — приват-доцент кафедри спеціальної патології і терапії Університету святого Володимира.

Одночасно працював:

з 1874 року — у Київському військовому шпиталі

з 1876 року — у Луцькому військовому шпиталі

Був членом Товариства київських лікарів.
В останні роки життя обіймав посаду військово-медичного інспектора Омського військового округу (Росія).

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Лукомського стосувалися проблем спеціальної патології та інфекційних захворювань.

Основні напрями його наукової роботи:

• вивчення ролі мікроорганізмів у виникненні та перебігу інфекційних хвороб
• дослідження патології інфекційних процесів
• визначення паразитарної природи бешихи
• встановлення зв’язку між бешихою та мікрококами
• дослідження взаємозв’язку між дифтерією та паразитарними грибками
• питання антисептики
• проблеми лікування внутрішніх і нервових хвороб
• організація військово-медичної служби

Учений запропонував оригінальне трактування патології інфекційних процесів, що відповідало новим бактеріологічним уявленням другої половини ХІХ століття.

Основні наукові праці

«Наблюдение над некоторыми видами злокачественных перемежающихся лихорадок» (1864)

«О современном состоянии дерматологии» (1872)

«Исследование о роже» (1874)

Наукова спадщина Володимира Вікентійовича Лукомського є важливою складовою розвитку дерматології, інфектології та військової медицини.

Олена Миколаївна Гриценко (1940) провізор, доктор фармацевтичних наук, професор, фахівець у галузі фармацевтики, фітохімії та фармацевтичного аналізу.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор фармацевтичних наук (1990)
• Професор (1994)

У 1961 році закінчила Харківський фармацевтичний інститут.

Упродовж 1961–1965 років працювала провізором.

Від 1965 року її професійна діяльність пов’язана з Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (Київ), де вона обіймала такі посади:

1985–2003 рр. — завідувачка кафедри

Від 2004 р. — професорка кафедри фармацевтичної хімії та фармакогнозії

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• фармацевтична хімія
• фітохімія
• фармацевтичний аналіз
• взаємодія біологічно активних сполук у лікарських засобах
• дослідження лікарських засобів рослинного походження

Вчена вивчає процеси взаємодії біологічно активних речовин, зокрема рослинних компонентів, у складі лікарських препаратів, що має важливе значення для підвищення їхньої ефективності та безпеки.

Основні наукові праці

«Справочник провизора-аналитика» (1989)

«Рослинні полісахариди в лікарських засобах та їх взаємодія з низькомолекулярними біологічно активними сполуками» (1989)

«Фізико-хімічні властивості та електронна будова кверцетину» (1999)

«Провізор як провідник принципів біоетики у фармацевтичній практиці» (2003)

Наукова та педагогічна діяльність Олени Миколаївни Гриценко зробила вагомий внесок у розвиток фармацевтичної освіти та наукових досліджень в Україні.

Леонід Кирилович Караванов (1925–2002) лікар, організатор охорони здоров’я, генерал-майор медичної служби, заслужений лікар України.

Освіта та професійна діяльність

У 1950 році закінчив Львівський медичний інститут.

Професійний шлях:

1950–1951 рр. — завідувач лікувального профспілкового сектора міського відділу охорони здоров’я м. Луцька

1951–1952 рр. — виконувач обов’язків завідувача міського відділу охорони здоров’я м. Луцька

1953–1959 рр. — керівник медичної служби КДБ у Волинській області

1959–1960 рр. — керівник медичної служби КДБ у Львівській області

1960–1983 рр. — очолював медичну службу КДБ УРСР

У 1983 році отримав військове звання генерал-майора медичної служби.

• Мав почесне звання Заслужений лікар України.
• Внесок у розвиток медичної служби
• Леонід Кирилович Караванов зробив вагомий внесок у:
• розвиток матеріально-технічної бази медичної служби
• удосконалення лікувально-діагностичного процесу медичної служби КДБ УРСР
• відновлення та створення військово-медичних служб в усіх областях України

Його організаційна діяльність сприяла зміцненню системи медичного забезпечення в структурі державних органів.

Олексій Антонович Кронтовський патолог, доктор медицини, професор, один із фундаторів експериментальної онкопатології в Україні.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медицини (1917)
• Професор (1921)

У 1911 році закінчив Університет святого Володимира (Київ).

Професійна діяльність ученого була пов’язана з провідними науковими установами Києва:

У Київському санітарно-бактеріологічному інституті — засновник (1924) і завідувач відділу експериментальної медицини

У Київському медичному інституті — професор кафедри бактеріології (1921–1923) та кафедри загальної патології (1923–1924)

Засновник і завідувач відділу експериментальної біології та медицини Київського рентґенорадіологічного інституту (1924–1933), нині — Національний інститут раку

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• експериментальна патологія пухлин
• культивування тканин поза організмом
• природа злоякісного росту тканин
• вплив на процеси пухлинного розвитку
• проблеми ендокринології та мікробіології

Олексій Кронтовський розробив новаторські методи культивування тканин in vitro, а також метод вивчення обміну речовин злоякісних пухлин шляхом створення в організмі тварин так званої ізольованої пухлини. Його праці стали важливим кроком у розвитку експериментальної онкології.

Основні наукові праці

«Материалы к сравнительной и экспериментальной патологии опухолей» (1916)

«Метод тканевых культур» (1917)

«Наследственность и конституция» (1925)

«Новая методика изучения внутренней секреции посредством эксплантации» (1927)

«Метод изолирования опухолей в организме и вне организма» (1928)

Наукова спадщина Олексія Антоновича Кронтовського відіграла значну роль у становленні експериментальної патології та онкологічних досліджень в Україні.

Ганна Абрамівна Модель (1915–2001) невропатолог, фахівець у галузі професійної патології, доктор медичних наук, професор.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1962)
• Професор (1968)

У 1937 році закінчила Київський медичний інститут. Працювала лікарем.

Упродовж 1943–1950 років — старша наукова співробітниця Українського психоневрологічного інституту (нині — Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України, Харків).

Від 1950 року її наукова діяльність була пов’язана з Київським НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Інститут медицини праці НАМН України), де вона обіймала посаду:

1965–1979 рр. — завідувачка відділу професійної патології.

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• діагностика професійних захворювань нервової системи
• лікування та експертиза працездатності при неврологічній патології
• професійні ураження нервової системи у працівників промисловості та сільського господарства
• вплив токсичних речовин на гіпоталамічну систему
• клініка та патогенез вібраційної хвороби

Праці Ганни Абрамівни Модель сприяли розвитку клінічної профпатології та вдосконаленню системи медико-соціальної експертизи в Україні.

Основні наукові праці

«Експертиза працездатності при захворюваннях нервової системи» (1958)

«Функциональные изменения нервной системы в начальных стадиях некоторых профессиональных заболеваний» (1961)

«Актуальные проблемы клиники вибрационной болезни» (1972)

Наукова спадщина вченої має важливе значення для розвитку неврології та медицини праці.