Календар медицини

85 років від дня народження провізора, доктора фармацевтичних наук, професора Дмитра Степановича Волоха (1936)

Провізор, доктор фармацевтичних наук (1990), професор (1991). Закінчив Львівський медичний інститут (1959). Працював начальником Чернігівського обласного аптечного управління (1960-1979), від 1980 – Головного аптечного управління МОЗ України; від 1992 – президент англо-українського спільного підприємства “Тамбрандс Україна”; від 1997 – декан фармацевтичного факультету, завідувач кафедри організації та економіки фармації Національного медичного університету; одночасно – засновник і генеральний директор спільного україно-індійського підприємства з реалізації медикаментів; від 1981 за сумісництвом – у Київській медичній академії післядипломної освіти (від 2004 – професор).

У 60–70-х рр. працював над пошуком нових форм і методів лікарського забезпечення населення. Розробив і впровадив методи створення та модернізації аптечної системи України. Розробляє лікувально-профілактичні засоби на натуральній основі (виробництво вітчизняних нутрицевтиків).

Наукові праці: “Организация лекарственной помощи городскому населению” (1987); “Справочник аналогов лекарственных средств” (1987, 1989); “Справочник провизора-аналитика” (1989); “Лекарственные средства и их аналоги” (1989); “Промислове виробництво вітчизняних нутрицевтиків – реальність сьогодення” (1998); “Деякі аспекти процедури тендерних закупівель лікарських препаратів в Україні” (2003).

85 років від дня народження уролога, доктора медичних наук, професора Івана Олександровича Клименка (1936)

Уролог, доктор медичних наук (1988), професор (1997). Закінчив Київський медичний інститут (1964). Працював лікарем. Від 1967 – в Інституті урології АМНУ (Київ): від 1984 – завідувач відділу онкоурології.

Розробляв методи ранньої діагностики та лікування онкоурологічних захворювань; вивчав передракові захворювання, проблеми застосування кріохірургії в урології.

Наукові праці: “Низкие температуры в медицине” (1988); “Передрак та ранні форми раку сечового міхура” (1994); “Рак передміхурової залози: Епідеміологія та сучасні принципи діагностики та лікування” (1997); “Эндокринная терапия рака предстательной железы” (1999); “Современные подходы к гормонотерапии рака предстательной железы” (2006); “Опухоли органов мочевыделительной системы и мужских половых органов” (2008).

120 років від дня народження біохіміка, доктора біологічних наук, професора, академіка АН УРСР Івана Миколайовича Буланкіна (1901-1960)

Біохімік, доктор біологічних наук (1939), професор (1934), академік АН УРСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1951). Закінчив Харківський інститут народної освіти (1926), де й працював (згодом Харківський університет): науковий співробітник (від 1929), завідувач заснованої ним кафедри біохімії (від 1933; 1944-1960), одночасно від 1935 – проректор з наукової роботи, від 1945 – ректор; 1941-1944 – завідувач кафедри Томського університету. Один із засновників радіофізичного факультету, відділення ядерної фізики (згодом фізико-технічний факультет) Харківського університету.

Наукові дослідження в галузі вікової біохімії та біохімії білків і нуклеїнових кислот. Один із засновників вітчизняного напряму онтобіохімії. Розробив методи очищення препаратів желатини та консервування крові. Довів, що в золях і драглях желатини при старінні відбуваються значні спонтанні зміни, деякі з них притаманні лише цьому білку, зокрема поступова втрата структурних властивостей, зміна ступеня дисперсності без ознак гідролізу. Встановив, що денатурація глобулярних білків, пов’язана з агрегацією їхніх частинок, є не мономолекулярною реакцією, а реакцією вищого порядку. Денатурацію білків розглядав як структурний перехід, пов’язаний з розгортанням поліпептидного ланцюга. Вивчив роль сульфгідрильних і дисульфідних груп у процесі денатурації білків. Звернув увагу на роль надмолекулярних структур у процесі старіння організму. Вивчав історію розвитку вітчизняної науки та становлення біохімії в Україні.

Наукові праці: “О влиянии некоторых солей на гидратацию желатины” (1930); “Закономерности старения золей и студней желатины” (1939); “О возрастных физико-химических изменениях коллагеновых производных кожи” (1941); “О глобулярной и мицеллярной структуре белковых веществ” (1941); “Межі оборотності і прихована денатурація глобулярних білків” (1947); “Электрохимическая обратимость и кислотнощелочная денатурация глобулярных белков” (1949); “А. Я. Данилевский – основоположник отечественной биохимии” (1950); “Матеріали про оборотність кислотно-лужної денатурації глобулярних білків” (1950); “Отечественная литература в области химии и биохимии белков” (1952); “У истоков отечественной науки о белках” (1952); “О природе денатурации глобулярных белков” (1955); “Очерк развития биологической химии в Харьковском государственном университете и в медицинском институте” (1955); “Возрастные изменения белкового синтеза” (1962); “Проблема старения и долголетия” (1963).

Рак – це загальний термін, яким позначають групу захворювань, що можуть вражати будь-яку частину тіла. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, вона є однією з головних причин смерті сьогодні. 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком для привернення уваги громадськості до цієї хвороби.

Одна з ознак раку – швидке зростання аномальних клітин, які згодом метастазують у інші органи. Ця патологія є основною причиною смерті в усьому світі. Так, онкологічні захворювання відповідальні за майже 10 млн смертей у 2020 році. Що стосується нашої країни, то на різні форми раку хворіє понад мільйон українців. У тому ж 2020 році від онкологічних захворювань померло близько 70 тис. наших співвітчизників. На жаль темпи поширення даної патології в нас дуже високі. У 2020 році Україна посідали сумне 2 місці в Європі за темпами його поширення. Одна з причин – пізнє виявлення хвороби.

За даними ВООЗ, найчастіше діагностують злоякісні новоутворення молочної залози, легень, а також колоректальний рак, передміхурової залози, шкіри (не меланома), шлунку.

Факторами ризику розвитку захворювання є:

• Погані звички – вживання тютюну, алкоголю;
• Нездорове харчування;
• Відсутність фізичної активності;
• Несприятлива екологічна ситуація.

Вчені вважають, що деякі хронічні інфекції також можуть сприяти розвитку онкологічного захворювання. Канцерогенними інфекціями називають Helicobacter pylori, віруси папіломи людини, гепатиту B і C та Епштейна–Барра.

У досягненні глобальних цілей щодо зниження кількості випадків онкологічних захворювань та передчасної смертності ключовим є лікування раку на ранніх стадіях. На жаль, багато випадків діагностують занадто пізно. Тож терапія стає складніше, а прогноз – непередбачуваним. Разом із тим 30–50 % випадків раку можна запобігти. ВООЗ радить зміцнювати національні системи охорони здоров’я, впроваджуючи розроблені стратегії профілактики. Окрім того, раннє виявлення раку значно зменшує фінансові наслідки – зменшує вартість лікування і зберігають життя людей, які можуть продовжувати працювати.

Сучасні стратегії профілактики передбачають ранню діагностику та скринінг. До стратегії ранньої діагностики входить:

• поширення знань про фактори ризику і симптоми різних форм раку серед населення;
• наголошення на своєчасному зверненні за медичною допомогою при виявленні аномальних симптомів;
• доступ до клінічної оцінки та діагностики.

У поняття «скринінг» входить виявлення осіб, у яких результати аналізів показують високу ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Виявлення таких осіб до появи симптомів допомагає своєчасно направити їх на профілактику та лікування.

Всесвітній день боротьби з раком відзначається 4 лютого і спрямований на підвищення обізнаності населення щодо онкологічних захворювань та зменшення соціальної стигматизації. Цей день було обрано на Всесвітньому саміті, присвяченому боротьбі з раком у новому тисячолітті, який проходив у Парижі в 2000 році.

У фондах ННМБУ ви можете знайти літературу за цією темою:

1. Військова екологія : підручник / М. І. Хижняк [та ін.] ; за ред. І. М. Хижняка. – Київ : Чалчинська Н. В., 2020. – 677 с.
2. Довідник з медико-соціальної експертизи і реабілітації : навчальний посібник : у 3 т. / Л. Ю. Науменко [та ін.] ; за ред. Л. Ю. Науменка; Дніпров. держ. мед. ун-т. – Дніпро : Ліра, 2021.
   Т. 3 : Захворювання нервової системи, онкологічні захворювання, патологія органа зору. – 2021. – 453 с. : табл.
3. Онкологічні захворювання: врятує рання діагностика : бібліографічний список / Вінниц. обл. наук. мед. б-ка, Від. наук.-мед. інформації та бібліогр. ; підгот.: Гаєвик О.Є. – Вінниця : [б. в.], 2014.
4. Жук В.І. Ефективність та безпечність інтратекального введення морфіну гідрохлориду для лікування хронічного больового синдрому у хворих на онкологічні захворювання в термінальній стадії / В. І. Жук, Ю. І. Новосад // Лікар. справа = Врачебное дело. – 2017. – N 5/6. – С. 104-108.
5. Журавльова Л.В. Цукровий діабет та онкологічні захворювання [] / Л. В. Журавльова, Н. В. Сокольнікова // Ліки України. – 2021. – № 2. – С. 32-40.

Ніколаєв Анатолій Петрович
(1896 — 1972) — акушер-гінеколог, учений.

Народився в м. Тараща Київської губернії (нині — Київська область) у родині лікаря. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (1913–1917).

У 1917–1920 рр. працював шкільним лікарем і викладачем гімназії в м. Бердичів, у 1920–1922 рр. — дільничним лікарем у с. Маркуші Бердичівського повіту. З 1922 року працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах ординатора, асистента та доцента кафедри акушерства і гінекології (1922–1931). У 1931–1933 рр. — завідувач навчального філіалу та акушерсько-гінекологічного відділення міжрайонної лікарні в м. Коростень.

У 1933 році йому присвоєно наукове звання професора. У 1933–1936 рр. очолював кафедру акушерства та гінекології Полтавського виробничого медичного інституту. З 1936 року — заступник директора з наукової частини, завідувач жіночого сектора та керівник акушерсько-гінекологічної клініки Донецького науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства.
У 1939 році захистив докторську дисертацію «Нейрогуморальные факторы в регуляции родовой деятельности женщины». У роки Другої світової війни (1941–1944) служив начальником медичної частини евакошпиталів № 3312 і № 3638 у м. Саратов, а також головним гінекологом Приволзького військового округу.

З 1944 року працював в Інституті акушерства і гінекології АМН СРСР: завідувач акушерської клініки та заступник директора (1944–1951), директор (1944–1948, м. Москва). У подальшому — заступник директора з наукової роботи, виконувач обов’язків директора (1948–1950), директор (1950–1954) Інституту акушерства та гінекології АМН СРСР у м. Ленінград. У 1954–1966 рр. — заступник директора з наукової роботи, з 1966 р. — науковий консультант Інституту охорони материнства та дитинства (нині — Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України).

Голова Українського наукового товариства акушерів-гінекологів, член правління Всесоюзного та Київського наукових товариств акушерів-гінекологів, заступник головного редактора журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія». Академік АМН СРСР (1952), лауреат Державної премії СРСР (1952).

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 36 монографій, підручників і розділів у керівництвах для лікарів. Один із засновників фізіологічного напряму в акушерстві. Основні напрями наукової діяльності: вивчення перебігу пологового акту, боротьба з внутрішньоутробною асфіксією плода, знеболювання пологів, дослідження токсикозів вагітності та слабкості пологової діяльності.

Розробив концепцію нейрогуморальних механізмів пологового акту. Науковий консультант і керівник 11 докторських та 19 кандидатських дисертацій.

65 років від дня народження біолога, доктора біологічних наук, професора, академіка НАНУ Олександра Вікторовича Романенка (1956)

Біолог, доктор біологічних наук, професор (1993), академік НАН України (2018). Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1978). Завідувач кафедри біології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення модуляції синоптичної передачі біологічно активними сполуками; дослідження нейробіології вітамінів; встановив нові шляхи реалізації в організмі нейротропної активності вітамінів B1, PP і їхніх похідних.