Календар медицини

Крижанівська Інна Іларіонівна (1913-2004) терапевт, доктор медичних наук, професор, ректор Дніпропетровського медичного інституту (1964-81). Створила кардіологічну школу. Вивчала бронхіальну астму, тромбоутворення, профпатологію, патологію печінки.

Інна Іларіонівна народилася в м. Черкаси. Середню медичну освіту здобула в Дніпропетровському медичному технікумі (1931); працювала на посаді фельдшера; вищу медичну освіту (з відзнакою) здобула на лікувальному факультеті Дніпропетровського медичного інституту (1932- 1938); працювала на посадах лікаря-ординатора та завідувача терапевтичного відділення Ігренської психіатричної лікарні (1938-1940), головного лікаря Чернівецької обласної клінічної лікарні (1940—1941); у 1941 р. вступила до клінічної ординатури кафедри внутрішніх хвороб Кримського медичного інституту; під час німецько-радянської війни працювала на посаді дільничого лікаря в Краснодарському краї та в Грузії (1941—1943).

Після реевакуації працювала на посадах лікаря-ординатора та завідувача терапевтичного відділення Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова (1943-1947), асистента та доцента (1947-1956), завідувача (1956-1957) кафедри факультетської терапії Дніпропетровського медичного інституту, завідувача кафедри терапії Монгольського державного університету (1957-1959), завідувача кафедри госпітальної терапії (1959-1989), проректора з навчальної роботи (1959-1964), ректора (1964-1981) Дніпропетровського медичного інституту; у 1953 р. захистила кандидатську дисертацію, а в 1957 р. – докторську дисертацію; професор (1959); голова Дніпропетровського наукового терапевтичного товариства; член правління Українського наукового товариства терапевтів; голова Дніпропетровського Фонду Миру. Депутат Дніпропетровської обласної Рад народних депутатів, депутат Верховної Ради УРСР 7-8 скликань (1967-1975).

Заслужений діяч науки УРСР (1968); Заслужений працівник вищої школи УРСР; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: Дослідження хвороб серцево-судинної системи, вивчення бронхіальної астми, тромбоутворення, професійної патології, патології печінки, виразкової хвороби, дифузних хвороб сполучної тканини, цукрового діабету; науковий консультант і керівник 9 докторських та 49 кандидатських дисертацій.

Медвецький Євген Болеславович (1938) хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1997). Працював лікарем-хірургом у м. Козельці Чернігівської області. З 1973 – в Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (тепер Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова) на посадах старшого, провідного наукового співробітника, керівника відділу. У 2002 р. за наукові досягнення в галузі спрямованого транспорту ліків обраний дійсним членом (академіком) УАН.
Закінчив Вінницький медичний інститут (1964). Працював лікарем 1967–73 – у Київському НДІ ортопедії; 1973–2011 – у Національному інституті хірургії та трансплантології НАМНУ (Київ): 1993–2003 – провідний науковий співробітник.

Основні праці: Морфофункциональные методы исследования в норме и при патологии. К., 1983; Морфофункциональная характеристика нейтрофильных гранулоцитов у больных гнойным холангитом // КХ. 1995. № 3 (спів­авт.); Спрямований транспорт антибіотиків при гнійно-запальних захворюваннях печінки та жовчних шляхів // Шпитал. хірургія. 1999. № 2 (спів­авт.); Роль взаємовідносин нейтрофільних гранулоцитів, ендотеліоцитів та мононуклеарних макрофагів у виникненні і перебігу гнійно-септичних станів // КХ. 2002. № 8 (спів­авт.); Основные прин­ципы антибиотикопрофилактики и антибактериальной терапии в абдоминальной хирургии // Там само. 2005. № 8 (спів­авт.); Применение ловастатина в модели хронического алкогольного панкреатита для профилактики фиброза поджелудочной железы после выполнения ее дистальной резекции // Хірургія України. 2013. № 1 (спів­авт.).

Напрями наукових досліджень: спрямований транспорт лікарських засобів у вогнище запалення, антибіотикотерапія й антибіотикопрофілактика, немедикаментозні методи імуностимуляції.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

Каменецький Михайло Соломонович (1933) рентгенолог, доктор медичних наук (1989), професор, завідувач кафедри променевої діагностики та терапії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (1987-2000). Засновник функціонального напряму у вітчизняній променевій діагностиці: рання (доклінічна) променева діагностика серцевих і легеневих захворювань, особливо лівошлуночкової недостатності, набряку легенів різного генезу, професійної патології шахтарів, дифузних уражень легень. За його ініціативою здійснено глибоке реформування системи викладання рентгенології та радіології. Був одним із розробників усіх державних стандартів медичної освіти в країні.

Михайло Соломонович народився в м. Чернігові. Медичну освіту (з відзнакою) здобув у Київському медичому інституті (1956); працював на посадах лікаря-рентгенолога у м. Ковелі, Волинської обл. (1956-1958), лікаря-рентгенолога в м. Донецьку (1958- 1967), асистента (1967-1975), доцента (1975-1987), завідувача (1987–2000) кафедри радіології Донецького медичного інституту (тепер – Донецький національний медичний уні- верситет).

З 1994 р. також завідувач наукової лабораторії з проблем переддипломної медичної освіти МОЗ України. У 1965 р. захистив кандидатську дисертацію «Со- стояние функции наружного дыхания у больных деструктивным туберкулезом до и после радикальной операции», а в 1989 р. – докторську дисертацію; професор; голова Донецького регіонального відділення та член виконавчого комітету (з 1995 р.) Асоціації радіологів України; член редакційних колегій низки фахових журналів.

Заслужений працівник народної освіти України (1994). Автор понад 650 наукових публікацій, зокрема 27 монографій, 3 підручників, 30 навчаних посібників, 8 винаходів.

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання ранньої (доклінічної) променевої діагностики серцевих та легеневих захворювань, набряку легень різного генезу, професійної патології шахтарів, дифузних уражень легень, розробка системи вищої медичної освіти; засновник функціонального напряму у вітчизняній променевій діагностиці; науковий консультант і керівник 4 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

Пятак Олесь Овдійович (1928) терапевт, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР, завідувач кафедри терапії педіатричного факультету Київського медичного інституту. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут.

Наукові праці присвячені актуальним питанням захворювань серцево-судинної системи, організації охорони здоров’я й історії медицини.

Наукові праці: “Международная система единиц в клинической медицине” (1982); “Классификация и терминологическая трактовка болезней системы кровообраще­ния” (1984); “Справочник по клинической фармакологии и фармакотера­пии” (1986).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О.О. Пятака “Клинико-инструментальная диагностика ревматических пороков сердца на различных этапах их развития” (1969); “К диагностике ранних стадий гипертонической болезни” (1957)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пятака О.О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Международная система, единиц в клинической медицине (1982)
2. Методические рекомендации по диагностике и патогенетическому лечению больных с перцептивной тугоухостью сосудистой этиологии (1984)
3. Методические рекомендации по исследованию фазовой структуры сердечного Цикла у больных хроническими формами ишемической болезни сердца (1982)
4. Фундаментальные и прикладные аспекты радиационной медицины состояние и перспективы (1992)
5. Критерии дифференциальной диагностики стенокардии рекоменаатий и кардиалгии (1986)
6. Клінічні методи дослідження при ранніх стадіях гіпертонічної хвороби (1961)
7. Классификация и терминологическая трактовка болезней системы кровообращения (1984)
8. Диагностические критерии доклинических проявлений сердечной недостаточности (1978)
9. Критерии дифференциальной диагностики стенокардии и кардиалгии (1986)

Богданов Іван Лук’янович (1903-1984) лікар-інфекціоніст, доктор медичних наук (1947), професор (1948), член-кореспондент АМН СРСР (1953).

Іван Лук’янович закінчив Смоленський університет (1927). Працював лікарем; клінічним ординатором (від 1928), асистентом (від 1930) і доцентом (від 1940) клініки інфекційних хвороб медичного факультету Смоленського університету; 1941-1951 – завідувачем кафедри інфекційних хвороб Свердловського медичного інституту й одночасно 1941-1947 – головним епідеміологом Уральського військового округу; директором (1951-1972), завідувачем клінічного відділу дизентерії та сальмонельозу (від 1973) Інституту інфекційних хвороб АМН СРСР (Київ); від 1981 – завідувачем відділу кишкових і паразитарних хвороб, від 1983 – старшим науковим співробітником консультативного відділу кишкових інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб (Київ).

Основні напрями наукових досліджень: діагностика та лікування дизентерії, висипного тифу, бруцельозу, дифтерії, поліомієліту, скарлатини тощо; профілактика та терапія внутрішньо-лікарняних інфекцій; лікування, профілактика інфекційних хвороб гамма-глобуліном; кортикостероїдна терапія. Вивчав гострі кишкові інфекції, зокрема ешерихіози, можливість лікування хворих на дизентерію без застосування антибіотиків.

Наукові праці: “Противоэпидемический и лечебный режим в стационарах для больных полиомиелитом” (1959); “Скарлатина как стрептококковая инфекция” (1962); “Внутрибольничные инфекции и их профилактика” (1963); “Иммунные гамма-глобулины в терапии и профилактике инфекционных болезней” (1965); “Кортикостероиды в комплексной терапии инфекционных болезней” (1967); “Аллергия в патогенезе, клинике и лечении инфекционных болезней” (1974); “Вирусные менингиты” (1976); “Справочник по дифференциальной диагностике инфекционных болезней” (1980).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.Л. Богданова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аллергия в патогенезе, клинике и терапии инфекционных болезней (1974)
2. Вирусные менингиты (1976)
3. Вирусологическая и клиническая ликвородиагностика инфекционных заболеваний нервной системы (1967)
4. Внебольничная помощь больным инфекционными заболеваниями. Менингококковая

   инфекция (1974)

5. Внутрибольничные инфекции и их профилактика (1963)
6. Диагностика и лечение эшерихиозов у взрослых и детей (1980)
7. Иммунные гаммаглобулины в терапии и профилактике инфекционных болезней (1965)
8. Инфекционный гепатит (1964)
9. Клиника, диагностика и лечение дизентерии Зонне у взрослых (1969)
10. Кортикостероиды в комплексной терапии инфекционных болезней (1967)
11. Методические рекомендации по диагностике и лечению острых кишечных заболеваний, вызванных условно-патогенной бактериальной микрофлорой (1985)
12. Методы диагностики и лечения острой дизентерии (1978)
13. Организация медицинского обслуживания и лечение больных (взрослых и детей) легкими формами дизентерии на дому (1979)
14. Перечень обязательных лабораторных инструментальных и функциональных исследований для диагностики основных инфекционных заболеваний (1968)
15. Противоэпидемический и лечебный нарах для больных полиомиелитом (1959)
16. Скарлатина как стрептококковая инфекция (1962)
17. Современные методы диагностики и лечения дизентерии (1974)