Календар медицини

Олександр Самійлович Мамолат (1910 – 1991) фтизіатр. Наукові дослідження присвячені епідеміології та статистиці туберкульозу, організації боротьби з туберкульозом на селі.
Народився в с. Калніболот, Кіровоградщина.

Освіта і становлення

• 1930 – закінчив Уманський медичний технікум.
• 1930–1933 – фельдшер Ольховатського цукрового заводу (Київщина).
• 1936 – закінчив Київський медичний інститут (з відзнакою).

Професійна діяльність

• 1936–1979 – директор Українського інституту туберкульозу (згодом Київський НДІ фтизіатрії та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського).
• 1940 – старший лікар Київського лижного батальйону (радянсько-фінська війна).
• 1941 – поранений, в оточенні; учасник партизанського підпілля на Черкащині (організував підпільну типографію, диверсії).
• 1944–1945 – у складі діючої армії звільняв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
• Після війни – наукова та організаційна робота в інституті.

Академічна кар’єра

• Кандидатська дисертація – патогенез і морфологія туберкульозу кишківника.
• 1970 – доктор медичних наук (за сукупністю праць: «Методика та організація лікування хворих на деструктивний туберкульоз легенів»).
• Професор.
• Науковий консультант і керівник 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Громадська та організаційна діяльність

• З 1949 – головний фтизіатр МОЗ УРСР.
• Голова правління Товариства фтизіатрів України.
• Голова проблемної комісії МОЗ УРСР «Туберкульоз та патологія органів дихання».
• Заступник голови правління Всесоюзного товариства фтизіатрів.
• Депутат Київської міської ради, заступник голови комісії з охорони здоров’я.

Науковий внесок

Автор понад 160 наукових праць, з них 3 монографії.

Основні напрями:

• клініка та лікування туберкульозу легень;
• епідеміологія та профілактика;
• організація боротьби з туберкульозом.

Запровадив:

• пневмотораксні пункти у сільських лікарнях;
• сільські туберкульозні лікарні, районні та міжрайонні диспансери;
• посаду районних фтизіатрів;
• масову вакцинацію й ревакцинацію дітей і молоді;
• базові стаціонари для вперше виявлених хворих.
• Інститут, яким керував, став одним із найбільших центрів фтизіатрії, пульмонології та торакальної хірургії в СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Мамолата О. С.:

Патогенез и морфология туберкулеза кишечника в послепервичном периоде (1956). Шифр зберігання: 616.3 М 225а.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Мамолатом О. С. одноосібно або у співавторстві:

1. Методика и организация лечения больных деструктивным туберкулезом легких (1970). Шифр зберігання: Р-134.
2. Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом (1975). Шифр зберігання: Б-14880.
3. Современные вопросы лечения туберкулеза у детей (1959). Шифр зберігання: 616.002.5 С 568.
4. Туберкулез : учеб. пособие (1971). Шифр зберігання: Б-1539.

Глобальна ініціатива відзначати World Lymphoma Awareness Day (WLAD) була запропонована у 2004 році Коаліцією з лікування лімфоми, що об’єднує пацієнтів із 41 країни. Мета заходів, які проводяться 15 вересня, підвищення обізнаності громадськості щодо симптом різних видів лімфом, необхідності ранньої діагностики та підвищення доступу до лікування.

Лімфома – це різновид злоякісних пухлин клітин імунної системи, що вражають лімфатичну систему – лімфатичні вузли (невеликі закриті скупчення лімфоцитів), селезінку, вилочкову залозу, кістковий мозок. Всі види лімфоми поділяють на два типи: лімфома Ходжкіна та неходжкінські лімфоми (близько 80 видів).

У світі більше одного мільйона людей живе з цим діагнозом. Щодня патологію виявляють у близько тисячі пацієнтів. В Україні на неходжкінські лімфоми і хронічний лімфолейкоз страждають 15 тис. людей. Лише у 6% наших пацієнтів пухлину виявляють на першій стадії. А кожен п’ятий хворий дізнається про свій діагноз, коли лімфома вже на ІІІ або ІV стадії. Разом із тим, лімфома – один із небагатьох видів раку, який успішно піддається лікуванню. Так лімфому Ходжкіна можна вилікувати у 85–95 % пацієнтів, а неходжкінського типу – на ранніх стадіях (в залежності від різновида) лікуються у 70 %. Тож важливим є поширення інформації про лімфоми і своєчасна діагностика захворювання.

Ярослав Петрович Базилевич (1935 – 2000) кандидат медичних наук (1974), завідувач кафедри управління охорони здоров’я ФДПО (факультет післядипломної освіти) Львівського медичного університету імені Данила Галицького (1988-2000). Наукові праці присвячені опрацюванню концепції сімейного лікаря, медичної сестри.

Освіта

• 1958 – закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту.
• 1969–1972 – аспірантура.Професійна діяльність
• 1958–1962 – лікар-офтальмолог Червоноградського вугільного комбінату.
• 1962–1965 – інспектор Червоноградського міського відділу охорони здоров’я (Львівська обл.).
• 1965–1969 – заступник головного лікаря Нестерівської ЦРЛ (Львівська обл.).
• 1972–1979 – асистент кафедри соціальної гігієни Львівського медичного інституту.
• 1979–1988 – доцент тієї ж кафедри.
• 1988–2000 – завідувач кафедри управління охорони здоров’я факультету післядипломної освіти Львівського медичного інституту
(тепер – Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького).
• З 1997 – завідувач кафедри управління охороною здоров’я Львівської філії Академії державного управління при Президентові України.

Академічна кар’єра

• 1974 – захистив кандидатську дисертацію: «Травматизм органа зрения у шахтостроителей и шахтеров Львовско-Волынского угольного бассейна и пути его профилактики».
• 1981 – отримав звання доцента.
• Член Нью-Йоркської академії наук.

Науковий внесок

Автор близько 120 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

• концепція сімейного лікаря, медичної сестри та менеджера сімейної медицини;
• менеджмент і маркетинг у медицині;
• організація системи охорони здоров’я в умовах переходу до ринку;
• діяльність відділень профілактики;
• позалікарняні форми медичного забезпечення.

Громадська діяльність

Ініціатор створення Інституту біоетики у Львові, якому згодом було присвоєно його ім’я.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Базилевича Я. П.:

1. Травматизм органа зрения у шахтостроителей и шахтеров Львовско-Волынского угольного бассейна и пути его профилактики (1974). Шифр зберігання: Р-13205
2. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
3. Соціологічне забезпечення програми “Домашні стаціонари”: методичні рекомендації (1991). Шифр зберігання: Б-71883
4. Перфокартная система учета повреждений органа зрения. Методические указания по применению для офтальмологов (1972). Шифр зберігання: Б-11337
5. Учет и анализ заболеваемости органа зрения с помощью перфокарт. Методические указания для офтальмологов и студентов медицинского института (1972). Шифр зберігання: В-12675
6. Організація, структура та основні напрямки діяльності діагностичного відділення центральної районної лікарні: методичні рекомендації (1992). Шифр зберігання: Б-71881
7. Методические указания по составлению и использованию информационно-поисковой системы учета и анализа повреждений органа зрения. (На перфокартах формата К-5) (1972). Шифр зберігання: Б-11327

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

Валентин Павлович Мірошниченко (1940) інфекціоніст, доктор медичних наук (1991),
Народився м. Запоріжжя

Освіта

1962–1968 – лікувальний факультет Кримського медичного інституту.

Професійна діяльність

• 1968–1973 – ординатор інфекційної лікарні (м. Запоріжжя).
• 1973–1988 – асистент кафедри інфекційних хвороб Запорізького медичного інституту.
• 1989–1991 – асистент кафедри інфекційних хвороб Запорізького інституту удосконалення лікарів.
• 1991–2011 – завідувач кафедри інфекційних хвороб цього інституту.
• З 2011 – професор кафедри інфекційних хвороб Запорізької медичної академії післядипломної освіти.

Академічна кар’єра

• 1978 – кандидатська дисертація: «Исследования холато-холестериновой функции печени при вирусном гепатите и холелитиазе новым методом фотометрического анализа».
• 1991 – докторська дисертація: «Оцінка реконвалесценції при вірусних гепатитах А і В за даними дослідження дуоденального вмісту».
• Звання професора.

Науковий внесок

Автор понад 120 наукових публікацій, серед них 2 винаходи.

Основні напрями досліджень:

• вірусні гепатити (A і B);
• реконвалесценція після інфекційних хвороб;
• проблеми СНІДу.

Громадська діяльність

Голова Запорізького обласного товариства інфекціоністів.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Мірошниченко В. П.:

1. Исследование холато-холестериновой функции печени при вирусном гепатите и холелитиазе новым методом фотометрического анализа (1978). Шифр зберігання: Р-23944
2. Оценка реконвалесценции при вирусных гепатитах А и В по данным исследования дуоденального содержимого (1991). Шифр зберігання: Р-37564

Фармацевтична галузь є стратегічною. Вона не лише впливає на розвиток національної економіки, а й на соціальні і навіть політичні аспекти життя суспільства. На разі у фармації України працює близько 300 тисяч людей, тобто лише 0,15 % від загальної кількості зайнятих. Але вони створюють близько 1 % ВВП країни, забезпечуючи 24 млрд грн доданої вартості.

До фармацевтичних працівників відноситься широкий перелік спеціальностей. Передовсім це провізори і фармацевти, які виконують свої фахові обов’язки в аптеках, оптових складах, на виробництві та дистриб’юції лікарських засобів. До цієї професії належать працівники національної та територіальних Держлікслужб, лабораторій з контролю якості лікарських засобів, реєстрації ліків, фармацевтичні представники вітчизняних і зарубіжних фірм, науковці і освітяни, співробітники фахових фармацевтичних видань.

На знак визнання внеску працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення Указом Президента України № 1128/99 від 07.09.1999 р. встановлено День фармацевтичного працівника. Професійне свято відзначається щорічно в третю суботу вересня.