Календар медицини

Кульчицький Микола Костянтинович (1856 – 1925) — гістолог, учений, педагог, державний діяч.

Микола Костянтинович народився в місті Кронштадт. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1879 році.

Після завершення навчання працював у Харківському університеті на посадах:

• приват-доцента та прозектора (1883–1889);
• екстраординарного професора (1889);
• ординарного професора кафедри гістології (1889–1912).

У 1897–1900 роках обіймав посаду декана медичного факультету Харківського університету.

Наукові ступені та службова діяльність

• 1883 рік — захистив докторську дисертацію
«О строении телец Grandry»;
• 1912 рік — призначений попечителем Казанського навчального округу;
• згодом переведений на аналогічну посаду до Санкт-Петербурга;
• у 1916–1917 роках — міністр народної освіти;
• у 1914 році отримав чин таємного радника.

Після Жовтневого перевороту у 1921 році емігрував за кордон. Оселився в Лондоні (Велика Британія), де продовжив наукову діяльність і викладав в Оксфордському університеті.

Наукова діяльність і внесок у гістологію
Основними напрямами наукової діяльності М. К. Кульчицького були:

• дослідження будови центральної нервової системи;
• вивчення нервових закінчень;
• розвиток теорії мікроскопічної техніки;
• удосконалення гістологічних методик.

У 1882 році він указав на існування особливого типу клітин слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, які згодом отримали назву
«клітини Кульчицького» (ентерохромафінні клітини).

У фонді ННМБУ зберігаються праці М. К. Кульчицького, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Основы гистологии животных и человека (1912). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
2. Основы практической гистологии. Ч. 1 (1889). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
3. Основы практической гистологии. Ч. 2 (1890). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
4. Техника микроскопического исследования (1897). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
5. Учение о микроскопе и технике микроскопического исследования (1909). Шифр зберігання: 611.018 К 906.

Новик Ісаак Йосипович (1891 – 1968) — стоматолог, учений, педагог, організатор стоматологічної служби в Україні.

У 1914 році закінчив навчання в Київській зуболікарській школі. У 1914–1917 роках служив в армії. Вищу медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті, який закінчив у 1924 році.

У 1924–1934 роках працював лікарем-стоматологом і головним лікарем стоматологічної поліклініки в місті Одеса.

У 1934–1939 роках обіймав посади асистента та доцента кафедри стоматології Одеського медичного інституту, одночасно був директором Українського науково-дослідного інституту стоматології (1934–1941).

Військова служба та післявоєнна діяльність

У 1941–1947 роках служив в армії на посадах начальника щелепно-лицьових відділень фронтових евакуаційних госпіталів та фронтового евакуаційного пункту.
З 1947 до 1968 року очолював кафедру терапевтичної стоматології Київських стоматологічного та медичного інститутів.

З 1954 року — директор Українського науково-дослідного інституту стоматології.

Наукові ступені, звання та громадська діяльність
* 1952 рік — захистив докторську дисертацію
«Лечение и предупреждение кариеса зубов у детей»;
* вчене звання професора;
* головний стоматолог Київського обласного відділу охорони здоров’я;
* організатор і перший голова Українського товариства стоматологів (1956–1962);
* член президії та почесний член Всесоюзного наукового товариства стоматологів;
* голова Республіканської проблемної комісії за фахом «стоматологія» МОЗ УРСР.

Наукова діяльність і внесок

І. Й. Новик є автором понад 140 наукових публікацій, зокрема 6 монографій.

Основні напрями наукових досліджень:

• лікування та профілактика карієсу зубів;
• патогенез і лікування пародонтозу;
• захворювання слизової оболонки порожнини рота.

Основні досягнення:

• розробив ефективну систему планової санації порожнини рота в дітей;
• один із засновників наукової стоматології в Україні;
• науковий консультант і керівник 6 докторських та 37 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці І. Й. Новика, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вопросы профилактики кариеса зубов и санации полости рта у детей (1958). Шифр зберігання: 616.31 Н 73.
2. Диспансеризация и лечение больных пародонтозом (1968). Шифр зберігання: 1968 Д 485и
3. Пародонтоз (патогенез, клиника и лечение) (1964). Шифр зберігання: 616.31 Н 73.
4. Санация полости рта у детей (1962). Шифр зберігання: 616.31 С 18.
5. Схема лечения больных пародонтозом (1959). Шифр зберігання: 616.31 Н 73.
6. Хвороби слизової оболонки порожнини рота (1969). Шифр зберігання: 1969 Н 73і.

Ломинський Федор Іванович  (1856-1927) – гістолог, доктор медицини (1891), професор (1906). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1883), де у 1883-1884 був стипендіатом для підготовки до про­фесорського звання. У 1885-1891 працю­вав лікарем, зокрема від 1890 – в Київському військовому шпиталі; від 1892 – у Київському медичному інституті: 1896-1906 – приват-доцент, 1906-1924 – завідувач кафедри гістології та ембріології.

Один із засновників гістофізіологічного напряму в гістології. Вивчав паразитизм мікробів. Уперше описав поділ нервових клітин личинок амфібій, з’ясував роль макрофагів у деструкції пошкоджених нейронів, виявив внутрішньо-клітинні канальці в низці епітеліальних клітин, дослідив морфологію секреторного процесу в підшлунковій залозі.

Наукові праці: “К вопросу о делении нервных клеток” (1882); “К учению о дегенерации нервных клеток” (1884); “Учение об органах чувств с точки зрения филогенетической” (1896); “К вопросу о внутриклеточных канальцах и о некоторых особенностях строения секреторных клеток поджелудочной железы” (1904); “К вопросу об анатомической непрерыв­ности поперечно-полосатых мышеч­ных волокон и их сухожилий” (1912).

У фонді бібліотеки зберігаються праці Ломинського Ф.І., підготовлені одноосібно:

1. К учению дегенерации первых клеток (из гистологической лаборатории Киевского университета) (1884). Шифр зберігання: 611.018 Л-746
2. К вопросу о межклеточных пространствах и об инъекции их (с одной хромолитической таблицей) (1897). Шифр зберігання: 611.018 Л-746
3. К методу импрегнации тканей металлами (из гистологической лаборатории Университета Св. Владимира ( с одной таблицей рисунков) (1901). Шифр зберігання: 616.092 К-164
4. К вопросу о внутриклеточных канальцах и о некоторых особенностях строения секреторных клеток поджелудочной железы (1904). Шифр зберігання: 618.1 Э-34
5. К вопросу об анатомической непрерывности поперечно-полосатых мышечных волокон и их сухожилий (1912). Шифр зберігання: 618.3 Ш646
6. К учению о сарколизе ( из гистологической лаборатории Университета Св. Владимира) (1913). Шифр зберігання: 611.018 Л-746

Шахбазян Гайк Хачатурович (1896-1982) – гігієніст, член-кореспондент АМН СРСР (1957), доктор медичних наук (1949), професор (1950), заслужений діяч науки УРСР (1966), завідувач кафедри гігієни праці Київського медичного інституту (1952-1972), директор Київського НДІ гігієни праці й профзахворювань (1939-1941, 1946-1952). Закінчив Київський медичний інститут (1925).

Наукові праці були присвячені питанням оздоровлення мікроклімату на виробництві та впливу на організм робітників виробничих факторів малої інтенсивності.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Шахбазяна Г. Х., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Санитарная характеристика детальных профессий свеклосахарного производства (свеклосахарные заводы) (1931). Шифр зберігання: 613.6 Ш-31
2. Гигиеническое нормирование микроклимата производственных помещений (1952). Шифр зберігання: 613.6 Ш-31
3. Гігієна: посібник для лікарів та студентів (1958). Шифр зберігання: 613(02) Г-122
4. Гигиена умственного труда (1961). Шифр зберігання: 613.6 Ш-31
5. Гігієна : підручник для студентів лікувального, педіатричного, стоматологічного факультетів медичних інститутів (1963). Шифр зберігання: 613 (02) Г-463
6. Виробничий мікроклімат і здоров’я людини (1981). Шифр зберігання: А-1712

Детюк Євдокія Сергіївна (1921 – 2002) — гістолог, ембріолог, учений і педагог.

Євдокія Сергіївна народилася в селі Велика Михайлівка (нині — Дніпропетровська область). Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті 1-го Київського медичного інституту, який закінчила у 1942 році.

У 1943–1946 роках працювала лікарем у діючій армії. З 1946 року її професійна діяльність була пов’язана зі Львівським медичним інститутом, де вона обіймала посади:

• старшого лаборанта кафедри патологічної анатомії (1947–1948);
• асистента (1948–1954);
• доцента (1954–1964);
• завідувача кафедри (1964–1989);
• професора (1989–1999) кафедри гістології та ембріології.

Наукові ступені та вчені звання

• 1953 рік — захист кандидатської дисертації
«Материалы к изучению патологических зародышей»;
• 1966 рік — захист докторської дисертації
«Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма»;
• 1968 рік — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність і внесок

Євдокія Сергіївна Детюк є автором близько 100 наукових публікацій, зокрема:

• 1 монографії;
• 3 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукових досліджень:

• гістохімічна характеристика органів і систем за різних фізіологічних і патологічних станів;
• вивчення тератогенної дії окремих хімічних речовин;
• патологія ембріогенезу;
• експериментальне дослідження впливу ендокринних чинників, зокрема тиреоїдної патології материнського організму, на формування ендокринної системи зародка;
• удосконалення гістохімічних і морфометричних методів дослідження.

Вона була науковим консультантом і керівником 6 докторських та 25 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертацій Детюк Є. С.:

1. Материалы к изучению патологических зародышей. /Экспериментальное исследование/. Автореф. дисс. … канд. мед. наук (1953). Шифр зберігання: 611.013 Д-387
2. Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма. Автореф. дисс. … д-ра мед. наук (1966). Шифр зберігання: 616.4 Д 387

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Детюк Є. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лектины в гистохимии. (1989). Шифр зберігання: Б-62985
2. Методические указания к практическим занятиям по частной гистологии /для студентов І курса лечебного, педиатрического, стоматологического и санитарно-гигиенического факультетов/. Пособие для самостоятельной работы студентов. (1976). Шифр зберігання: Б-20125

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5