Календар медицини

Всеукраїнський день психолога представники цієї професії можуть відзначати 23 квітня. У наше століття психологія стала надзвичайно популярною. Нею цікавляться не тільки на науковому, а й на побутовому рівні. Це унікальне значення психології передбачив ще Жан Піаже, який став найвідомішим психологом свого часу.

За останнє сторіччя психологія пройшла дуже стрімкий шлях розвитку. Вона була офіційно визнана як наука тільки в 1879 році. Але за минулий час психологи всього світу змогли накопичити величезний багаж знань про суть людини, її стани та почуття, самопізнання та соціальні ролі.

Поява Всеукраїнського дня психолога теж цілком виправдана, оскільки в Україні психологія є однією з ключових наук. Сьогодні психологи працюють не тільки в медустановах, а й у навчальних закладах, оскільки рішення психологічних проблем людини вважається базовим у процесі її особистісного становлення.

На фото: Андрій Козинчук, психолог

Кащенко Микола Феофанович (1853-1935) видатний вчений, доктор медицини, дійсний член Української академії наук, професор кафедри гістології та ембріології Харківського університету. Організатор і директор зоологічного музею АН УРСР (1919-26), акліматизаційного саду АН УРСР. Основоположник досліджень з гістоструктури ембріонів людини в нормі та патології.

Микола Феофанович народився в с. Московка (тепер – Вільнянського району Запорізької обл.). Закінчив (зі срібною медаллю) Катеринославську гімназію. Медичну освіту “удостоен степени лекаря и звания уездного врача” здобув на медичних факультетах Московського та Харківського університетів (1880); з 1881 р. працював на посаді асистента в ембріологічному кабінеті, читав курси анатомії, гістології, ембріології, вів акушерську практику в Харківському університеті, а також був помічником директора в земській повивальній школі.

У 1884 р. захистив докторську дисертацію “Эпителий человеческого хориона и его роль у гистогенезе последа”; у 1886-1888 рр. удосконалювався в Німеччині та Італії – працював у лабораторіях ембріолога Вільгельма Гіса, анатома Вільгельма Вальдейєра, біологів Ернста Геккеля, Оскара Гертвіга; після поверненя до Харкова читав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах університету.

З 1888 р. – екстраординарний професор по кафедрі зоології, порівняльної анатомії та фізіології Томського університету; також викладав зоологію в акушерсько-фельдшерській школі (1910-1912).

У 1901 р. Рада Московського університету надала його ступінь доктора зоології; кілька місяців (у 1906 та 1912 pp.) виконував обов’язки декана медичного факультету та ректора Томського університету. У 1912 р. за станом здоров’я переїжджає до Києва, де працює в Київському політехнічному інституті, виступає з публічними лекціями в Київському товаристві сприяння початковій освіті з проблеми “Смерть та довголіття. Сучасна розробка питання про смерть”.

Разом із В. О. Караваєвим у 1919 р. створюють зоологічний музей, директором якого М. Ф. Кащенко був по 1927 р.

Створив Акліматизаційний сад АН України (1919); займаючись акліматизацією рослин, також вирощував і лікарські i рослини; вивчав вплив деяких народних засобів на організм людини під час різних хвороб та методи застосування і дозування різних лікарських трав; у кінці 1918 р. призначений академіком Української Академії наук.

У 30-х рр. практично безкоштовно лікував хворих травами пояснював дію трав, встановлював діагноз та дарував лікарські рослини людям, які здебільшого були неспроможні платити. Був звинувачений у знахарстві, з чого надавав пояснення президентові Академії наук В.І. Вернадському; написав доповідну записку про користь лікування лікарськими рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.

Наукові праці: “Краткое руководство по зоологии, преимущественно для студентов медицины” (1892), “Сибирские высшие женские курсы, их положение, нужды, надежды” (1912), “Смерть и долголетие с биологической точки зрения” (1914), “На допомогу Київському акліматизаційному садові” (1925), “Перетворення живої природи” (1928).

Овсій Володимирович Епштейн (1933-2006) вчений у галузі радіаційної ендокринології, член-кореспондент АМН Українидоктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, керівник лабораторії функціональної діагностики, завідувач відділу променевої діагностики та радіойодтерапії Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Основні напрями наукової діяльності: діагностика захворювань ендокринних залоз, діагностика та лікування раку щитоподібної залози. Важливим внеском у науку та практику охорони здоров’я стали роботи з аналізу впливу радіації на стан залоз внутрішньої секреції, зокрема щитоподібної залози, внаслідок аварії на ЧАЕС.

Наукові праці: “Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез” (1992); “Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы” (1997); “Ультразвуковое исследование щитовидной железы” (2004); “Диагностическая точность эхографии в оценке характера новообразований щитовидной железы” (2004); “Рак щитовидной железы: прогностическое значение морфологических характеристик опухоли” (2005).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації О. В. Епштейн “Возрастные особенности соотношения функционального состояния скелетных мышц и обмена в них макроэргических фосфорных соединений” (1963), О. В. Епштейн “Гормональные механизмы развития ожирения” (1980)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  О. В. Епштейна, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы (1997
2. Ожирение и сахарный диабет (1987)
3. Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез (1992)
4. Ультразвуковое исследование щитовидной железы (2004)

Мощич Петро Степанович (1928-2006) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб, завідувач кафедри факультетської педіатрії № 3., лауреат Державної премії УРСР (1984), академік АН вищої школи України (1992), академік Нью-Иоркської АН (1996), професор кафедри педіатрії № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1996-2001), Головний дитячий інфекціоніст (1969-1973), Головний педіатр (1972-1988) МОЗ УРСР. Учень В.Г. Балабан та І.М. Руднева.

Наукова діяльність була присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань, а також удосконаленню організації медичного обслуговування дітей і викладанню педіатрії в медичних вузах. Уперше в нашій країні описав вібраційний систолічний шум у серці та його диференційну діагностику з органічними шумами, використання проби з амілнітратом, застосування бактеріальних препаратів для лікування різних захворювань у дітей, використання нових препаратів у педіатрії.

Наукова діяльність присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань.

Наукові праці: “Кардиология дет­ского возраста” (1986); “Затяж­ное рецидивирующее и хроническое течение стафилококковой инфекции у детей” (1990); “Медицина дитинства” (1991-2001); “Неонатологія” (2004); “Факультетська пе­діатрія” (2004); “Кардіологія дитячого і підліткового віку” (2006).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації П. С. Мощич “Особенности вяло текущего ревматизма у детей” (1967), П. С. Мощич “Особенности клиники и цереброспинальной жидкости при комплексном лечении туберкулезного менингита у детей” (1958).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці П. С. Мощича підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вирусные гепатиты у детей (1991)
2. Диагностика, лечение и профилактика сальмонеллезов у детей раннего воз раста (1977)
3. Диагностика острых респираторных вирусных инфекций и организационные мероприятия по борьбе с ними у детей (1977)
4. Диспансеризація здорових дітей в умовах поліклініки (2003)
5. Диспансерное наблюдение здоровых детей в условиях поликлиники (1989)
6. Инфекционно-аллергические полирадикулоневриты у детей (1982)
7. Кардиология детского возраста (1986)
8. Кардіологія дитячого і підліткового віку (2006)
9. Малосимптомные формы ревматизма у детей (1975)
10. Медицина дитинства (1994)

Ільченко Петро Якович (1873-1941) фізіолог, доктор медичних наук, професор Київського університету імені О. О. Богомольця, завідувач кафедри фізіології в Першому і Другому медичних інститутах у Києві.

Петро Якович народився в м. Костянтиноград Полтавської губернії (тепер — м. Красноград Харківської обл.).

Медичну освіту здобув на медичному факультеті Казанського університету (1926); працював на посадах лікаря та у вищих навчальних закладах; у 1939– 1940 рр.- професор кафедри шпитальної хірургії Воронезького медичного інституту, а в 1941 р. – завідувач кафедри факультетської хірургії Дагестанського медичного інституту.

Під час німецько-радянської війни — військовий лікар; у подальшому працював на посадах завідувача кафедри загальної хірургії Станіславського медичного інституту (тепер – м. Івано-Франківськ, 1946—1954), завідувача кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Дніпропетровського медичного інституту (1954–1958).

У 1939 р. захистив докторську дисертацію “Анатомические распространения острых гнойных процессов в мягких тканях стопы, голени и их лечение”; професор (1939).

Розробив і впровадив у практику електрогастрографію – метод реєстрації електричних потенціалів шлунку, запропонував метод тоноелектроцеребрографії.

Автор близько 40 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: лікування вроджених та набутих захворювань опорно-рухового апарату, лікування інфікованих ран, вивчення впливу антибіотиків під час гнійних процесів різної етіології, дослідження клітковинних просторів кінцівок та шляхів розповсюдження запальних процесів; опрацьовано способи ампутації гомілки та стегна; запропоновано іммобілізаційний пристрій для транспортування потерпілих на шахті.

Борис Якович Падалка (1883-1964) інфекціоніст, доктор медичних наук, професор.

Завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського медичного інституту.

Борис Якович автор близько 200 наукових праць, підручника та монографій, присвячених удосконаленню методів клінічної діагностики та лікування найбільш розповсюджених вірусних і бактеріальних інфекцій.

Першим описав випадки пароксизмального рикетсіозу в Україні. Володів виключною здатністю виділяти з великої кількості симптомів хвороби найбільш патогномонічні. Ранній клінічний прояв черевного тифу – симптом притуплення перкуторного звуку в ілеоцекальній області – увійшов до спеціальної літератури під назвою симптом Падалки.

Вперше здійснив широкомасштабні дослідження патогенезу так званої хронічної дизентерії, узагальнивши їх в монографії “Дизентерія” (1955).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Падалка Б.Я., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лікування бешихи, так званим антивірусом за besredko (1928)
2. Дизентерия (1955)
3. Брюшной тиф (1947)