Календар медицини

Різдво Христове за григоріанським та ново-юліанським календарями.

Антонович Євгенія Олександрівна (1924-2001) гігієніст, доктор медичних наук (1977), професор (1979). Закінчила Київський медичний інститут (1948). Працювала лікарем (1949-1950), в Українському НДІ харчування МОЗ УРСР (1951-1964), від 1964 – у Всесоюзному НДІ гігієни та токсикології пестицидів, полімерів та пластичних мас (нині Інститут екогігієни і токсикології МОЗ України): керівник лабораторії токсичності залишків пестицидів та хімічних компонентів полімерів у харчових продуктах і виробах (1970-1986), керівник відділу гігієни та токсикології пестицидів (1983-1986).

Наукова робота в галузі охорони здоров’я людини та довкілля від негативного впливу пестицидів, агрохімікатів.

Наукові праці: “Методические указания по контролю за остаточными количествами пестицидов в продуктах питания” (1972); “Методические указания по гигиенической оценке новых пестицидов” (1988); “Безопасное использование пестицидов в условиях интенсивной химизации сельскохозяйственного производства” (1988).

У фонді ННМБУ зберігається автореферати Антонович Є. О.:

1. Материалы к токсиколого-гигиенической характеристике гексахлорана, гаммаизомера гексахлорциклогексана и нормированию их в пищевых продуктах : автореферат дисертації кандидата медичних наук. (1960). Шифр зберігання: 615.9 А-725
2. Токсикология дитиокарбаматов и гигиенические аспекты применения их на продовольственных культурах : автореферат дисертації доктора медичних наук: 14.00.07. (1975).
   Шифр зберігання: Р-19460

Також у фонді бібліотеки зберігається праця Антонович Є. О., підготовлена у співавторстві:
Методические указания по гигиенической оценке новых пестицидов. (1988).
Шифр зберігання: Б-60169

Ліпкан Микола Федорович (1909-1990) радіобіолог, доктор біологічних наук (1957), професор (1961). Учасник 2-ї світової війни. За­кінчив Київський університет (1938), де відтоді й працював. У 1953-1960 – старший науковий співробітник Інституту фізіології АН УРСР (Київ); завідувач кафедри медичної радіології (1960-1966), радіаційної гігієни (1966-1975), декан санітарно-гігієнічного факультету (1962-1967) Київського інституту удосконалення лікарів.

Наукові до­слідження в галузях ра­діаційної біології та радіаційної біохімії.

Наукові праці: “Очерки по радиобиологии” (1961); “Основы радиационной биологии и биохимии” (1968).

Вебер Євген Фердинандович (1875-1947) рентгенолог, доктор медицини (1909). Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. У 1913 разом з В.Г. Бергманом відкрив рентгенівський кабінет, який згодом став Рентгенологічним інститутом.

Євген Фердинандович у 1908-1914 неодноразово удосконалювався за кордоном у Відні та Берліні. З 1917 керував курсом рентгенології для студентів 8-го семестру; засновник і перший завідувач кафедри рентгенології Київського медичного інституту (1920-1921); ординарний професор (1920); у 1921 емігрував до Австрії; у Відні створив Віденське відділення Наукового рентгенологічного інституту “Siemens-Halske”; у 1927 запрошений до Латвійського університету для організації кафедри рентгенології, очолив доцентський курс з рентгенології цього ж університету; у 1928 доцентський курс був реорганізований у Рентгенологічний інститут (кафедру) медичного факультету Латвійського університету. Член-кореспондент Німецького товариства рентгенологів.

Основні напрями наукової діяльності: рентгенодіагностика, дозиметрія, викладання рентгенології.

Наукові праці: “Значение лейкоцитов при заживлении раны и образования рубца” (1898); “О регенерации оксигемоглобина из метгемоглобина при первой форме острой метгемоглобинемии” (1908); “Клиническая рентгенодиагностика заболеваний желудочно-кишечного тракта” (1910).

Вовк Алла Дмитрівна (1935-2007) інфекціоніст, доктор медичних наук (1991), професор (2000). Закінчила Київський медичний інститут (1958).

У 1958-1961 працювала лікарем у м. Леніногорськ (Казахстан); від 1963 – в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ (Київ): 1983-1990 – заступник директора з наукової роботи, від 1990 – завідувач відділу вірусного гепатиту та СНІДу.

Вивчала клініко-імуногенетичні особливості та несприятливі наслідки вірусних гепатитів, зокрема гепатиту С. Досліджувала проблеми ВІЛ-інфекції (СНІДу): клінічні особливості в Україні, лікування.

Наукові праці: “Сывороточный гепатит” (1975); “Лептоспирозы” (1989); “ВИЧ-инфекция: Актуальные вопросы клиники, диагностики, лечения, эпидемиологии и профилактики” (1998); “Оппортунистические инфекции при ВИЧ/СПИДе” (2001); “Пегилированые интерфероны – новое слово в лечении вирусного гепатита” (2003).

День всесвітніх молитов про мир, заснований Папою Павлом VI у 1967 р., спочатку був святом Католицької церкви. Щорічно 1 січня Папи робили важливі заяви щодо прав людини, прав жінок, миру, загрози тероризму тощо. Згідно з листами «Pacem in Terris» і «Populorum Progressio», Церква і Папи закликали зосередитись на роботі по досягненню миру. На їх думку, головним в цьому питанні є соціальна толерантність. Церква закликала розвивати стосунки в чотирьох напрямках: між людьми, між особою та державою, між державами, а також окремих осіб і держав зі світовим співтовариством. Церква визначає, що для досягнення справжнього миру необхідно розвивати культуру розуміння і толерантності, починаючи від окремої людини до державного, а потім глобального рівня.

17 грудня 1969 р. Генеральна Асамблея ООН визнала це свято офіційно. Воно отримало нову назву – Всесвітній день миру (World Day of Peace). Не звертаючи увагу на соціальні і політичні проблеми, людина не помічає, наскільки наш світ є крихким. ООН закликає людей до усвідомлення існуючих проблем та активної громадської позиції задля створення кращого світу. Поширюйте інформацію про загрози та проблеми, допомагайте людям, які опинилися у скруті – біженцям, жертвам війни і насилля.

Всесвітній день миру – це символ надії стражденних на те, що їх не покинули і світ може бути кращим.