Календар медицини

Ініціатива проведення Всесвітнього дня боротьби з гемофілією належить Всесвітній федерації гемофілії та затверджена ВООЗ. Його мета – привернення уваги світової громадськості, політиків, чиновників галузі охорони здоров’я та медичного персоналу до проблем хворих на гемофілію, підвищення обізнаності щодо спадкового захворювання, пов’язаного з порушенням процесу згортання крові.

Для проведення цього Дня 17 квітня було обрано на знак поваги засновнику Всесвітньої федерації гемофілії Френку Шнайбелю, який народився саме в цей день.
Гемофілія зазвичай є спадковим захворюванням, спричиненим мутацією в одному з генів, що забезпечує утворення білків, які беруть участь у зупинці кровотеч. Білки, які називають факторами згортання крові, впливають на формування стабільного згустку (тромбу). Пацієнти з гемофілією мають низький рівень факторів згортання крові VIII або IX, що в свою чергу може призводити до спонтанних кровотеч, а також масованих виливів крові після травм або хірургічних втручань.

Гени, що зумовлюють розвиток гемофілії, пов’язані з Х-хромосомою, тому хвороба передається по жіночій лінії. А от хворіють на неї винятково чоловіки. Жінки зазвичай є носіями мутованого гена і передають недугу своїм синам.

Захворювання діагностують в 1 на 5000 народжених хлопчиків. До того ж вроджену гемофілію виявляють майже у 70% пацієнтів, а близько 30% припадає на спонтанні форми гемофілії, які з часом трансформуються у спадкові.

Геморагічне захворювання, яке виникає внаслідок набутого зниження активності фактору VIII, називають набутою гемофілією. Її діагностують набагато рідше, ніж спадкову, а частота становить 2 випадки на 1 млн населення. Занедужати на цю форму хвороби можуть і чоловіки, і жінки. Частіше хвороба розвивається у людей середнього або літнього віку на фоні злоякісних новоутворень, автоімунних захворювань, прийому лікарських засобів. Але під загрозою появи набутої гемофілії є також молоді жінки, які завагітніли вперше і перебувають на пізніх термінах вагітності або нещодавно народили. Найбільш важкими проявами набутої гемофілії вважають масивні післяпологові кровотечі та віддалені (на 3–150-й день) маткові кровотечі.

На сьогодні хвороба вважається невиліковною, але її перебіг можна контролювати за допомогою ін’єкцій дефіцитного фактору згортання крові.

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:

1. І. П. Цимбалюк-Волошин. Дитяча гемофілія: проблеми діагностики та лікування // Современная педиатрия. – 2016. – № 8. – С. 33-37.
2. Ведення вагітності та пологів при спадкових порушеннях згортання крові. Хвороба Віллебранда. Гемофілія. // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2017. – № 7/8. – С.25-29.
3. С. В. Видиборець, Ю. Ю. Дерпак, Ю. Ю. Попович. Гемофілія // Сімейна медицина. – 2018. – № 6. – С. 61-66.
4. І. П. Цимбалюк-Волошин, О. Ю. Кучкова. Спадкова та набута гемофілія А: сучасні підходи до лікування з клінічними прикладами // Укр. мед. часопис. – 2021. – № 5. – С. 58-63.
5. О. В. Стасишин. Набута імунокоагулопатія (набута гемофілія) у практиці акушера-гінеколога: клінічний випадок // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2021. – № 1. – С. 16-21.

Рубашкін Володимир Якович (1876-1932) гістолог, доктор медицини (1903), професор, завідувач кафедри гістології Харківського державного медичного інституту (1923-32). Встановив ряд фізіологічних закономірностей і запропонував методики, що сприяли розвитку методу трансфузії.

Володимир Якович народився в Новочеркаську. Медичну освіту здобув у Військовомедичній академії, після закінчення якої був залишений для удосконалення на 3 роки на посаді інститутського лікаря (нині відповідає посаді адʼюнкта); у 1903 р. захистив докторську дисертацію «К изучению о строении невроглии и эпендимы»; у 1903-1905 рр. Удосконалювався в Зоологічному інституті (м. Вюрцбург, Німеччина); з 1906 р. – приват-доцент кафедри гістології та ембріології Військово-медичної академії; від 1912 до 1918 р. – екстраординарний професор кафедри гістології та ембріології медичного факультету Юрʼївського університету; у 1918-1919 рр. – професор Харківського університету; у 1919-1922 рр. працював у Краснодарі та Сочі; у подальшому завідувач курсу, а згодом кафедри гістології (1922-1932), декан, завідувач навчальної частини Харківського медичного інституту.

Одночасно (від 1923 р.) – директор Українського протозойного інституту (з часом – Український інститут малярії); з 1930 р. – заступник директора Всеукраїнського інституту біології, морфології та експериментальної медицини імені I. І. Мечникова.

Заснував журнал «Український вісник кровʼяних угруповань» (1927-1934); Заслужений професор; нагороджений Премією імені І. П. Павлова
(1909).

Основні напрями наукової діяльності: дослідження походження статевих клітин, вивчення малярійного плазмодія, дослідження гістології, ембріології та груп крові; встановив низку фізіологічних закономірностей та запропонував методики, які сприяли розвитку методу гемотрансфузії.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Рубашкіна В. Я.:

1. К учению о строении невроглии и эпендимы. Из гистол. лаборатории Военно- мед. академии (1903). Шифр зберігання: 611.018 Р-821
2. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві: Елементи гістології: підручник по медвишах. (1931). Шифр зберігання: 611.018 Р-821
3. Анатомія та фізіологія. Підручник із природознавства. (1927) Шифр зберігання: Р-17283
4. Основы гистологии и гистогенеза человека. Ч.I, Ч.2 (1933). Шифр зберігання: 611.018 Р-821
5. Лекції з спеціальноїгістології ротової дуплини та зубів. (1930). Шифр зберігання: 611 Р-821
6. Механізми й апарати нервової системи. (1926). Шифр зберігання:1926 Р-821
7. Протоплазма та її організація в тканинах. (1931) Шифр зберігання:576 Р-821

Тушевський Вадим Пилипович (1925-2001) нейрохірург, доктор медичних наук (1978), провідний науковий співробітник НДІ нейрохірургії (з 1992). Наукові праці присвячені ультраструктурній організації пухлин центральної нервової системи, проблемам набряку та дислокації мозку

Медичну освіту здобув у Вінницькому медичному інституті (1950); у 1950-1952 рр. прцював у Київ-ському НДІ нейрохірургії; у 1952-1955 рр. – служба в Радянській армії; у подальшому працював у Київському НДІ нейрохірургії (нині – Інститут нейрохірургії імені академіка А. I. Ромоданова НАМН України) на посадах лікаря-нейрохірурга, молодшого наукового співпрацівника (1955-1965), старшого наукового співпрацівника (1965-1981), керівника лабораторії електронної мікроскопії (1962-1981), керівника (1981-1986) та головного наукового співпрацівника (з 1986 р.) відділу нейропатоморфології; у 1962 р. захистив кандидатську дисертацію «Материалы к патоморфологии менингеом головного мозга», а в 1978 р. – докторську дисертацію «Ультраструктурная организация микроглиальных опухолей мозга человека»; член Міжнародної академії патології (1992).

Автор 129 наукових публікацій.

Основні напрямки наукової діяльності: дослідження ультраструктурної організації пухлин центральної нервової системи, вивчення набряку та дислокації головного мозку.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Тушевського В.П.:

Ультрастуктурная организация макроглиальных опухолей мозга человека (электронномикроскопические исследования) (1976). Шифр зберігання: Р-22309

Шутка Богдан Васильович (1940-2007) морфолог, доктор медичних наук (1984), професор (1987), завідувач кафедри анатомії людини Івано-Франківської медичної академії (1988). Наукові праці присвячені морфофункціональним дослідженням структурної організації макро-мікроциркуляторного русла і судинно-тканинних відношень у різних органах.

Народився в с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області; медичну освіту (з відзнакою) здобув в Івано-Франківському медичному інституті (1969); навчався в аспірантурі (1969-1972) та працював на кафедрі анатомії людини Івано-Франківського медичного інституту (тепер –
Івано-Франківський національний медичний університет) на посадах асистента, доцента, завідувача (1988-2007).

У 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Вплив експериментальної ішемії на мікроциркуляторне русло і паренхіму нирок (мікро-ультрамікроскопічне дослідження)», а в 1984 р. – докторську дисертацію «Мікроциркуляторне русло і фільтраційно-реабсорбційний барʼєр нирки при компенсаторній гіпертрофії і в поєднанні з тимчасовою ішемією, енервацією і порушенням лімфовідтоку»; професор; голова Івано-Франківської обласної філії та член президії Українського наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів; академік Української АН (1997) та АН вищої школи України (2003); Заслужений діяч науки і техніки України
(1994).

Автор понад 450 наукових публікацій, зокрема 4 монографій, 4 посібників, 8 авторських свідоцтв на винаходи; основні напрями наукових досліджень: вивчення морфофункціональної організації макро-мікро-циркуляторного русла і судинно-тканинних відношень у різних органах, функціональна морфологія нейровазальних відношень у різних органах, функціональна морфологія нейровазальних відношень у периферійній нервовій системі, функціональна морфологія органів і тканин під дією факторів довкілля Прикарпатського регіону, науковий консультант і керівник 10 докторських та 30 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертаційних робіт Шутки Б. В.:

1. Воздействие микроциркуляторной ишемии на микроциркуляторное русло и паренхиму почки (1972). Шифр зберігання: Р-7272.
2. Шутка Б. В. Микроциркуляторное русло и фильтрационно-реабсорбционный барьер почки при компенсаторной гипертрофии и в сочетании с временной ишемией денервацией и нарушением лимфооттока (1984). Шифр зберігання: Р-29181

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Б. В. Шутки, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Морфология почки (1988). Шифр зберігання: Б-60490

У фондах інших бібліотек України (праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві):

1. Гистофизиология капилляров (1994). (Шифр зберігання: Б300211;
2. Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, м. Київ) Анатомічні схеми (2006). (Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка)
3. Загальна глибока гіпотермія (2006). (Наукова бібліотека Івано-Франківського національного медичного університету)

Зіменковський Борис Семенович (1940) відомий науковець в галузі органічної та фармацевтичної хімії, педагог, організатор вищої медичної освіти в Україні, академік Академії наук Вищої школи України, доктор фармацевтичних наук (1978), професор (1980), завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії (1978-97), ректор (з 1998) Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Наукові праці присвячені синтезу та пошуку фізіологічно активних речовин, створенню нових лікарських препаратів.

Борис Семенович народився в м. Бережани Тернопільської обл.. Медичну освіту здобув на фармацевтичному факультеті Львівського медичного інстипуту (1958-1963 рр); у 1963-1966 рр. навчався в аспірантурі Інституту органічної хімії НАН України; працював на посадах асистента (1964-1972). Доцента (1972-1978), завідувача (1978-1997) кафедри органічної і біоорганічної хімії. Завідувача (1997-2016) та професора (з 2016 р.) кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії; декана фармацевтичного факультету (1972-1979), проректора з навчальної роботи (1979-1998), ректора (з 1998 р.) Львівськогс національного медичного університету імені Данила Галицького.

У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію «Синтез и некоторые превращения трехзамещенных производных 2-тиотиазанона-4», а в 1978 р. – докторську дисертацію «Синтез и изучение гетероциклических соединений, содержащих в молекуле два 1,3-тиазановых цикла и обладающих физиологической активностью»; професор (1978), академік НАМН України за фахом «Фармацевтична хімія, синтез нових біологічно активних речовин» (2017); Заслужений працівник Вищої школи України (1985), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000), академік АН Вищої школи України (1994), академік АН технологічної кібернетики України (1993), академік Міжнародної академії наук технологій та інжинірінгу (1995), член Нью-Йоркської АН (1996), академік Укра-їнської АН (1999); президент Галицької фармацевтичної асоціації (з 2001 р.); член президії Фармакопейного комітету України, член проблемної комісії України «Фармація»; голова Західного регіонального центру АН технологічної кібернетики України; голова спеціалізованої вченої ради при Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького; член спеціалізованої Вченої ради при університеті «Львівська асоціації міжнародної освіти; член редакційних колегій низки фахових наукових часописів: «Физиологически активные вещества», «Експериментальна і клінічна фізіологія», «Фармацевтичний журнал», «Вісник фармації», «Acta Medica Leopolencia»; Заслужений професор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (2007); Почесний доктор Люблінсього медичного університету (Польща, 2011); наукові праці присвячені синтезу фізіологічно активних речовин у ділянці гетеро- і макрогетероциклічних сполук та створенню нових лікарських препаратів; співавтор 3 нових лікарських препаратів.

Автор понад 860 науко вих публікацій, зокрема 3 монографій, 17 підручників та посібників, 75 авторських свідоцтв та 55 патентів; науковий консультант і керівник 5 докторських та 16 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферат дисертаціЇ Зіменковського Б. С.

Синтез и некоторые превращения 3-замещенных производных 2-тиотиазанона-4 (1966). Шифр зберігання: 615.4 З-621

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Органічна хімія: У 3 книгах: Підручник для студентів фармацевтичних вищих навчальних закладів і факультетів. Книга 1. (1993). Шифр зберігання: Б-72721

Органическая химия: Учебник для студентов фармацевтических вузов и факультетов: В 3 книгах. Книга 1. (1993) Б-72206

Органическая химия: Учебник для студентов фармацевтических вузов и факультетов: В 3 книгах. Книга 2. (1995) Б-72206 Органическая химия. (2007) В-7124

Всеукраїнський день психолога представники цієї професії можуть відзначати 23 квітня. У наше століття психологія стала надзвичайно популярною. Нею цікавляться не тільки на науковому, а й на побутовому рівні. Це унікальне значення психології передбачив ще Жан Піаже, який став найвідомішим психологом свого часу.

За останнє сторіччя психологія пройшла дуже стрімкий шлях розвитку. Вона була офіційно визнана як наука тільки в 1879 році. Але за минулий час психологи всього світу змогли накопичити величезний багаж знань про суть людини, її стани та почуття, самопізнання та соціальні ролі.

Поява Всеукраїнського дня психолога теж цілком виправдана, оскільки в Україні психологія є однією з ключових наук. Сьогодні психологи працюють не тільки в медустановах, а й у навчальних закладах, оскільки рішення психологічних проблем людини вважається базовим у процесі її особистісного становлення.

На фото: Андрій Козинчук, психолог