Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Лют
27
Пн
Володимир Адольфович Трігер (1898-1990)
Лют 27 день
Володимир Адольфович Трігер (1898-1990)

Володимир Адольфович Трігер, відомий лікар-терапевт, народився 27 лютого 1898 р. в м. Одеса.

У 1920 р. закінчив Одеський медичний інститут і призначений асистентом кафедри факультетської терапії.

Упродовж 1941–1944 pp. працював начальником евакогоспіталю, а згодом – головним терапевтом евакогоспіталів Кемеровського облздороввідділу. Протягом 1944–1950 pp. – завідувач кафедри факультетської терапії Одеського медичного інституту.

У 1944 р. захистив докторську дисертацію «Про зміни печінки і жовчовивідних шляхів при гастродуоденітах» під керівництвом професора Л. Б. Бухштаба. У 1946 р. йому присвоєно вчене звання професора.

У 1950 р. наказом Міністра охорони здоров’я УРСР призначений завідувачем кафедри госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту (нині – Буковинський державний медичний університет), звідки через рік повернувся в Одесу. З квітня 1952 р. знову очолив кафедру госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту. Очолював гастроентерологічний, кардіологічний та ендокринологічний напрямки вітчизняних терапевтичних досліджень у Північній Буковині. Володимир Адольфович очолював бригаду практичних лікарів, проводив велику роботу в місті по вивченню серцево-судинної захворюваності. Кардіологічний напрямок досліджень професора В. А. Трігера пов’язувався з гемодинамічними дослідженнями, вивченням згортальної та протизгортальної систем при широкому спектрі діагнозів – гострому інфаркті міокарда, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі.

Автор 50 наукових праць. Підготував 3 докторів та 18 кандидатів наук. Його ім’я внесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

Володимир Адольфович Трігер представлений у фондах ННМБУ:

  1. До питання про діагностику жовчнокам’яної хвороби // Патологія і фізіологія органів травлення : тези доп. конференції. – Чернівці, 1966. – С. 112–114.
  2. Значение лейкопенической реакции при внутренних заболеваниях // Рефераты докладов 32-й научной конференции Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1957. – С. 63–65.
  3. Исходы и лечение инфаркта миокарда по данным диспансерного наблюдения в Сталинском районе г. Черновцы за 5 лет // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1958. – Вып. 7. – С. 344–349.
  4. К вопросу об оформлении диагноза у больных холецеститом // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1959. – Вып. 10. – С. 19–23.
  5. Кислородная терапия больных с недостаточностью кровообращения // Предупреждение и лечение сердечно-сосудистой недостаточности. – Киев, 1957. – Вып. 1. – С. 193–195.
  6. Клинические и эксперементальные исследования состояния печени и желчного пузыря при гастродуоденитах // Клиническая медицина. – 1941. – Т. 19, № 6. – С. 105–107.
  7. О лейкопенической реакции при внутренних заболеваниях // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1959. – Вып. 9. – С. 224–227.
  8. О применении гипотиазида при коронарной недостаточности // 8-й съезд терапевтов УССР : тезисы докладов. – Киев, 1965. – С. 334–335.
  9. Синдром грудной жабы у больных бронхиальной астмой // Врачебное дело. – 1961. – № 12. – С. 37–40.
  10. Стенокардия при заболеваниях желчных путей // Клиническая медицина. – 1938. – Т. 16, № 10. – С. 1367–1371.
  11. Трансаминазная активность и белковые фракции крови при инфаркте миокарда // Врачебное делло. – 1964. – № 1. – С. 13–17.
Бер
1
Ср
Антон Іванович Собкевич (1883-1945)
Бер 1 день

140 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Антона Івановича Собкевича (1883-1945)

Фтизіатр, доктор медицини (1918), професор (1926), перший завідувач курсу туберкульозу (1924-1929), директор Київського клінічного туберкульозного інституту (1926-29), декан медичного факультету (1929), професор Київського фармацевтичного інституту (1931-35), науковий співробітник Київського НДІ гігієни харчування (1935-1938).

Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), де й працював викладачем, здійснював науково-дослідну роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем в університеті.

У 1921 р. був обраний постійним науковим співробітником УАН, переїхав до Києва та від 1922 р. працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), викладав перший в Україні курс туберкульозу (1926-1929). Лекції читав українською мовою. Саме в цей час вийшли його фундаментальні праці: “Наука про харчування та їжу (дієтика)” (1927), “Механізми і апарат нервової системи” (1928), “Туберкульоз” (1928).

Був активним учасником українських лікарських організацій періоду УНР, пізніше – член президії Медичної секції ВУАН (1929) та член термінологічної комісії. З 1938 р. за станом здоров’я не працював, помер 23 грудня 1945 р.

Всесвітній день імунітету
Бер 1 день
Всесвітній день імунітету

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899)
Бер 1 день
Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899)

Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899) офтальмолог, професор окулістики, декан медичного факультету університету в Інсбруці, професор, декан університету в Граці.

Народився в с. Білобожниця (тепер — Чортківського району Тернопільської обл. в родині священика; медичну освіту здобув у 1866-1872 рр. на медичному факультеті Biденьського університету.

Був аспірантом у відомих офтальмологів Ф. Альта (1872-1874) та Штельвага (1874-1880); служив військовим лікарем.

Від 1872 р. – професор окулістики, а з 1874 р. – декан медичного факультету університету в Інсбруці.

З 1892 р. – професор університету в Граці; наукові праці, деякі із яких мали пріоритетний характер у світовій науці, присвячені різним аспектам офтальмології, особливо гістології очної сітківки; приїджав на батьківщину, де безкоштовно надавав лікарську допомогу.

В с. Білобожниця встановлено пам’ятник вченому.

Бер
3
Пт
Василь Тимофійович Покровський (1838-1877)
Бер 3 день

Василь Тимофійович Покровський (1838-1877), терапевт, доктор медицини (1864), екстраординарний (1867), ординарний (1868) професор, завідувач кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою Університету Св. Володимира (1866-1877). Учень С.П. Боткіна та І.М. Сеченова.

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію з відзнакою та золотою медаллю (1861). Працював ординатором клініки внутрішніх хвороб професора С.П. Боткіна, під керівництвом якого в 1864 р. захистив докторську дисертацію “Об отравлении окисью углерода. Материалы для физиологии угара”.

У вересні 1866 р. відомий анатом і фізіолог професор О.П. Вальтер запро­понував його кандидатуру на вакантну посаду керівника кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою медичного факультету Університету Св. Володимира. У квітні 1867 р. його було затверджено на посаду екстраординарного професора Університету Св. Во­лодимира та завідувача госпітальною терапевтичною клінікою. Одночасно він був призначений ординатором Київського військового госпіталю, на базі якого була розташована клініка.

Пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. У 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, в яких йшлося про відміну виключно теоретичного викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями.

Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував метод бімануальної пальпації нирок.

Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Засновник і завідувач неврологічного відділення при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу перший відмітив, що поворотний тиф є самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу.

У 1877 р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя.

 

Віктор Михайлович Лупир (1938)
Бер 3 день
Віктор Михайлович Лупир (1938)

Віктор Михайлович Лупира (1938) анатом, доктор медичних наук, професор,  професор кафедри нормальної анатомії людини Харківського національного медичного університету.

Народився Віктор Михайлович в смт. Славгороді Краснопільського району Сумської обл.. Медичну освіту (з відзнакою) здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1962-1968); навчався в аспірантурі (1968–1971), працював на посадах ассистента (1971– 1976), доцента (1976–1989), професора (1989–1993), завідувача (1993-2004), професора (з 2004 р.) кафедри анатомії людини, проректора з навчальної роботи (1986–1993) Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет).

У 1971 р. захистив кандидатську дисертацію “Нервы и сосуды мочеточников человека и некоторых животных”, а в 1987 р.- докторську дисертацію «Макромикроскопическая анатомия и миелоархитектоника нервов печени человека»; професор (1989);

Голова спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій за спеціальностями “нормальна анатомія” та “патологічна фізіологія” (1991–2007); член предизії Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України; академік Української академії наук; Заслужений професор Харківського національного медичного університету (2008).

Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 12 навчально-методичних посібників, 3 підручників, 5 патентів.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення макромікроскопічної анатомії периферійного відділу вегетативної та соматичної нервової системи в нормі та під дією деяких чинників довкілля; науковий консультант і керівник 2 докторських та 10 кандидатських дисертацій.