Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Мета цього дня – привернути увагу населення до проблем, пов’язаних із судинно-мозковими захворюваннями. День було засновано ВООЗ за участі Всесвітньою організацією боротьби з інсультом.
Інсульт – це гостре порушення мозкового кровообігу, внаслідок якого виникає пошкодження частини головного мозку. Щорічно понад 110 тис. українців стають жертвами інсульту. Третина з тих, хто захворів, – молодша 65 років. Інсульт посідає друге місце в списку патологій, від яких помирають наші громадяни.
В зоні ризику розвитку захворювання знаходяться:
- Пацієнти з серцево-судинними захворюваннями, зокрема ті, хто страждає на гіпертончіну хворобу та мають високий вміст холестерину у крові;
- Ті, хто має ендокринні патології, зокрема діабет;
- Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, страждають на ожиріння;
- Особи, які зловживають алкоголем, курять.
Існують два різновиди інсульту:
- геморагічний спричиняється розривом мозкової артерії;
- ішемічний виникає при закупорюванні тромбом артерії, яка постачає кров у мозок.
Слід пам’ятати, що прогноз захворювання залежить від швидкості та ефективності надання допомоги, тому важливим є обізнаність населення щодо перших ознак захворювання. Якщо виникла підозра щодо інсульту:
- Попросіть людину посміхнутися чи випити ковток води. Через те, що один куточок губ опущений зробити це не можливо;
- Запропонуйте повторити за вами речення. У людини, в якої розвивається інсульт мова нерозбірлива, плутана. Повторити речення їй важко;
- Запропонуйте підняти вгору обидві руки. Через слабкість обидві руки будуть підніматись не однаково (одна рука буде відставати);
- Виникає різкий інтенсивний біль у голові;
- Розвивається раптова сабкість чи оніміння у частині тулуба або кінцівках.
ВООЗ попереджає, якщо ви помітили хоча б один із цих проявів у людини, негайно викликайте екстрену допомогу!
Ініціатором проведення цього дня в 2004 році виступила Міжнародна федерація асоціацій псоріазу (International Federation of Psoriasis Associations – IFPA).
За різними оцінками на псоріаз страждає близько 2–4% жителів Землі. В Україні кількість хворих становить понад 1 млн осіб. Більшість пацієнтів із псоріазом скаржаться на низьку якість життя.
Псоріаз – неінфекційне хронічне захворювання, що вражає переважно шкіру, але також можливе запалення суглобів. Причини цієї хвороби досі не з’ясовані. Вважається, що розвитку патології сприяють різні чинників: імунні розлади, порушення обміну речовин, супутні ендокринні та неврологічні захворювання. На сьогодні вилікувати псоріаз поки неможливо, проте перебіг хвороби можна контролювати, досягаючи тривалих періодів ремісії.
На жаль, у суспільстві ще й досі поширені міфи щодо передачі захворювання при безпосередньому контакті з хворим або при користуванням спільними предметами побуту та гігієни.
Насправді псоріаз не передається повітряно-краплинним або статевим шляхом, а також при безпосередньому контакті. Більше того, це захворювання не передається дитині при годуванні грудьми і навіть при переливанні крові. Тож хворі на псоріаз можуть спокійно відвідувати басейни, лазні, інші громадські місця, користуватися загальними рушниками, постільною білизною, не створюючи при цьому загрозу інфікування.
Марціняк Тадеуш (1895 — 1966) — польський анатом, фахівець у галузі нормальної анатомії, морфогенезу та біомеханіки, педагог, організатор вищої медичної освіти.
Марціняк Тадеуш медичну освіту здобув на медичному факультеті Львівського університету, який закінчив у 1922 р. Ще під час навчання (з 1919 р.) працював на кафедрі нормальної анатомії: асистент (1919–1929), доцент (1929–1938), професор (1938–1941).
У 1944 р. очолив кафедру нормальної анатомії та був обраний деканом медичного факультету Львівського університету (Львівського медичного інституту, Медико-природничих фахових курсів).
Діяльність у Вроцлаві
Після Другої світової війни з 1946 р. працював у Вроцлавському університеті: керівник кафедри нормальної анатомії (1946–1960), згодом професор кафедри біомеханіки (1960–1966). Був активним організатором наукового та освітнього життя: проректор (1960–1962), ректор (1962–1965) Вроцлавської вищої школи фізичного виховання.
Наукова спадщина
Автор близько 40 наукових публікацій, серед яких 2 монографії та підручник. Його основні наукові інтереси зосереджувались на:
- вивченні нормального і патологічного морфогенезу;
- проблемах тератології;
- питаннях біомеханіки;
- удосконаленні анатомічної термінології.
Тадеуш Марціняк належить до представників львівської школи анатомів, які зробили вагомий внесок у розвиток морфологічних наук у Центрально-Східній Європі. Його діяльність у Львові та Вроцлаві поєднала традиції двох наукових центрів, а наукові праці заклали підґрунтя для подальших досліджень з морфогенезу та біомеханіки.
Ситенко Михайло Іванович (1885 – 1940) — видатний український ортопед-травматолог, засновник вітчизняної школи ортопедії.
Михайло Іванович народився в селі Рябушки (нині — Лебединський район Сумської області). Середню освіту здобув у Сумській гімназії (1904), а вищу медичну — на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив з відзнакою (1910). Після університету залишений при кафедрі оперативної хірургії для підготовки до професорського звання, одночасно працював у хірургічних клініках професорів Л. В. Орлова та Ф. Ю. Розе.
З 1911 року викладав у Жіночому медичному інституті на кафедрі оперативної хірургії. У роки Першої світової війни служив лікарем піхотного полку та травматологічного шпиталю (1914–1918). У 1918–1920 рр. працював прозектором кафедри оперативної хірургії й топографічної анатомії Харківської медичної академії.
У 1920–1926 рр. — головний лікар Медико-механічного інституту. За його ініціативою в 1926 р. інститут був реорганізований в Український НДІ ортопедії і травматології, яким він керував до кінця життя. Того ж року Ситенко організував і очолив першу в Україні кафедру ортопедії та травматології Українського інституту удосконалення лікарів.
Докторську дисертацію «О свободной костной пластике при псевдоартрозах» захистив у 1924 р., професор — з 1930 р. У 1926–1928 рр. стажувався в провідних ортопедичних клініках Німеччини, Італії та Австрії у професорів Ланге, Шанца, Лоренца, Путті, Лексера, Паєра, Зауербруха, Пертеса, Штофеля та Людлофа.
Заснував журнал «Ортопедия и травматология» (1926), редактором якого був до кінця життя. Був активним організатором професійних спільнот: голова Українського товариства ортопедів-травматологів, учасник першого Всеукраїнського з’їзду ортопедів-травматологів, член правління Всесоюзного товариства хірургів, член президії ЦК Українського Червоного Хреста.
Визнаний науковець: член-кореспондент АН УРСР (1935), Заслужений діяч науки УРСР (1936). Автор 54 наукових праць, під його керівництвом учнями опубліковано понад 450 робіт.
Наукові здобутки:
- розробка проблем вроджених деформацій опорно-рухового апарату, кісткової пластики, військово-польової хірургії;
- автор 15 оригінальних операцій (при вроджених вивихах стегна, звичних вивихах плеча, псевдоартрозах);
- ініціатор сучасної організації травматологічної допомоги у промисловості, особливо вугільній;
- створив систему периферійних науково-опорних пунктів інституту на заводах і рудниках Лівобережної України;
- розробив методику лікування вогнепальних переломів, конструкції тимчасових протезів та шин, апаратуру для витягання та транспортування поранених.
М. І. Ситенко залишив помітний слід у розвитку вітчизняної та світової ортопедії й травматології, а його ім’я стало символом становлення цієї галузі в Україні.
Шварцберг Яків Олександрович (1885 – 1969) — український оториноларинголог, організатор науки та медичної освіти, один із провідних фахівців у галузі ЛОР-хірургії середини ХХ ст.
Яків Олександрович народився в м. Старий Оскол. Медичний факультет Харківського університету (1914). Був військовим лікарем та отоларингологом у лікувальних закладах під час першої світової війни.
1923: очолив ЛОР-відділення Київського військового клінічного госпіталю, головний отоларинголог Київського особливого військового округу.
1932: приват-доцент Київського інституту удосконалення лікарів (туберкульоз, патологія верхніх дихальних шляхів).
1935–1941: завідувач кафедри хвороб вуха, горла, носа 2-го Київського медичного інституту, керівник ЛОР-відділення військового госпіталю.
Друга світова війна: консультант фронтових шпиталів, організатор першого в країні з’їзду з травматизму ЛОР-органів; полковник медичної служби.
1944–1963: завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту ім. акад. О. О. Богомольця.
1963–1969: професор-консультант цієї ж кафедри.
1918–1949: паралельно працював у Київському військовому госпіталі.
1950–1955: головний оториноларинголог МОЗ України.
Науково-організаційна діяльність
- Член правління (1927–1969) і голова (1939–1963) Київського наукового товариства оториноларингологів.
- Голова Українського товариства оториноларингологів (1948–1955).
- Член президії Всесоюзного товариства отоларингологів.
- Співредактор «Великої медичної енциклопедії» (розділ «Оториноларингологія»).
- Член редколегії «Журнала ушных, носовых и горловых болезней».
- Ініціатор ІІ з’їзду оториноларингологів України (післявоєнний розвиток галузі).
Звання та нагороди
Заслужений діяч науки УРСР (1941).
Наукова діяльність
Автор понад 100 наукових публікацій.
Основні напрями:
- бойові травми та їх експертиза;
- тонзилярна проблема (зв’язок хронічного тонзиліту з патологією серця, абсцес-тонзилектомія);
- лікування склероми стрептоміцином;
- трахеобронхоезофагоскопія при чужорідних тілах;
- діагностика та лікування патології ЛОР-органів;
- історія оториноларингології в Україні.
Внесок:
- Запропонував класифікацію поранень приносових пазух і методику їх лікування.
- Створив набір розширювачів гортані з універсальною ручкою.
- Науковий керівник і консультант 4 докторських та 14 кандидатських дисертацій.
- Значення
Я. О. Шварцберг залишив помітний слід у розвитку української та радянської оториноларингології як учений, організатор і педагог.
Брауде Ілля Рафаїлович (1890 – 1958) — український інфекціоніст, науковець і педагог, один із провідних фахівців у вивченні та лікуванні інфекційних хвороб у першій половині ХХ ст.
Ілля Рафаїлович народився в Оршанський повіт Могилівської губернії (нині — Білорусь). Закінчив Харківський університет — природниче відділення фізико-математичного факультету (1911), медичний факультет (1914).
1914–1918: військовий лікар.
Після війни: працював у клініках Катеринослава (Дніпро) — завідувач лабораторії, старший асистент інфекційної клініки.
1923–1947: організатор і завідувач кафедри інфекційних хвороб Українського інституту удосконалення лікарів.
1932–1958: завідувач кафедри інфекційних хвороб Харківського медичного інституту.
1940: захистив докторську дисертацію «Патология и клиника брюшного тифа с иммунобиологической точки зрения (Прогностика брюшного тифа)», здобув звання професора.
Громадська та організаційна діяльність
- Член Центрального комітету Медсанпраці.
- Голова лікарської секції УРСР.
- Член Вченої ради МОЗ УРСР.
- Головний інфекціоніст Харківського облздороввідділу.
- Голова секції мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів Харківського медичного товариства (1946–1948).
- Член правління Українського та Всесоюзного товариств мікробіологів, інфекціоністів і епідеміологів.
Наукова діяльність
Автор 65 наукових публікацій.
Фундаментальне керівництво для лікарів: «Диагностика и дифференциальная диагностика инфекционных болезней» (1949).
Наукові інтереси: етіологія, патогенез, клініка та лікування інфекційних хвороб (черевний тиф, дизентерія, висипний тиф, малярія, поворотний тиф, грип).
Наукові досягнення:
- першим описав симптом покашлювання (бронхіту) при черевному тифі;
- обґрунтував патогенетичну класифікацію інфекційних пневмоній;
- розробив сучасні підходи до діагностики та прогнозування перебігу черевного тифу.
- Педагогічна діяльність
Під його керівництвом підготовлено 1 докторську та 14 кандидатських дисертацій.
І. Р. Брауде зробив вагомий внесок у розвиток інфекційної медицини в Україні, заклавши основи сучасних підходів до діагностики та лікування інфекційних захворювань.