Календар медицини

Алла Петрівна Волоха (1961) – українська педіатриня, імунологиня та інфекціоністка, доктор медичних наук (2009), професор, відома фахівчиня у галузі дитячої імунології та інфекційних хвороб.

Народилася у 1961 році. У 1983 році закінчила Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Свою науково-педагогічну діяльність пов’язала з післядипломною медичною освітою та підготовкою лікарів-педіатрів.

Упродовж 1992–1993 років працювала асистентом кафедри педіатрії № 1. У 1993–1996 роках обіймала посаду асистента кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології, а з 1996 року – доцента цієї кафедри. Згодом стала професором кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти. Також виконувала обов’язки декана педіатричного факультету академії.

Основні напрями наукової діяльності Алли Петрівни пов’язані з вивченням імунної системи дітей, профілактикою та лікуванням первинних імунодефіцитів, дослідженням ВІЛ-інфекції у дитячому віці та особливостей перебігу імунодефіцит-асоційованих інфекцій у дітей.

Вагоме місце у її наукових дослідженнях займають питання ранньої діагностики імунодефіцитних станів, удосконалення методів лікування та профілактики інфекційних захворювань у дітей із порушеннями імунної системи. Практична та наукова діяльність ученої сприяла розвитку дитячої імунології та впровадженню сучасних підходів до ведення пацієнтів із первинними імунодефіцитами.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Алли Петрівни Волохи зробила вагомий внесок у розвиток української педіатрії, клінічної імунології та дитячої інфектології, а також у підготовку висококваліфікованих медичних кадрів.

Юрій Богданович Чайковський (1951) – український морфолог, доктор медичних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2001), відомий учений у галузі гістології, ембріології, нейроморфології та експериментальної медицини.

Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив себе науково-педагогічній діяльності. У 1977–1981 роках працював асистентом кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту. З 1981 до 1992 року обіймав посади асистента, старшого викладача та доцента кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1992 року очолює кафедру гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Водночас здійснював активну організаційну діяльність: у 1994–2000 роках був проректором з міжнародних зв’язків, а з 2014 року – проректором з наукової роботи університету.

Основні напрями наукових досліджень Юрія Богдановича пов’язані з вивченням будови та реактивних властивостей травної і нервової систем, експериментальним моделюванням патологічних процесів, дослідженням структурних механізмів патогенезу та саногенезу. Значне місце у його науковій діяльності займають також питання методики викладання гістології, цитології та ембріології, а також історії медицини.

Вагомим науковим досягненням ученого стало доведення можливості збереження життєздатності клітин периферійної нейроглії в умовах кріоконсервації при температурі рідкого азоту. Він одним із перших показав, що інгібітори протеолітичних ферментів, інгібітори лейкотрієнів та інші протизапальні препарати здатні стимулювати регенерацію нервових стовбурів.

Юрій Чайковський запропонував і експериментально обґрунтував нові методи мікрохірургічної ауто- та алонейропластики, засновані на цілеспрямованому впливі на реактивні зміни тканин у зоні пошкодження. Ці методики забезпечують активізацію відновних процесів і сприяють ефективнішій регенерації нервової тканини.

Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Юрія Богдановича Чайковського зробила вагомий внесок у розвиток української морфології, нейробіології та медичної освіти. Його наукові праці та педагогічний досвід стали важливою складовою підготовки сучасних медичних кадрів і розвитку фундаментальної медичної науки в Україні.

Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.

Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.

Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.

З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.

Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.

Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.

Професійне свято судового експерта, яке в Україні відзначається щорічно 4-го липня, сьогодні має інший акцент, внаслідок рашиської агресії. Сьогодні одним із головних завдань Національного наукового центру судових експертиз є “Визначення розміру шкоди та збитків, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок збройної агресії російської федерації”. До медицини дотичне завдання експертам щодо вивчення психологічного впливу війни на людей.

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

Фармацевтична галузь є стратегічною. Вона не лише впливає на розвиток національної економіки, а й на соціальні і навіть політичні аспекти життя суспільства. На разі у фармації України працює близько 300 тисяч людей, тобто лише 0,15 % від загальної кількості зайнятих. Але вони створюють близько 1 % ВВП країни, забезпечуючи 24 млрд грн доданої вартості.

До фармацевтичних працівників відноситься широкий перелік спеціальностей. Передовсім це провізори і фармацевти, які виконують свої фахові обов’язки в аптеках, оптових складах, на виробництві та дистриб’юції лікарських засобів. До цієї професії належать працівники національної та територіальних Держлікслужб, лабораторій з контролю якості лікарських засобів, реєстрації ліків, фармацевтичні представники вітчизняних і зарубіжних фірм, науковці і освітяни, співробітники фахових фармацевтичних видань.

На знак визнання внеску працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення Указом Президента України № 1128/99 від 07.09.1999 р. встановлено День фармацевтичного працівника. Професійне свято відзначається щорічно в третю суботу вересня.