Календар медицини

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

• у родичів яких було діагностовано глаукому;
• старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
• з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
• в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
• старші за 60-70 років;
• хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
• які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
• зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

• біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
• звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
• при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
• погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
• відчуття підвищеного зволоження очей;
• незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.

Коваленко Василіса Степанівна (1921-1993) стоматолог, доктор медичних наук (1971), професор (1976).

У 1946 році закінчила Київський стоматологічний інститут. Працювала у Київському медичному інституті, де обіймала посаду декана стоматологічного факультету у 1960–1966 та 1970–1985 роках. У 1969–1986 роках була професором кафедри хірургічної стоматології.

Наукова діяльність Василіси Степанівни була присвячена питанням клініки, діагностики та лікування неепідемічних сіаладенітів, остеомієліту щелеп та інших захворювань щелепно-лицевої ділянки.

Серед наукових праць дослідниці:

«Два случая дермоидной кисты редкой локализации» (1974);

«Редкое наблюдение болезни Маделунга» (1978);

«Исходы лечения больных с флегмонами лица в зависимости от сроков их первичной диагностики» (1980).

Зайченко Ілля Леонтійович (1896-1964) український ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1938), професор (1949), фахівець у галузі ортопедії, травматології та військово-польової хірургії.

Народився у 1896 році. Брав участь у Першій світовій війні. У 1924 році закінчив Київський медичний інститут, де працював до 1927 року.

У 1927–1935 роках працював в Українському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології в Харкові (нині — Інститут патології хребта та суглобів НАМН України).

У 1935–1941 роках був старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту ортопедії в Києві (нині — Інститут травматології та ортопедії НАМН України), а також керівником клініки ортопедії, травматології та польової хірургії 2-го Київського медичного інституту.

Під час Другої світової війни працював військовим лікарем.

У 1944–1946 роках очолював кафедру військово-польової хірургії, ортопедії та травматології Одеського медичного інституту, а також працював в Одеському інституті удосконалення лікарів.

У 1946–1951 роках був завідувачем клініки дитячої хірургії, ортопедії та травматології й заступником директора з наукової роботи Інституту охорони материнства і дитинства в місті Мукачеве. Одночасно у 1946–1948 роках очолював кафедру анатомії людини, а у 1948 році — кафедру загальної хірургії Ужгородського університету.

З 1951 року працював у Львівському медичному інституті. У 1955 році організував кафедру ортопедії, травматології та дитячої хірургії і очолював її.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Іллі Леонтійовича Зайченка були присвячені:

регенерації травмованих кісткової та хрящової тканин;

вивченню структури травматизму та його профілактиці у працівників нафтовидобувної, нафтопереробної, сільськогосподарської та деревообробної промисловостей;

лікуванню переломів і вивихів хребта;

лікуванню вроджених деформацій стопи;

терапії туберкульозних уражень суглобів (кокситів, гонітів, спондилітів).

Основні наукові праці

«Трансплантация эпифизарного хряща и регенерация костной и хрящевой ткани» (1957)

«Элементы к построению управления регенеративным процессом костной ткани и вообще тканей» (1958)

«Пластика костных дефектов в свете стадийного развития регенеративного процесса» (1958)

Горчакова Надія Олександрівна (1941) український фармаколог, доктор медичних наук (1987), професор (1990), фахівець у галузі клінічної та експериментальної фармакології.

У 1964 році закінчила Київський медичний інститут. Відтоді працює в цьому закладі, пройшовши шлях від викладача до професора кафедри. З 1989 року — професор.

З 1991 року очолює експертну комісію Державного фармакологічного центру Міністерства охорони здоров’я України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Надії Олександрівни Горчакової присвячені проблемам фармакології біохімічних, фізико-хімічних і метаболічних процесів в організмі, а також вивченню дії лікарських засобів на серцево-судинну систему.

Значну увагу у своїх роботах вона приділяє питанням індивідуальної чутливості організму до лікарських препаратів, фармакології метаболічних засобів, кардіопротекторної терапії та екологічних аспектів фармакології.

Основні наукові праці

«Індивідуальна чутливість організму до ліків» (1991)

«Магний в медицине» (1992)

«Экологическая фармакология» (1998)

«Спирулина и здоровье» (2000)

«Очерки фармакологии метаболических средств» (2001)

«Фармакологія» (2001)

«Фармакология. Рецептура. Практические занятия» (2003)

«Кардиопротекторы» (2005)

Князевич Василь Михайлович (1956) український організатор охорони здоров’я, доктор медичних наук (2009), заслужений лікар України (2007).

У 1984 році закінчив Івано-Франківський державний медичний інститут.

Професійну діяльність розпочав у 1984 році лікарем Бучацької центральної районної лікарні. У 1985–1987 роках працював головним лікарем Яблунівського туберкульозного санаторію. У 1987–1992 роках очолював Бучацьку центральну районну лікарню Тернопільської області.

У 1992–1998 роках обіймав посаду завідувача відділу охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації.

У 2000–2002 роках був головним лікарем і генеральним директором Тернопільського комунального спеціалізованого медичного об’єднання «Фтизіатрія».

У 2002–2005 роках працював головним лікарем центральної поліклініки Деснянського району міста Києва та начальником відділу охорони здоров’я Деснянської районної державної адміністрації.

У 2005–2007 роках — начальник медичного управління та заступник керівника Державного управління справами.

У 2007–2010 роках обіймав посаду Міністра охорони здоров’я України.

У 2012–2013 роках був ректором Київського медичного університету Української асоціації народної медицини.

З 2013 року — завідувач кафедри управління охорони суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Василя Михайловича Князевича присвячені проблемам державної політики та державного управління у сфері охорони здоров’я, розвитку системи медичної допомоги та організації діяльності медичних установ.

Зербіно Дмитро Денисович (1926 – 2023) український патологоанатом, доктор медичних наук (1966), професор (1967), член-кореспондент Національної академії наук України (1991), академік Академії медичних наук України (2002), заслужений діяч науки УРСР (1988).

У 1950 році закінчив Чернівецький медичний інститут, у якому відтоді працював. У 1965–1966 роках був професором кафедри патологічної анатомії. У 1966–2000 роках очолював кафедру патологічної анатомії. Водночас з 1996 року — директор Інституту клінічної патології Львівського медичного університету.

З 1994 року — віцепрезидент Асоціації патологів України.

Наукова діяльність

Дмитро Денисович Зербіно є засновником окремого напряму патологічної анатомії — патологічної морфології лімфатичної системи.

У своїх дослідженнях він:

• описав механізми лімфогенного та гематогенного метастазування злоякісних пухлин;

• дослідив наслідки блокади лімфатичних шляхів пухлинними клітинами;

• запропонував морфологічні критерії синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдрому).

Також учений досліджував ураження судин неатеросклеротичного походження, зокрема васкуліти та ангіопатії, а також питання екологічної патології людини.

Основні наукові праці

• «Общая патология лимфатической системы» (1974)

• «Васкулиты и ангиопатии» (1977)

• «Диссеминированное внутрисосудистое свертывание крови» (1989)

• «Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?» (1998)

• «Хвороби нирок: Атлас макропатології та мікропатології» (2003)

• «Екологічні катастрофи в світі та в Україні» (2005)

• «Двостулковий аортальний клапан: клінічна патологія» (2009)