Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Володимир Дмитрович Орлов (1856-1915) – гігієніст, доктор медицини, заслужений ординарний професор, один із провідних фахівців у галузі гігієни та громадської медицини кінця ХІХ — початку ХХ століття.
Основні віхи життя та діяльності
- 1856 — народився.
- 1878 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
- З 1878 року — понадштатний асистент гігієнічного кабінету Казанського університету.
- 1886 — здобув ступінь доктора медицини.
- У 1894–1895 роках удосконалював знання з гігієни в Харківському університеті під керівництвом професора О. І. Якобі.
- У квітні 1895 року призначений понадштатним лаборантом гігієнічного кабінету Казанського університету.
- У жовтні 1895 року став приват-доцентом кафедри гігієни Казанського університету.
- У 1893–1914 роках — завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики Університету святого Володимира.
- 1894 — організував лабораторні заняття для студентів.
- 1903 — запровадив доцентський курс з епідеміології, медичної статистики та суспільної медицини.
- Неодноразово проходив стажування з хімії та бактеріології у закордонних університетах.
- Мав звання заслуженого ординарного професора.
- 1915 — помер.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Володимира Орлова охоплювали широкий спектр питань громадської гігієни та санітарії.
Ранні наукові праці:
- дослідження нічліжних притулків міста Казані;
- вивчення проблеми так званого «голодного хліба».
Київський період діяльності:
- проблеми гігієни води;
- питання водопостачання;
- санітарно-епідеміологічні аспекти громадського здоров’я.
Значення діяльності
Володимир Дмитрович Орлов зробив вагомий внесок у розвиток:
- університетської медичної освіти;
- гігієнічної науки;
- епідеміології;
- медичної статистики;
- громадської медицини в Україні та тогочасній Російській імперії.
Його діяльність сприяла впровадженню практичної підготовки студентів-медиків і розвитку наукових підходів до питань санітарії та охорони здоров’я населення.
28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.
Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.
Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.
Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.
Під синьо-жовтим прапором відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року та три сучасні революції: “Революція на Граніті”, “Помаранчева Революція” та “Революція Гідності”. Сьогодні під синьо-жовтим прапором ми захищаємо нашу Батьківщину від рашиської навали.
Колірна символіка нашого прапору позначає не лише поле і небо. Приміром, в релігії золотий колір символізує вищі духовні сили, а синій – свободу. З психологічної точки зору жовтий колір символізує радість, а синій колір символізує спокій.
Величезна кількість людей у різних куточках світу прикріпили наш прапор до своїх облікових записів у соціальних мережах, а уряди багатьох країн прикрасили офіційні будівлі синім і жовтим кольорами.
Наш синьо-жовтий прапор невдовзі стане світовим символом перемоги над рашизмом.
БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!
Наш народ укорінений у свою землю. Неперервність тисячолітньої долі України фіксують літописи, географічні, етнічні, лінгвістичні карти. Наші пращури завжди жили на цій землі і не покидали за будь-яких найтяжчих випробувань, боронили її впродовж віків.
«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – вкотре ці слова викарбовуються червоно-кривавими літерами на нашій землі. Триває боротьба за Незалежність нашої держави, за неподільну суверенну Україну, за рух до тих ідеалів, що їх виборювало не одне покоління українців.
«Ми – люди незламної волі,
Ми знаєм бажання свої
Ми прагнемо кращої долі
І миру на власній землі!»
Федір Тишко, д-р мед. н., професор кафедри оториноларингології НМУ ім. О. О. Богомольця.
Бажаємо Світлої віри усім у Перемогу та нездоланність нашого народу!
Все буде Україна!
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.
Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).
Освіта та рання діяльність
- 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
- Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
- 1852–1856 — службовець у суді.
Професійна кар’єра
- З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
- З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.
Наукова та громадська діяльність
Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.
Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.
Основні напрями досліджень:
- мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
- клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
- археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
- соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.
Внесок
- Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
- Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
- Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
