Календар медицини

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Завещание врача-профилактика (2003)
2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
4. Коммунальная гигиена (1979)
5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Валерій Іванович Берзінь (1943) гігієніст, доктор медичних наук (1979), професор (1985), член-кореспондент АПН України (1994), завідувач кафедри гігієни дітей і підлітків Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (від 1986).

Закінчив Ризький медичний інститут (1966). У 1979 р. захистив докторську дисертацію “Гігієнічне обґрунтування умов збереження здоров’я студентів вузів”. Учень Г.І. Сидоренка, Є.І. Корнієвської, М.В. Сановського.

Досліджує вплив умов навчання, виховання та екологічних факторів на ріст, фізичний і нервово-психічний розвиток дітей різних вікових груп, вивчає вплив наслідків Чорнобильської аварії на здоров’я дитячого населення України.

Наукові праці: “Гигиена” (1973, 1986); “Гігієна дітей та підлітків” (1988); “Гігієна та психофізіологія дітей дошкільного віку” (1994); “Моніторинг стану здоров’я фізичного розвитку дітей” (1999); “Діти з особливими потребами” (2004); “Методичні засади формування здорового способу життя” (2006).

75 років від дня народження доктора біологічних наук, професора Нінелі Василівни Дєдух (1943)

Біолог, доктор біологічних наук (1989), професор (1994). Закінчила Харківський університет (1967). Відтоді працює в Інституті патології хребта та суглобів АМНУ (Харків): від 1990 – завідувач лабораторії патоморфології та експериментальної патології; водночас від 1988 – професор кафедри фізики твердого тіла Харківського університету. Наукові дослідження присвячені формуванню, росту та розвитку суглобів, регенерації кісток і суглобового хряща, експериментально-теоретичним аспектам дії гормонів і фармакологічних препаратів на тканини суглобів.

Наукові праці: “Остеоартрозы: пути фармакологической коррекции” (1992); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Остеопороз” (1995); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Остеоартроз” (1997); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Артриты” (1998); “Остеоартроз. Консервативна терапія” (1999); “Репаративная регенерация кости. Современный взгляд на проблему. Стадии регенерации (Сообщение 1)” (2006).

Олексій Сидорович Коломійченко (1898-1974) дікар-оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.

Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський університет (1924). Працював лікарем. Від 1928 – в Київському інституті удосконален­­ня лікарів (з перервою):

1944-1946 – заступник директора з науково-навчальної ро­боти, водночас 1944-1966 – завідувач кафедри отоларингології;

1943-1944 – в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ, Київ);

1960-1974 – засновник і директор Київського НДІ отоларингології. Головний отоларинголог МОЗ УРСР (1953-1972).

Наукові дослідження були присвячені отіатрії, онколо­­гії вуха, горла та носа; захворюванням верхніх дихальних шляхів; аудіології; дитячим хворобам, професійній патології органа слуху; методам кібернетики та біохімії в оториноларингології.

Першим в Укра­­їні оцінив перспективність операцій на стремені та вікні пере­­двір’я при отосклерозі; започат­­кував досліди, спрямовані на клінічне застосування ультразвуку та лазерного випромінювання для діа­гностики та лікування оторино­ла­­рингологічних захворювань.

Наукові праці: “Хвороби вуха” (1955); “Ат­­лас тональных аудиометрических исследований” (1962); “Опе­­рация на стремени при отосклерозе” (1962); “Методика преподавания отоларингологии” (1968); “Программированное пособие по аудио­мет­­рии” (1971).

1. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Олексія Сидоровича Коломійченка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас тональных аудиометрических (1962)
2. Методика преподавания отоларингологии (1968)
3. Атлас тональных аудиометрических исследований (1962)
4. Невідкладна допомога при пошкоджаннях та захворюваннях вуха, носа й горла (1948)
5. Профессиональные заболевания лорорганов и некоторые вопросы их профилактики и лечения (1968)
6. Расстройства слуха, возникающие при применении антибиотиков (1973)
7. Хвороби вуха (1955)
8. Современные проблемы оториноларинг логии (1970)

Література про нього

1. Злокачественные новообразования верхних дыхательных путей. 35 лет врачебной, научной, педагогической деятельности А.И. Коломийченко / (1959)

1. О. С. КоломӀйченко. Сучасні проблеми оториноларингології  наук. праці присвяч. 95-річчю з дня народження О. С. КоломӀйченка (1993)
2. Олексій Сидорович Коломійченко / Шидловська Т.В. та ін (1990)
3. А. И. Коломийченко. Жизнь на фоне эпохи : к 120-летию со дня рождения Алексея Исидоровича Коломийчнко / под общ. ред. (2018).