Календар медицини

Козинець Георгій Павлович (1948) хірург, комбустіолог, доктор медичних наук (1993), професор (1997), заслужений діяч науки і техніки України (2011).

Георгій Павлович закінчив Київський медичний інститут (1973). Відтоді працював у Київському НДІ гематології та переливання крові: від 1980 – ст. н. с.; від 1986 – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2007 – завідувач кафедри комбустіології та пластичної хірургії.

Наукові дослідження присвячені інтенсивній терапії та хірургічному лікуванню тяжких опіків і їх наслідків, зокрема вивчає патогенез і проблеми лікування опікового шоку, гострої опікової токсемії, септикотоксемії, сепсису, опікової реконвалесценції; механізми гемодинамічних порушень, порушень транспорту кисню, показники системи неспецифічної резистентності й імунологічної реактивності, механізми розвитку запальної реакції, ранового процесу.

Наукові праці: “Экстракорпоральная и интракорпоральная гемокоррекция и детоксикация при лечении ожоговой болезни” (2003); “Ожоговая интоксикация. Патогенез, клиника, принципы лечения” (2004); “Экстракорпоральная и интракорпоральная гемокоррекция и детоксикация при лечении травматической болезни” (2004); “Энтеросорбция при ожоговой болезни” (2009); “Методи консервативної та хірургічної реабілітації у постраждалих з наслідками опіків” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Козинця Г.П. 
«Диагностика и лечение кислородной недостаточности при ожоговой септикотоксемии» (1979); «Патогенетическое обоснование различных методов дезинтоксикации при ожоговой болезни и влияние их на течение раненого процесса» (1992)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Г.П. Козинця, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Ожоговая интоксикация: Патогенез, клиника, принципы лечения (2004)
2. Энтеросорбция при ожоговой болезни (2009)

105 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Прокіпа Микитовича Гудзенка (1913-1982)

Педіатр, доктор медичних наук (1960), професор (1961), заслужений діяч науки УРСР (1965). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний інститут (1939). Працював лікарем. Від 1946 – у Чернівецькому медичному інституті: 1955-1965 – завідувач кафедри дитячих хвороб, водночас у 1962-1965 – проректор з наукової і навчальної роботи; 1965-1982 – завідувач кафедри факультетської педіатрії, водночас у 1976-1978 – декан педіатричного факультету Київського медичного інституту. Головний педіатр МОЗ УРСР (1966-1970). Голова правління Товариства педіатрів УРСР.

Вивчав проблеми лікування туберкульозу, кишкових інфекцій, стафілококових захворювань у дітей молодшого та старшого віку, дитячої нефрології; формування хронічної гастроентерологічної патології в дитячому віці та значення раціонального харчування здорових і хворих дітей за умов використання кисломолочних продуктів. Одним з перших обґрунтував роль алергії у формуванні хронічних форм дизентерії.

Наукові праці: “Туберкулез у детей и подростков (диагностика, лечение и профилактика)” (1969); “Раціональне харчування дітей” (1972, 1974); “Детские болезни” (1973, 1975, 1984); “Первичный пиелонефрит у детей” (1976); “Рецептурный справочник педиатра” (1978, 1982); “Молочнокислые продукты в питании здоровых и больных детей” (1981); “Функциональные методы исследования в детской урологии и нефрологии” (1982).

120 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Миколи Петровича Новаченка (1898-1966)

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам’яті Святого Миколая у католиків та православних.

За традицією, цієї ночі діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців, і лучників.

В пам’ять про милосердя святого Миколая, цього дня відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

105 років від дня народження кардіохірурга, біокібернетика, академіка НАН України та НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Михайловича Амосова (1913-2002)

Кардіохірург, біокібернетик, філософ, письменник, заслужений діяч науки УРСР (1959), академік НАНУ (1969), АМНУ (1993). Закінчив Архангельський медичний інститут (1939) та Всесоюзний заочний індустріальний інститут (1940). Працював у Московському НДІ швидкої допомоги ім. М. Скліфосовського (1946-1947), головний хірург Брянської області (1947-1952), завідувач кафедри грудної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів (1955-1970), завідувач відділу (1960-1988), від 1978 – заступник директора Інституту туберкульозу і грудної хірургії МОЗ України, у 1983-1988 – директор, від 1988 – почесний директор Інституту серцево-судинної хірургії. Очолював відділ біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (1959-1990). Основоположник резекційної хірургії легень і серцевої хірургії в Україні, один з провідних хірургів і біокібернетиків. Уперше в Україні почав проводити резекції легень (1952), хірургічне лікування серцевих хвороб (1955), операції на серці зі штучним кровообігом (1958); уперше в Радянському Союзі виконав протезування мітрального клапана (1963); уперше у світі створив і запровадив антитромботичні протези клапанів серця (1965). Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), яку реорганізував в Інститут серцево-судинної хірургії (1983). Уперше створив кафедру торакальної хірургії та анестезіології в Київському інституті вдосконалення лікарів (1955). Очолюючи в 1957-1988 відділ в Інституті кібернетики АН УРСР, застосував метод моделювання складних систем (за Л. Берталанфі) до пояснення медико-біологічних явищ психіки, природи людини (інтелекту, особистості, тіла), “загального алгоритму розуму”, суспільства, держави, світу, майбутнього людства.

Наукові праці: “Хирургическое лечение нагноительных заболеваний легких” (1956); “Пневмонэктомия и резекции легкого при туберкулезе” (1957); “Очерки торакальной хирургии” (1958); “Операции на сердце с искусственным кровообращением” (1962); “Регуляция жизненных функций и кибернетика” (1964); “Моделирование мышления и психики” (1965); “Моделирование сложных систем” (1968); “Саморегуляция сердца” (1969); “Хирургия пороков сердца” (1969); “Искусственный разум” (1969); “Алгоритмы разума” (1973); “Автоматы и разумное поведение” (1979); “Нейроподобные сети в робототехнике” (1979); “Хирургическое лечение тетрады Фалло” (1982); “Природа человека” (1983); “Сердце и физические упражнения” (1985); “Физическая активность и сердце” (1989); “Терапевтические аспекты кардиохирургии” (1990); “Разум, человек, общество, будущее” (1994); “Преодоление старости” (1996); “Идеология для Украины” (1997); “Моя система здоров’я” (1997); “Експеримент: провал чи успіх?” (1998).

160 років від дня народження хірурга, доктора медицини, професора, академіка ВУАН Миколи Маркіяновича Волковича (1858-1928)

Хірург, доктор медицини (1889), професор (1914), академік ВУАН (1928). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1882). Від 1883 – ординатор шпитальної хірургічної клініки, від 1891 – приват-доцент, завідувач кафедр шпитальної (1903-1911) та факультетської (1911-1923) хірургії Київського університету (від 1921 – Київський медичний інститут); 1893-1903 – завідувач хірургічного відділу Олександрівської лікарні в Києві; від 1923 – завідувач науково-дослідної кафедри медицини при Київському відділенні Головнауки Народного комісаріату освіти УСРР.

Основні наукові праці були присвячені вивченню зобу, риносклероми, апендициту, жовчнокам’яної хвороби, раку гортані, травматичних ушкоджень кісток і суглобів. Першим в Україні об’єднав отіатрію та ларингологію в одну клінічну дисципліну. Відкрив і вивчив збудника риносклероми (паличка Волковича-Риша). Одним з перших у Росії провів ламінектомію. Описав симптоми хронічного апендициту (м’язовий симптом Волковича); застосував під час операції апендектомії косий фізіологічний розріз черевної стінки, розробив спеціальні прилади для лікування переломів кісток (шина Волковича); запропонував низку нових методів пластичних операцій, зокрема позасумковий спосіб видалення колінного суглоба при його туберкульозі, створення носа з пальця руки, кістковопластичну трепанацію соскоподібного відростка, пластичне закриття міхурово-піхвових фістул. Створив вітчизняну школу хірургів та ортопедів. Засновник (1908) і голова Київського наукового хірургічного товариства.

Наукові праці: “Риносклерома (scleroma respiratorium) с клинической, патологоанатомической и бактериологической сторон” (1888); “К хирургии позвоночника” (1895); “К вопросу о раке гортани и, в частности, его оперативном лечении” (1907); “К хирургии и патологии желчнокаменной болезни” (1909); “К вопросу о ринопластике” (1910); “Аппендицит, желчнокаменная болезнь, туберкулезный перитонит” (1926); “Повреждение костей и суставов (переломы, ушибы суставов, дисторсии, вывихи, ранение суставов)” (1928).