Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам’яті Святого Миколая у католиків та православних.
За традицією, цієї ночі діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців, і лучників.
В пам’ять про милосердя святого Миколая, цього дня відзначається Міжнародний день допомоги бідним.
100 років від дня народження кардіолога, доктора медичних наук, професора Миколи Степановича Заноздри (1920-1999)
Кардіолог, доктор медичних наук (1962), професор (1967), заслужений діяч науки і техніки України. Закінчив Київський медичний інститут (1945). Відтоді працював в Інституті кардіології АМНУ (Київ): від 1961 очолював відділення функціональної діагностики, від 1970 – гіпертонічної хвороби, від 1992 – відділ симптоматичних гіпертензій; за сумісництвом у 1950-1955 – доцент кафедри терапії Київського інституту удосконалення лікарів.
Вивчав проблеми діагностики, лікування та профілактики артеріальної гіпертензії.
Наукові праці: “Фармакотерапия гипертонической болезни” (1983); “Гипертонические кризы” (1987); “Влияние лечения на показатели гемодинамики и концентрацию тестостерона в плазме крови у больных ювенильной гипертензией” (1990); “Кардиогемодинамика у больных гипертонической болезнью с различной эффективностью антигипертензивной терапии” (1993).
Левін Юхим Миронович (1895 – 1961) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1947), професор (1947).
Народився в місті Києві. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1922).
Професійну діяльність розпочав як науковий співробітник Київської науково-дослідної кафедри клінічної медицини (1923–1930).
У 1930–1938 роках — завідувач відділів експериментальної дерматовенерології та промислових і професійних захворювань шкіри Київського дерматовенерологічного інституту.
У 1931–1941 рр. — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського стоматологічного інституту. Паралельно (1937–1941) обіймав аналогічну посаду у 2-му Київському медичному інституті.
Під час евакуації у роки Другої світової війни працював у Київському об’єднаному медичному інституті в м. Челябінськ (1941–1944).
Після повернення в Україну — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Одеського медичного інституту удосконалення лікарів (1944–1945).
З 1945 року працював у Вінницькому медичному інституті імені М.І. Пирогова, де у 1952–1961 роках очолював кафедру шкірних та венеричних хвороб.
Був головою Вінницького обласного товариства дерматовенерологів.
У 1929 році захистив докторську дисертацію на тему:
«Нові дані до вчення про токсичну дію арсенобензольних препаратів на печінку».
Автор 74 наукових праць, серед яких — 4 монографії.
Основні напрями наукової діяльності:
- діагностика та лікування сифілісу, гонореї, екземи, псоріазу;
- вивчення професійної захворюваності працівників цукрової промисловості Вінницької області.
Микола Федорович народився в місті Охтирка, Сумська область. Медичну освіту з відзнакою здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1957–1963).
У 1963–1964 рр. працював педіатром та хірургом у дільничій лікарні смт Мізоч Рівненської області, а з 1964 по 1966 рік — хірургом та завідувачем хірургічного відділення Рівненської міської дитячої лікарні.
У 1966–1967 рр. — хірург-ординатор клініки дитячої хірургії м. Харкова.
З 1967 р. навчався в клінічній ординатурі та аспірантурі кафедри дитячої хірургії та ортопедії Київського медичного інституту.
Професійна та наукова діяльність
З 1971 р. — молодший науковий співробітник відділення серцево-судинної хірургії у відділі клінічної та експериментальної хірургії НДІ гематології та переливання крові, який у 1972 р. був реорганізований у Київський НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині — Інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України).
Пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до керівника відділу та заступника директора з наукової роботи (1988–1995).
З 1980 р. — завідувач відділу мікросудинної та пластичної хірургії.
У 1975–1988 рр. — асистент, а згодом доцент кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів.
Наукові здобутки
Кандидатська дисертація (1972): «Хірургічне лікування тяжких наслідків травм кисті у дітей».
Докторська дисертація (1986): «Мікрохірургічні методи корекції гемолімфодинаміки й аутотрансплантації тканин при захворюваннях периферичних судин і травмах нижніх кінцівок».
Автор понад 420 наукових публікацій, у тому числі 7 монографій і керівництв, а також понад 110 авторських свідоцтв і патентів.
Піонерські хірургічні втручання
Під керівництвом та безпосередньо участі М. Ф. Дрюка в Україні вперше були виконані:
- реплантації кисті, пальців і сегментів кінцівок після травматичних ампутацій;
- мікросудинна пересадка складних тканинних комплексів;
- лімфовенозні мікроанастомози при лімфедемі (слоновості);
- мікрохірургічна аутотрансплантація при дефектах нервів;
- сучасні операції при нейросудинному синдромі грудного виходу.
Відзнаки та членство
Державна премія СРСР (1982) — за розробку методів невідкладної мікрохірургії при травматичних ампутаціях кисті та пальців.
Заслужений діяч науки і техніки України (1992).
Член:
- Асоціації хірургів України,
- Асоціації судинних хірургів України,
- Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних і естетичних хірургів,
- Європейської асоціації судинних та ендоваскулярних хірургів,
- Міжнародної конфедерації пластичних і реконструктивних хірургів,
- Асоціації хірургів імені М. І. Пирогова (Росія),
- Правління товариства лімфологів (Росія).
Брав участь у спеціалізованих вчених радах із захисту дисертацій за спеціальностями «Хірургія та трансплантологія» і «Серцево-судинна хірургія».
95 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Олени Патрикіївни Краснюк (1925-2010)
Гігієніст, доктор медичних наук (1972), професор (1977). Закінчила Київський медичний інститут (1948). Відтоді працювала в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ); від 1953 – в Інституті медицини праці НАМНУ (обидва – Київ): 1972-2001 – завідувачка відділу професійної патології, 2001-2010 – головний науковий співробітник.
Наукові дослідження були присвячені патогенезу професійних захворювань хімічної, фізичної та біологічної етіології, детоксикації організму при гострих і хронічних професійних отруєннях, їх віддаленим наслідкам і професійному раку.
Наукові праці: “Современное состояние профессиональной заболеваемости на Украине” (1993); “Стан та динаміка професійної захворюваності в Україні” (1995); “Актуальные проблемы гигиены труда в сельском хозяйстве радиоактивно загрязненных территорий Украины” (1998).

