Календар медицини

Троїцький Іван Віссаріонович (1856-1923) педіатр, доктор медицини, професор, один із засновників вітчизняної педіатричної школи та організатор системи дитячої медичної допомоги.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Університету святого Володимира.
• 1883 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1885–1890 роках працював ординатором «Києво-кирилівських богоугодних закладів» та лікарем Подільського денного притулку.
• З 1886 року — приват-доцент Університету святого Володимира, де читав курс лекцій з педіатрії та проводив практичні заняття для студентів без оплати праці.
• 1891 — заснував у Києві благодійне Товариство надання допомоги хворим дітям.
• У 1896–1903 роках керував облаштуванням і був директором літніх дитячих санаторіїв у Києві.
• У 1902–1919 роках — професор, завідувач кафедри педіатрії Харківського університету.
• У 1919–1923 роках — керівник організованої ним кафедри педіатрії Катеринославського університету.

Ініціював будівництво в Харкові першої дитячої університетської клініки, створення лабораторій та діагностичних кабінетів.

Запровадив навчання студентів не лише в амбулаторних умовах, а й безпосередньо біля ліжка хворого.

За його ініціативи створено:

• товариства дитячих лікарів у Києві (1900) та Харкові (1912);
• відділ Союзу боротьби з дитячою смертністю в Харкові (1906).

Організував у Києві та Харкові кабінети безкоштовної видачі знезараженого коров’ячого молока «Крапля молока», які працювали за принципом:

«Імущим — за гроші, бідним — безкоштовно».

• 1923 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Івана Троїцького були присвячені актуальним проблемам дитячої медицини та профілактики захворювань.

Основні напрями наукової роботи:
фармакологія;
антенатальна профілактика;
гігієна дітей;
етіологія дитячих інфекційних захворювань;
патогенез дитячих інфекцій.
Значення діяльності

Іван Віссаріонович Троїцький зробив вагомий внесок у:

• розвиток педіатрії в Україні;
• організацію дитячої медичної допомоги;
• створення системи профілактики дитячих захворювань;
• розвиток клінічного навчання студентів-медиків;
• боротьбу з дитячою смертністю.

Його діяльність поєднувала наукову, педагогічну та благодійну роботу, спрямовану на покращення здоров’я дітей та розвиток дитячої медицини.

Володимир Дмитрович Орлов (1856-1915) – гігієніст, доктор медицини, заслужений ординарний професор, один із провідних фахівців у галузі гігієни та громадської медицини кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
• З 1878 року — понадштатний асистент гігієнічного кабінету Казанського університету.
• 1886 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1894–1895 роках удосконалював знання з гігієни в Харківському університеті під керівництвом професора О. І. Якобі.
• У квітні 1895 року призначений понадштатним лаборантом гігієнічного кабінету Казанського університету.
• У жовтні 1895 року став приват-доцентом кафедри гігієни Казанського університету.
• У 1893–1914 роках — завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики Університету святого Володимира.
• 1894 — організував лабораторні заняття для студентів.
• 1903 — запровадив доцентський курс з епідеміології, медичної статистики та суспільної медицини.
• Неодноразово проходив стажування з хімії та бактеріології у закордонних університетах.
• Мав звання заслуженого ординарного професора.
• 1915 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Орлова охоплювали широкий спектр питань громадської гігієни та санітарії.

Ранні наукові праці:

• дослідження нічліжних притулків міста Казані;
• вивчення проблеми так званого «голодного хліба».

Київський період діяльності:

• проблеми гігієни води;
• питання водопостачання;
• санітарно-епідеміологічні аспекти громадського здоров’я.

Значення діяльності

Володимир Дмитрович Орлов зробив вагомий внесок у розвиток:

• університетської медичної освіти;
• гігієнічної науки;
• епідеміології;
• медичної статистики;
• громадської медицини в Україні та тогочасній Російській імперії.

Його діяльність сприяла впровадженню практичної підготовки студентів-медиків і розвитку наукових підходів до питань санітарії та охорони здоров’я населення.

100 років від дня народження інфекціоніста, епідеміолога, доктора медичних наук, професора Галини Григорівни Соколовської (1921-1979)

Інфекціоніст, епідеміолог, доктор медичних наук (1972), професор. Закінчила Київський медичний інститут (1944). У 1975-1979 – професор кафедри епідеміології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Основні напрями наукових досліджень: вивчення особливостей епідеміології, механізму передачі зараження при інфекціях, що спричиняються збудниками умовно патогенної природи, удосконалення організації імунопрофілактики.

80 років від дня народження педіатра, інфекціоніста, доктора медичних наук, професора Людмили Іванівни Чернишової (1941)

Педіатр, інфекціоніст, доктор медичних наук (1989), професор (1993). Медичну освіту здобула у Львівському (1958-1963) та Київському (1963-1964) медичних інститутах. Працювала на кафедрі педіатрії Київського медичного інституту на посадах асистента (1970-1989) і доцента (1989-1992); завідувач (1992-2016) і професор (з 2016) кафедри дитячих інфекційних хвороб (з 2000 – кафедра дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології) Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика; головний дитячий імунолог МОЗ України. Заслужений лікар України.

Основні напрями наукової діяльності: мікробна колонізація слизових оболонок і формування імунітету в дітей, герпетичні інфекцій та токсоплазмоз, ВІЛ-інфекція в дітей, опортуністичні інфекції, кишкові інфекції, інфекційний синдром при первинних і вторинних імунодефіцитах.

Дольницький Олег Володимирович (1926–2013) — український хірург, ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1968), професор (1976), один із провідних фахівців у галузі дитячої хірургії, ортопедії та травматології.

Народився у 1926 році. У 1952 році закінчив Чернівецький медичний інститут. Професійну діяльність розпочав в Українському науково-дослідному інституті ортопедії, де працював упродовж 1952–1957 років. Із 1958 року його науково-педагогічна діяльність була пов’язана з Національним медичним університетом, а з 1976 року він обіймав посаду професора кафедри хірургії дитячого віку.

У 1964 році Олег Дольницький заснував клініку дитячої ортопедії та травматології в одній з дитячих лікарень Києва і впродовж багатьох років очолював її, зробивши клініку провідним центром лікування дітей із захворюваннями та травмами опорно-рухового апарату.

Основні наукові дослідження вченого були присвячені проблемам мікрохірургії дитячого віку, реконструктивної хірургії вроджених вад розвитку грудної клітки та опорно-рухового апарату, лікуванню наслідків травм, а також хірургії кисті у дітей. Значним досягненням стало те, що він одним із перших застосував мікрохірургічну операцію на плечовому сплетенні у новонароджених із пологовими паралічами верхньої кінцівки.

Олег Володимирович залишив вагомий науковий доробок, який став важливим внеском у розвиток дитячої хірургії та травматології. Серед його найвідоміших праць:

«Послеожоговые деформации у детей и их хирургическое лечение» (1971);
«Травматические деформации кисти у детей» (1977);
«Врожденные деформации грудной клетки у детей» (1978);
«Атлас хирургической патологии у детей» (1981);
«Лечение родового паралича верхних конечностей» (1985);
«Атлас микрохирургических операций на периферических нервах» (1991);
«Дитяча травматологія» (2006).

Наукова, педагогічна та лікувальна діяльність Олега Володимировича Дольницького сприяла розвитку вітчизняної дитячої ортопедії, травматології та мікрохірургії, а його наукові праці й досвід стали підґрунтям для підготовки нових поколінь лікарів.

Баб’юк Ігор Олексійович (1961–2019) — український сексопатолог, андролог, доктор медичних наук (1996), професор (2002), відомий фахівець у галузі сексології, репродуктивної медицини, психотерапії та медичної психології.

Народився у 1961 році. У 1984 році закінчив Донецький медичний інститут, після чого працював лікарем. У 1993 році заснував Центр планування сім’ї та репродукції людини, який очолював упродовж багатьох років. Його діяльність була спрямована на розвиток сучасних підходів до збереження репродуктивного здоров’я та планування сім’ї.

З 1997 року обіймав посаду головного дитячого та підліткового сексопатолога Донецького обласного управління охорони здоров’я. Водночас займався науково-педагогічною роботою в Донецькому медичному університеті. З 2000 року очолював кафедру психіатрії, психотерапії, медичної психології та наркології з курсом сексології факультету післядипломної освіти.

У 1999 році брав активну участь в організації відділу відновлення репродуктивної функції людини Інституту невідкладної та відновної хірургії АМН України в Донецьку, що стало важливим кроком у розвитку репродуктивної медицини в Україні.

Наукові інтереси Ігоря Баб’юка охоплювали широкий спектр медичних і психологічних дисциплін: сексопатологію, психологію, психотерапію, наркологію, андрологію, венерологію, гінекологію та медичну кібернетику. Його дослідження були присвячені проблемам сексуального здоров’я, психічних і соматичних розладів, репродуктивної функції людини, профілактиці залежностей та питанням медичної реабілітації.

Вагомим є і його науковий доробок. Серед найвідоміших праць ученого:

«Психические и соматические расстройства в нарушении сексуального здоровья» (2002);
«Медична психологія» (2003);
«Психотерапия и медпсихология в реабилитации женщин» (2003);
«Современная контрацепция» (2004);
«Алкогольная и наркотическая зависимость у подростков» (2004);
«Криминальная сексология» (2004).

Наукова, організаційна та педагогічна діяльність Ігоря Олексійовича Баб’юка зробила вагомий внесок у розвиток української сексології, андрології, психотерапії та репродуктивної медицини. Його наукові праці й професійний досвід сприяли підготовці фахівців та вдосконаленню медичної допомоги у сфері сексуального і репродуктивного здоров’я.