Календар медицини

У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.

Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.

Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.

70 років від дня народження терапевта, кардіолога, доктора медичних наук, професора Леоніда Антоновича Стаднюка (1951)

Терапевт, кардіолог, доктор медичних наук (1991), професор. Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1974). Працював на посадах наукового співробітника Київського НДІ кардіології імені М.Д. Стражеска (1977-1992), професора кафедри кардіології і функціональної діагностики (1992-2002), завідувача кафедри терапії та геріатрії (з 2002) Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика; директор Державного навчально-методичного геріатричного центру (2005-2016).

Основні напрями наукових досліджень: кардіологія, ехокардіографія.

80 років від дня народження оториноларинголога, доктора медичних наук, професора Юрія Володимировича Мітіна (1941)

Оториноларинголог, доктор медичних наук (1982), професор (1984), заслужений діяч науки і техніки України (2002). Закінчив Куйбишевський медичний інститут (нині Самара, РФ, 1964), де відтоді й працював: від 1984 – професор кафедри оториноларингології; у 1985-2014 – завідувач однойменної кафедри Національного медичного університету (Київ).

Наукові дослідження присвячені професійній патології верхніх дихальних шляхів; стенозам гортані та трахеї в дітей; ото- та риногенним внутрішньо-черепним ускладненням; нейросенсорній приглухуватості; ургентній ЛОР-допомозі. Одним з перших впровадив дихальну трахеобронхоскопію для видалення чужорідних тіл з дихальних шляхів, застосував загальне знеболювання під час операцій на лімфоїдному глотковому кільці в дітей.

Наукові праці: “Профессиональная патология верхних дыхательных путей в химической промышленности” (1976); “Острый ларинготрахеит у детей” (1986); “Неионизирующие методы лучевой диагностики заболеваний околоносовых пазух” (1994); “Дифференциальный диагноз по клиническим симптомам в оториноларингологии” (2005); “Невідкладна медична допомога” (2006); “Хвороби вуха, горла, носа” (2010); “Оториноларингологія” (2010, 2011).

95 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Івана Денисовича Танасієнка (1926-1998)

Хірург, доктор медичних наук (1971), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР. Закінчив Вінницький медичний інститут (1951). Працював на посадах молодшого наукового співробітника у відділі клінічної хірургії Українського НДІ клінічної медицини імені М.Д. Стражеска (1954-1964), доцента (1964-1973), професора (1973-1974) кафедри Госпітальної хірургії, завідувача кафедри хірургічних хвороб санітарно-гігієнічного факультету та військово-польової хірургії (1974-1994), декана лікувального факультету (1972-1976) Київського медичного інституту.

Наукові праці були присвячені хірургії позапечінкових жовчовивідних шляхів, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, мітрального стенозу, патології щитоподібної залози; впровадив у практику оригінальні методи оперативних методик.

65 років від дня народження мікробіолога, доктора медичних наук Олександра Анатолійовича Журила (1956)

Мікробіолог, доктор медичних наук (1998). Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1979), де й працював від 1982: у 1995-1996 – доцент; 1996-1997 – доцент Київської медичної академії післядипломної освіти; від 1997 – завідувач лабораторії мікробіології Інституту фтизіатрії і пульмонології АМНУ (Київ).

Наукові дослідження присвячені внутрішньо-лікарняним інфекціям, дисбактеріозам кишечника, розробленню препаратів-еубіотиків, біологічним властивостям збудника туберкульозу, хіміотерапевтичній активності протитуберкульозних препаратів, особливостям індикації й ідентифікації пневмококів і гемофільної палички.

Наукові праці: “Новые селективные агенты для выделения синегнойной палочки” (1991); “Мікробіологічна діагностика туберкульозу в сучасних умовах” (2000); “Ситуація з мультирезистентного та полірезистентного туберкульозу в м. Києві” (2002); “Клинико-бактериологическая диагностика туберкулезных плевритов” (2004); “Современные возможности выявления микобактерий туберкулеза у пациентов с туберкулезным плевритом” (2005).

140 років від дня народження оториноларинголога, доктора медицини Олександра Митрофановича Пучківського (1881-1942)

Оториноларинголог, доктор медицини (1913). Закінчив Військово-медичну академію (1905). Після закінчення академії працював у вушному відділенні Московського військового госпіталю; у 1907-1911 – керівник ЛОР-відділень військових Госпіталів у містах Харків і Владикавказ; з 1911 – у Військово-медичній академії (м. Санкт-Петербург); у 1914-1918 служив лікарем тилового та головного евакопунктів на Румунському фронті; у 1918 його було призначено на посаду головного лікаря Одеського військового Госпіталю й асистента Жіночих медичних курсів; у 1920 організував кафедру оториноларингології в Одеському медичному інституті, якою завідував до 1921; організатор і завідувач кафедри хвороб вуха, горла та носа (1921-1937) Київського медичного інституту; голова Всесоюзного та Всеукраїнського комітетів з вивчення та боротьби зі склеромою верхніх дихальних шляхів. У 1937 репресований за сфабрикованою справою Спілки визволення України; розстріляний у 1942; у 1957 реабілітований.

Основні напрями наукових досліджень: вивчення склероми та туберкульозу верхніх дихальних шляхів, розробка методів хірургічного втручання, питання історії оториноларингології; першим почав викладати оториноларингологію українською мовою та написав перший посібник з оториноларингології українською мовою.