Календар медицини

Алла Петрівна Волоха (1961) – українська педіатриня, імунологиня та інфекціоністка, доктор медичних наук (2009), професор, відома фахівчиня у галузі дитячої імунології та інфекційних хвороб.

Народилася у 1961 році. У 1983 році закінчила Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Свою науково-педагогічну діяльність пов’язала з післядипломною медичною освітою та підготовкою лікарів-педіатрів.

Упродовж 1992–1993 років працювала асистентом кафедри педіатрії № 1. У 1993–1996 роках обіймала посаду асистента кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології, а з 1996 року – доцента цієї кафедри. Згодом стала професором кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти. Також виконувала обов’язки декана педіатричного факультету академії.

Основні напрями наукової діяльності Алли Петрівни пов’язані з вивченням імунної системи дітей, профілактикою та лікуванням первинних імунодефіцитів, дослідженням ВІЛ-інфекції у дитячому віці та особливостей перебігу імунодефіцит-асоційованих інфекцій у дітей.

Вагоме місце у її наукових дослідженнях займають питання ранньої діагностики імунодефіцитних станів, удосконалення методів лікування та профілактики інфекційних захворювань у дітей із порушеннями імунної системи. Практична та наукова діяльність ученої сприяла розвитку дитячої імунології та впровадженню сучасних підходів до ведення пацієнтів із первинними імунодефіцитами.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Алли Петрівни Волохи зробила вагомий внесок у розвиток української педіатрії, клінічної імунології та дитячої інфектології, а також у підготовку висококваліфікованих медичних кадрів.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

Юрій Богданович Чайковський (1951) – український морфолог, доктор медичних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2001), відомий учений у галузі гістології, ембріології, нейроморфології та експериментальної медицини.

Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив себе науково-педагогічній діяльності. У 1977–1981 роках працював асистентом кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту. З 1981 до 1992 року обіймав посади асистента, старшого викладача та доцента кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1992 року очолює кафедру гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Водночас здійснював активну організаційну діяльність: у 1994–2000 роках був проректором з міжнародних зв’язків, а з 2014 року – проректором з наукової роботи університету.

Основні напрями наукових досліджень Юрія Богдановича пов’язані з вивченням будови та реактивних властивостей травної і нервової систем, експериментальним моделюванням патологічних процесів, дослідженням структурних механізмів патогенезу та саногенезу. Значне місце у його науковій діяльності займають також питання методики викладання гістології, цитології та ембріології, а також історії медицини.

Вагомим науковим досягненням ученого стало доведення можливості збереження життєздатності клітин периферійної нейроглії в умовах кріоконсервації при температурі рідкого азоту. Він одним із перших показав, що інгібітори протеолітичних ферментів, інгібітори лейкотрієнів та інші протизапальні препарати здатні стимулювати регенерацію нервових стовбурів.

Юрій Чайковський запропонував і експериментально обґрунтував нові методи мікрохірургічної ауто- та алонейропластики, засновані на цілеспрямованому впливі на реактивні зміни тканин у зоні пошкодження. Ці методики забезпечують активізацію відновних процесів і сприяють ефективнішій регенерації нервової тканини.

Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Юрія Богдановича Чайковського зробила вагомий внесок у розвиток української морфології, нейробіології та медичної освіти. Його наукові праці та педагогічний досвід стали важливою складовою підготовки сучасних медичних кадрів і розвитку фундаментальної медичної науки в Україні.

Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.

Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.

Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.

З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.

Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.

Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.

Професійне свято судового експерта, яке в Україні відзначається щорічно 4-го липня, сьогодні має інший акцент, внаслідок рашиської агресії. Сьогодні одним із головних завдань Національного наукового центру судових експертиз є “Визначення розміру шкоди та збитків, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок збройної агресії російської федерації”. До медицини дотичне завдання експертам щодо вивчення психологічного впливу війни на людей.

80 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Анатолія Олексійовича Бурки (1941)

Хірург, доктор медичних наук (1984), професор (1990). Закінчив Київський медичний інститут (1964). Працював лікарем хірургічного відділення Чорнобильської центральної районної лікарні (1964-1966); від 1966 – в Національному медичному університеті (Київ): асистент (1968-1986), доцент (1986-1990), професор (1990-1998) кафедри шпитальної хірургії, від 1998 – професор кафедри шпитальної хірургії № 2 з курсом грудної і судинної хірургії, одночасно в 1981-1985 – заступник декана з наукової роботи 2-го лікувального факультету.

Спеціалізується на операціях органів черевної порожнини. Наукові дослідження присвячені захворюванням печінки та позапечінкових жовчних проток, шлунка та дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, тонкого та товстого кишківника.

Наукові праці: “Патогенетические аспекты забрюшинного введения лекарственных препаратов в профилактике осложнений острого аппендицита” (1994); “Основные принципы лечения гнойных заболеваний у лиц, страдающих сахарным диабетом” (1996); “Постоянный антибактериальный гидролеритонеум в лечении распространенного перитонита”; “Одномоментное сочетание операции при заболеваниях органов брюшной полости” (1999); “Аналіз проблем діагностики та лікування хворих на гострий панкреатит” (2003).