Календар медицини

Юрій Богданович Чайковський (1951) – український морфолог, доктор медичних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2001), відомий учений у галузі гістології, ембріології, нейроморфології та експериментальної медицини.

Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив себе науково-педагогічній діяльності. У 1977–1981 роках працював асистентом кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту. З 1981 до 1992 року обіймав посади асистента, старшого викладача та доцента кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1992 року очолює кафедру гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Водночас здійснював активну організаційну діяльність: у 1994–2000 роках був проректором з міжнародних зв’язків, а з 2014 року – проректором з наукової роботи університету.

Основні напрями наукових досліджень Юрія Богдановича пов’язані з вивченням будови та реактивних властивостей травної і нервової систем, експериментальним моделюванням патологічних процесів, дослідженням структурних механізмів патогенезу та саногенезу. Значне місце у його науковій діяльності займають також питання методики викладання гістології, цитології та ембріології, а також історії медицини.

Вагомим науковим досягненням ученого стало доведення можливості збереження життєздатності клітин периферійної нейроглії в умовах кріоконсервації при температурі рідкого азоту. Він одним із перших показав, що інгібітори протеолітичних ферментів, інгібітори лейкотрієнів та інші протизапальні препарати здатні стимулювати регенерацію нервових стовбурів.

Юрій Чайковський запропонував і експериментально обґрунтував нові методи мікрохірургічної ауто- та алонейропластики, засновані на цілеспрямованому впливі на реактивні зміни тканин у зоні пошкодження. Ці методики забезпечують активізацію відновних процесів і сприяють ефективнішій регенерації нервової тканини.

Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Юрія Богдановича Чайковського зробила вагомий внесок у розвиток української морфології, нейробіології та медичної освіти. Його наукові праці та педагогічний досвід стали важливою складовою підготовки сучасних медичних кадрів і розвитку фундаментальної медичної науки в Україні.

Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.

Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.

Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.

З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.

Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.

Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.

80 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Анатолія Олексійовича Бурки (1941)

Хірург, доктор медичних наук (1984), професор (1990). Закінчив Київський медичний інститут (1964). Працював лікарем хірургічного відділення Чорнобильської центральної районної лікарні (1964-1966); від 1966 – в Національному медичному університеті (Київ): асистент (1968-1986), доцент (1986-1990), професор (1990-1998) кафедри шпитальної хірургії, від 1998 – професор кафедри шпитальної хірургії № 2 з курсом грудної і судинної хірургії, одночасно в 1981-1985 – заступник декана з наукової роботи 2-го лікувального факультету.

Спеціалізується на операціях органів черевної порожнини. Наукові дослідження присвячені захворюванням печінки та позапечінкових жовчних проток, шлунка та дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, тонкого та товстого кишківника.

Наукові праці: “Патогенетические аспекты забрюшинного введения лекарственных препаратов в профилактике осложнений острого аппендицита” (1994); “Основные принципы лечения гнойных заболеваний у лиц, страдающих сахарным диабетом” (1996); “Постоянный антибактериальный гидролеритонеум в лечении распространенного перитонита”; “Одномоментное сочетание операции при заболеваниях органов брюшной полости” (1999); “Аналіз проблем діагностики та лікування хворих на гострий панкреатит” (2003).

130 років від дня народження військового хірурга, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР Івана Миколайовича Іщенка (1891-1975)

Військовий хірург, доктор медичних наук (1941), професор (1934), член-кореспондент АН УРСР (1945), заслужений діяч науки УРСР (1942). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1917). Відтоді працював військовим лікарем; водночас від 1920 – в Київському медичному інституті: в 1937-1955 – завідувач кафедри загальної хірургії, від 1955 – факультетської хірургії; в 1933-1936 – завідувач відділу експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології та патології (нині в складі Інституту фізіології НАНУ, Київ); 1937-1941 – науковий керівник Київського НДІ переливання крові і невідкладної хірургії (нині Інститут гематології та трансфузіології НАМНУ). Голова правління Наукового хірургічного товариства УРСР (від 1954).

Наукові дослідження були присвячені трансплантації тканин, лікуванню ранового сепсису, алергії, теорії та практиці наркозу, травматичному мозковому тиску, хірургічному лікуванню захворювань жовчних шляхів, печінки та шлунка.

Наукові праці: “О хирургическом лечении нефритов” (1928); “Методика денервації печінки у тварин” (1936); “Материалы к патогенезу и лечению синдромов мозгового давления травматического происхождения” (1941); “Операции на желчных путях и печени” (1966); “Непроходимость печеночно-желчного протока при желчнокаменной болезни” (1970).

100 років від дня народження вченого в галузі щелепно-лицевої хірургії, доктора медичних наук, професора Олексія Михайловича Солнцева (1921-2006)

Вчений у галузі щелепно-лицевої хірургії, доктор медичних наук (1966), професор (1967). Закінчив Київський медичний інститут (1950). Працював на посадах асистента, доцента, професора, завідувача (1974-1990) кафедри щелепно-лицевої хірургії, декана хірургічного факультету (1964-1970) Київського інституту удосконалення лікарів імені П.Л. Шупика; професор кафедри щелепно-лицевої хірургії та стоматології Української військово-медичної академії (1998-2003).

Основний напрям наукової діяльності: запальні захворювання щелепно-лицевої ділянки та захворювання слинних залоз.

Наукові праці: “Восстановительные операции в челюстно-лицевой области с применением хряща трупа” (1960); “Остеомиелит челюстей” (1970); “Хирургия слюнных желез” (1979); “Кисты челюстно-лицевой области и шеи” (1982); “Доброкачественные опухоли лица, челюстей и органов полости рта” (1985); “Опухоли слюнных желез” (1986); “Воспалительные заболевания челюстно-лицевой области” (1989); “Одонтогенные воспалительные заболевания” (1989); “Заболевания слюнных желез” (1991); “Практическая геронто-стоматология и гериатрия” (1993).

210 років від дня народження хірурга, доктора медицини, ординарного професора Володимира Опанасовича Караваєва (1811-1892)

Хірург, доктор медицини (1838). Закінчив медичний факультет Казанського університету (1831). Працював на посадах ординатора військово-сухопутного госпіталю в Санкт-Петербурзі (1831-1832), позаштатного ординатора в Маріїнській лікарні для бідних (1832-1834); з липня 1834 по 1836 р. удосконалювався з хірургії в Німеччині, де познайомився з М.І. Пироговим; коли в 1836 р. М.І. Пирогова обрали на кафедру хірургії Дерптського університету, він запропонував В.О. Караваєву посаду у своїй клініці (1836-1838). У 1839-1840 рр. працював на посаді хірурга в Кронштадському морському шпиталі; надалі – екстраординарний професор (1840-1841) та ординарний професор (з 1841) факультетської хірургічної клініки Університету св. Володимира (організатор і перший декан медичного факультету). Організатор першої в Російській імперії кафедри та клініки очних хвороб на медичному факультеті Університету св. Володимира (1844); один з основоположників вітчизняної офтальмології; президент Товариства київських лікарів; член Медичної ради та співзасновник Російського хірургічного товариства; впродовж багатьох років працював на посаді консультанта з хірургії в Київському військовому шпиталі, надавав безоплатну допомогу хворим в Олександрійській та Єврейській лікарнях.

Наукові дослідження були присвячені вивченню травматичного флебіту, розробці техніки ампутацій, методів ринопластики, хірургічного лікування косоокості та катаракти. Першим у світі виконав операцію за проколу навколосерцевої сумки, розробив техніку проведення такої операції під час випітних перикардитів; одним з перших в Україні почав робити операції видалення яєчників, опрацював і застосував метод видалення катаракти, оперативне втручання при “заячій губі”; запропонував застосування при операціях ефірного наркозу й антисептиків.