Календар медицини

185 років від дня народження гістолога та патолога, доктора медицини, професора Никанора Адамовича Хржонщевського (1836-1906)

Гістолог, патолог, доктор медицини (1859), професор. Закінчив медичний факультет Казанського університету (1859). У 1859-1860 – лікар у с. Поповка Казанської губернії; у 1861-1864 працював за кордоном під керівництвом І. Мюллера, К. Людвіга, Р. Вірхова; з 1865 – доцент курсу гігієни Харківського університету; водночас з курсом гігієни йому доручили також читання важливих дисциплін, як-от загальна патологія, гістологія, ембріологія, порівняльна анатомія, токсикологія та медична поліція; у 1866 організував гістологічну лабораторію при Харківському університеті; з 1867 – екстраординарний професор кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії Харківського університету; з 1869 – ординарний професор кафедри загальної патології Київського університету; у 1869-1872 – декан медичного факультету; у 1869-1872 та 1886-1889 – очолював Товариство київських лікарів; 1870-1872 – президент Київського товариства природознавців.

Є одним з основоположників гістофізіології, а також санітарної освіти населення. Наукові праці були присвячені вивченню будови та функцій надниркових залоз, легень, кровоносних і лімфатичних судин, нирок, печінки тощо; запропонував метод фізіологічних ін’єкцій, що полягав у прижиттєвому введенні тваринам у кровоносну або лімфатичну систему розчинів індиферентних забарвлюючих речовин; експериментально довів здатність клітин печінки утворювати жовч; запропонував теорію сечовиділення; першим виявив наявність у капілярах, крім ендотелію, ще гомогенної основної пластинки.

Наукові праці: “Исследование эпителия легочных пузырьков, печени, почек и лимфатических сосудов с помощью физиологической инъекции” (1865); “О происхождении лимфатических сосудов” (1866); “О строении печени и ее отделительной деятельности” (1866).

90 років від дня народження медичного генетика, доктора біологічних наук, професора, члена-кореспондента НАНУ, академіка НАМНУ Віталія Арнольдовича Кордюма (1931)

Генетик, доктор бiологічних наук (1970), професор (1993), член-кореспондент НАН України (1991), академік НАМН України (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2008). Закінчив Київський університет (1955). У 1958-1973 працював у Інституті мікробіології і вірусології АН УРСР; від 1973 – в Інституті молекулярної біології і генетики НАНУ (обидва – Київ): завідувач відділу регуляторних механізмів клі­­тини.

Наукові дослідження в галузi генної терапії. Вивчає особливості функціонування генів людини, введених у складі рекомбінантних молекул у клітини різних тканин. Засновник нового напряму генної бiтехнологiї – фагозалежного суперсинтезу, за допомогою яко­­го отримано людський ре­­ком­­бiнантний iнтерферон α-2 – “Лафе­­рон”. Розробляє технології генної терапії інсулінзалежного діабету й атеросклерозу.

Наукові праці: “Эволюция и биосфера” (1982); “Генетическая инженерия фито­­пато­­ген­­ных бактерий” (1988); “Изучение некоторых физиологических и мо­­ле­­ку­­лярных свойств мышей, пред­­рас­­по­­ложенных к спонтанным новообразованиям” (2009); “Биополимеры и клетки в измерении архитектуры микроценозов. 1. Феноменология” (2009).

Воробйова Ірина Іванівна (1956) – акушер-гінеколог, доктор медичних наук (2009), керівник відділення наукових проблем невиношування вагітності, професор.

Освіта

Медичну освіту здобула на лікувальних факультетах:

• Запорізького медичного інституту (1973–1975);
• Київського медичного інституту (1975–1979).

Професійна діяльність

Працювала на посадах:

• молодшого наукового співробітника відділення фізіології та патології вагітності та пологів (1981–1988);
• старшого наукового співробітника відділення фізіології та патології вагітності та пологів (1988–2010);
• головного наукового співробітника (2010–2011);
  наукового керівника відділення наукових проблем невиношування вагітності (від 2011).

Професійну діяльність здійснювала в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України.

Горецький Людвіг Казимирович (1826–1885) – дерматолог, терапевт, доктор медицини (1855), професор.

Освіта

Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1848).

Професійна діяльність

Працював на посадах:

• ординатора університетської терапевтичної клініки (1848–1851);
• директора акушерської клініки (1851–1854);
• помічника при професорі — завідувачеві клінічного відділення терапевтичної госпітальної клініки Медичного факультету Університету св. Володимира (з 1854);
• у 1858–1859 роках виконував обов’язки завідувача терапевтичної госпітальної клініки;
• у 1861 році удосконалювався в клініках Парижу та Відня;
• у 1866 році був обраний на посаду штатного доцента по кафедрі спеціальної терапії;
• у 1864–1880 роках керував дерматологічною клінікою Університету св. Володимира;
• у 1869 році заснував Київське товариство природодослідників.
  Наукова діяльність

Наукові праці були присвячені вивченню клініки шкірних хвороб.

Мірам Едуард Ернестович (1811-1887)- фізіолог, зоолог, анатом, доктор медицини (1842), професор.

Освіта

• У 1829 році вступив до Медико-хірургічної академії (Санкт-Петербург), звідки в 1831 році перевівся на медичний факультет Дерптського університету, який закінчив у 1833 році.
• У 1833–1836 роках навчався у Віленській медико-хірургічній академії.

Професійна діяльність

З 1833 року працював на посадах:

• помічника прозектора (1833–1836);
• прозектора з порівняльної анатомії (1836–1839);
  ад’юнкта по кафедрі зоології (1839–1840) при Віленській медичній академії, де викладав анатомію та зоологію.
• У 1840–1842 роках спеціалізувався з фізіології в лабораторіях відомих європейських фізіологів — Й. Мюллера, Е. Вебера, К. Бернара.

Надалі працював на посадах:

• ад’юнкта (1842);
• екстраординарного професора (1942–1843);
• ординарного професора кафедри фізіології здорової та хворої людини (1843–1862);
• декана медичного факультету (1854–1862) Університету св. Володимира.

Наукова та викладацька діяльність

Викладав загальну та спеціальну фізіологію, фізіологію народження, історію розвитку зародка, порівняльну анатомію.

Вперше ввів у викладання фізіології проведення досліджень на лабораторних заняттях.

Лікувальна діяльність

Також працював на посадах лікаря в Київській поштовій конторі та Київському військовому госпіталі.

Під час епідемій холери у 1847 та 1857 роках завідував лікарнями в Печерській і Плоській частинах м. Києва.

Олег Миколайович Борисенко (1961) — лікар-оториноларинголог, доктор медичних наук (2002), професор, фахівець у галузі мікрохірургії вуха та отонейрохірургії.

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Київський медичний інститут у 1984 році. Відтоді працює в Інституті отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України. Від 1993 року — провідний науковий співробітник відділення тимпанопластики. У подальшому очолив відділ мікрохірургії вуха та отонейрохірургії.

У 1993–1994 роках проходив спеціалізацію за напрямом «Отіатрія і отонейрохірургія» в Університеті Бордо (Франція). Також проходив професійне стажування у Франції та США.

У 1989 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Інфрачервона термографія в діагностуванні й оцінюванні ефективності лікування середніх отитів». У 2001 році представив докторське дослідження «Клініко-експериментальне обґрунтування методів хірургічного лікування хворих на хронічний гнійний середній отит».

Наукові дослідження

Основні напрями наукової діяльності Олега Миколайовича Борисенка — мікрохірургія вуха та отонейрохірургія, а також розробка методів консервативного та хірургічного лікування захворювань вуха.

Наукові дослідження охоплюють лікування хронічного гнійного середнього отиту, холестеатоми, секреторного середнього отиту, сенсоневральної приглухуватості, запаморочення, хвороби Меньєра, пухлин вуха та основи черепа, акустичної невриноми й уражень лицьового нерва.

Внесок у розвиток отонейрохірургії

Олег Миколайович Борисенко є одним із фахівців, які зробили значний внесок у розвиток отонейрохірургії в Україні. Серед напрямів його хірургічної роботи — складні втручання на вусі та основі черепа. За даними біографічних матеріалів, щороку він виконує понад 600 хірургічних операцій.

Професор також бере участь у підготовці фахівців та проводить курси з мікрохірургії вуха і отонейрохірургії.

Професійна діяльність

Олег Миколайович Борисенко очолює відділ мікрохірургії вуха та отонейрохірургії Інституту отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України. Також є керівником Всеукраїнського громадського об’єднання «Українська асоціація отіатрів, отонейрохірургів та отоневрологів».

Наукові праці

«L’implantation cochleaire: Premiers resultats» (1994);
«Hearing after three techniques of tympanoplasty» (2001);
«Закрытый вариант этапной тимпанопластики с мастоидэктомией у больных хроническим гнойным средним отитом» (2001);
«Результати комплексного лікування хворих з раптовою та гострою сенсоневральною приглухуватістю» (2002).