Календар медицини

Богомолець Ольга Вадимівна (1966) українська дерматовенерологиня, доктор медичних наук (2003), професор (2007).

У 1989 році закінчила Київський медичний інститут. У 1991–1995 роках працювала старшим науковим співробітником лабораторії радіаційної патології Міністерства охорони здоров’я України. Проходила спеціалізацію у Сполучених Штатах Америки: з екологічної дерматології в Пенсільванському університеті та з гістопатології шкіри в університеті Томаса Джефферсона.

У 1995–2000 роках очолювала відділення гістопатології шкіри Київського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. У 2000–2002 роках працювала лікарем-дерматовенерологом Київського міського шкірно-венерологічного диспансеру.

З 2003 року — головний лікар та лікар-дерматовенеролог приватного підприємства «Клініка лазерної медицини доктора Богомолець», яке з 2004 року функціонує як «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець».

З 2007 року — професор кафедри шкірних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

З 2014 року — народний депутат України.

Ольга Вадимівна є членом Американської академії дерматології, Нью-Йоркської академії наук та Європейської академії дерматології і венерології. У 1992 році стала лауреаткою Премії імені Василя Стуса.

Основні напрями її наукових досліджень:

• епідеміологія захворювань шкіри;
• діагностика та лікування вад розвитку шкіри;
• діагностика і лікування пухлин шкіри;
• психодерматологія;
• питання медичної етики.

Наукова та практична діяльність Ольги Вадимівни Богомолець спрямована на розвиток сучасної дерматології, впровадження нових методів діагностики та лікування захворювань шкіри.

85 років від дня народження фармаколога, доктора медичних наук, професора Володимира Семеновича Даниленка (1937-2000)

Фармаколог, доктор медичних наук (1990), професор (1992), голова Фармакологічного комітету МОЗ України (1997-2000). Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1961). 1962-2000 працював у Інституті фармакології та токсикології АМН України старшим науковим співробітником (1968), завідувачем відділу фармакології природних речовин (з 1976), заступником директора з наукової роботи (1976-1987 і 1992-2000).

Досліджував речовини тваринного та рослинного походження як потенційні лікарські засоби, розробив і впровадив у виробництво низку фармацевтичних препаратів, зокрема “Алохол” (за новою технологією), “Церулоплазмін”, “Корвалдин”, “Бром-валідол”, “Барбовал”, “Дифторант”. Зробив великий внесок у розбудову системи державної експертизи та реєстрації лікарських препаратів в Україні.

Наукові праці: “Острые отравления растениями” (1986); “Рецепты сборов лекарственных растений. Нетрадиционные методы лечения” (1992); “700 рецептов фитотерапии” (1995).

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

130 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Софронія Терентійовича Новицького (1892-1957)

Хірург, доктор медичних наук (1936), професор (1938). Закінчив Київський медичний інститут (1922). Працював лікарем. 1938-1941 – завідувач кафедри оперативної хірургії та 1939-1940 – завідувач кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту; 1942-1944 – завідувач кафедри оперативної хірургії Ташкентського медичного інституту. 1944-1957 – завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії, водночас 1948-1954 – декан лікувального факультету Київського медичного інституту, за сумісництвом 1944-1947 – завідувач кафедри онкології Київського інституту удосконалення лікарів.

Наукові дослідження були присвячені травматології, онкології та загальній хірургії. Вивчав анатомію кульшового суглоба.

Наукові праці: “Розтирання людського тіла як корисний, а иноді небезпечний засіб лікування” (1927); “Перелами шийки стегна у дорослих” (1937); “Десмургия” (1940); “Метод завязывания хирургических швов и лигатур” (1950); “Загальна методика анатомічних досліджень кровоносних судин” (1957).

125 років від дня народження офтальмолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АМН СРСР Віталія Миколайовича Архангельського (1897-1973)

Офтальмолог, доктор медичних наук (1938), професор (1939), член-кореспондент АМН СРСР (1944). Закінчив медичний факультет Московського університету (1922), де й працював доцентом (1930-1938); у Куйбишевському медичному інституті: завідувач кафедри офтальмології та клініки (1938-1942); у Військовій медичній академії (Ленінград): професор (1942-1944); від 1944 – завідувач кафедри очних хвороб Київського медичного інституту; 1945-1949 – старший науковий співробітник Інституту клінічної фізіології АН УРСР (Київ); від 1952 очолював Московський НДІ очних хвороб, кафедру очних хвороб 1-го Московського медичного інституту (1953-1971), одночасно – Головний офтальмолог МОЗ СРСР.

Наукові дослідження в галузі фізіологічної оптики.

Наукові праці: “Введение к микроскопическому исследованию глаза” (1926); “Опыт лечения помутнений стекловидного тела переливанием крови” (1931); “Пигментальный эпителий глаза в его нормальном и патологическом состоянии” (1931); “Очні хвороби” (1950); “Практическое руководство по патологогистологической технике для офтальмологов” (1957); “Многотомное руководство по глазным болезням” (1959-1962); “Морфологические основы офтальмоскопической диагностики” (1960); “Учебник глазных болезней” (1963); “Вопросы практической офтальмологии” (1964); “Глазные болезни” (1969); “Методическое руководство к преподаванию курса глазных болезней для лечебного факультета” (1970).