Календар медицини

Леонід Вікторович Харьков (1943-2020) хірург-стоматолог, член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії дитячого віку Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1994), керівник Українського центру по лікуванню дітей з вродженими та набутими  захворюваннями щелепно-лицевої ділянки (з 1993), консультант дитячої лікарні “Охматдит” (з 1994).

Засновник в Україні нового напряму в щелепно-лицевій хірургії дитячого віку – раннього хірургічного та комплексного лікування вроджених і набутих вад обличчя.

Основні напрями його наукової діяльності спрямовані на розроблення принципово нових базових методів хейлорино- та ураностафілопластики в дітей раннього віку. Ним запроваджено в клінічну практику біля 45 методів хірургічного лікування незрощень верхньої губи та піднебіння на всіх етапах лікування; нові способи лікування вроджених гемангіом обличчя та щелеп.

Наукові праці: “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1992); “Клеевые соединения в челюстно-лицевой хирургии” (1993); “Evolution of methods of uranosthaphyloplasty exemplified by the analysis of the 1118 primary operations for congenital palatal defects”(1999);”Эволюция методик ураностафилопластик в клинике Украинского Национального медицинского университета (анализ 1417 первичных операций по поводу врожденных дефектов неба)” (2002); “Справочник хирурга- стоматолога” (2002, 2003, 2007); “Хірургічна стоматологія дитячого віку” (2003); “Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста” (2005); “Опыт проведения одномоментной хейлориноуранопластики и хейлориновелопластики у детей с врождённым несращением верхней губы и нёба” (2004); “Вторичные деформации верхней губы и носа после двусторонних хейлоринопластик. Сроки операций и новые методики” (2006); “Хірургічна та комплексне лікування вроджених деформацій ЩЛД у дітей. Реальні досягнення та невирішені проблеми” (2006); “Способи хірургічного лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння (аналіз існуючих методик та власних інновацій)” (2006); “Діагностика та лікування секвенції Робіна” (2008); “Teljes ajak – szajpadhasadek korai idoszakban torteno egyideju korrekcioja” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації Л. В. Харькова Л.В. “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1987), Л. В. Харьков “Клиническое значение некоторых лабораторно-биохимических исследований крови до и после операции у больных с врожденными несращениями неба” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л. В. Харкова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Врожденные несращения верхней губы и неба (2004)
2. Диагностика и лечение травматических повреждений мыщелкового отростка нижней челюсти у детей (2010)
3. Родителям детей с врожденными несращениями верхней губы и неба (2007)
4. Справочник хирурга-стоматолога. Диагностика, клиника, хирургическое и медикаментозное лечение (2003)
5. Хирургическая стоматология и челюстнолицевая хирургия детского возраста (2005)
6. Хирургическое лечение врожденных несращений неба (1992)
7. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку (2015)

Нетяженко Василь Захарович (1943) кардіолог, доктор медичних наук (1989), професор (1990), член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України (2001), дійсний член Європейського товариства кардіологів (F.E.S.C.), завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 (з 1988) Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Василь Захарович медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Ужгородського університету (1965, після закінчення якого працював на посадах лікаря-фтизіатра на Херсонщині, дільничого лікаря-терапета, лікаря невідкладної медичної допомоги в Рахівському районі на Закарпатті.

У 1969-1973 рр. навчався в аспірантурі та у 1973-1979 pp. працював на посаді старшого наукового співпрацівника в Київському НДІ туберкульозу та грудної хірургії.

З 1979 р. працює в Київському медичному інституті імені О.О. Богомольця (нині – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на посадах асистента кафедри госпітальної терапії № 1 (з 1979 р.), завідувача кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 (із 1988 р.).
У 1974 р. захистив кандидатську дисертацію “Особенности центральной и периферической гемодинамики при различных концентрациях эфира, фторотана, пентрана, трихлорэтилена, циклопропана и закиси азота у больных митральным стенозом”, а в 1989 р. — докторську дисертацію “Особенности патогенеза, диагностики, лечения и профилактики нестабильных форм острого круп- ноочагового инфаркта миокарда”.

З 1989 р. – декан II медичного факультету цього ж університету; професор (1990); член-корепондент НАМН України за спеціальністю “Терапія” (2002); головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності “Терапія”; член Наукової ради НАМН України з клінічної медицини; президент Асоціації лікарів-інтерністів України (1995), віце-президент Терапевтичного та Кардіологічного українських товариств; головний редактор журналів “Клінічна фармакологія, фізіологія, біохімія” та “Внутрішня медицина”; дійсний член Європейського кардіологічного товариства та міжнародного товариства внутрішньої медицини; співорганізатор акредитованих наукових та освітніх заходів у системі міжнародної післядипломної освіти; координатор міжнародної програми Євросоюзу IMPRESMAN COURHLIFE щодо сприяння науковим проектам та інтеграції в Європейське наукове співтовариство; голова спеціалізованої вченої ради Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; член редакційних рад низки фахових журналів.

Заслужений діяч науки і техніки України (2001). Автор понад 700 наукових публікацій; зокрема біля 30 монографій, підручників та навчальних посібників, 6 авторських свідоцтв; основні напрями наукової діяльності – не відкладна кардіологія, гострий інфаркт міокарда; розробка концепції провадження хворих із тромбо- емболічними ускладненнями та синдромом внутріш- ньосудинного мікрозсідання крові під час патології Внутрішніх органів; оптимізація діагностики вивчення прогностичного значення порушень гемокоагуляційного гомеостазу в клініці внутрішніх хвороб.

Основні напрями наукової діяльності: оптимізація діагностики та вивчення прогностичного значення порушень гемокоагуляційного гомеостазу в клініці внутрішніх хвороб, провадження нових методів інтенсивної терапії, зокрема системного тромболізису, антикоагулятивної та антиагрегантної терапії при гострому інфаркті міокарда; розробка нових алгоритмів діагностики, лікування та предикторів життєвозагрожуючих аритмій. Вперше в клінічній вітчизняній та міжнародній практиці науково обгрунтував концепцію патогенезу, діагностики та лікування нестабільних форм гострого інфаркту міокарда.

Впровадження нових методів інтенсивної терапії, зокрема системного тромболізису, антикоагулятивної та антиагрегатної терапії за наявності гострого інфаркту міокарда; розробка нових алгоритмів діагностики та лікування аритмій, коматозних та гіпоксичних станів y клініці внутрішніх хвороб; встановлення статевих особливостей чинників ризику; діагностика та лікування ішемічної хвороби серця в межах Європейської наукової програми “Жінка в серці”; з’ясування особливостей перебігу гострих та хронічних форм ішемічної хвороби серця за наявності супутньої патології внутрішніх органів; дослідження ефективності та безпеки застосування нових лікарських препаратів y клініці внутрішніх хвороб.

Василем Нетяженком запропонована нова патогенетична концепція нестабільних форм ішемічної хвороби серця та гострої серцевої недостатності; створений новий методичний підхід до вивчення системи гемостазу в артеріальній та венозній крові у хворих під час різних патологічних станів; науковий консультант й керівник 11 докторських та 28 кандидатських дисертацій; основні публікації: “Класифікації внутрішніх хвороб: діагностичні заходи та алгоритми лікування. Частина І. Кардіологія та ревматологія” (2001); “Проблема тромбоэмболических осложнений в интенсивной терапии и кардиологии” (2002); “Динаміка агрегаційної активності тромбоцитів у хворих з гострим інфарктом міокарда при різній глибині ураження серцевого м’яза” (2002); “Керівництво до лікування пацієнтів зі стабільною стенокардією. Медикаментозна терапія” (2004); “Гострий коронарний синдром. Діагностичні підходи” (2005); “Клінічна ефективність раннього застосування симвастатину при гострих коронарних синдромах беелевації сегмента ST і його вплив на маркери запалення” (2005); “Гормонзамінна терапія і маркери систем ної запальної відповіді: можливі механізми несприятливого впливу при ішемічній хворобі серця” (2005) “Артеріальна гіпертензія як фактор кардіоваскулярног ризику” (2009), “Циркадні зміни плазмового гемостаз у хворих із різними формами IXC” (2009).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. З. Нетяженко “Особенности патогенеза, диагностики лечения и профилактики нестабильных форм острого крупноочагового инфаркта миокарда” (1989), В. З. Нетяженко “Особенности центральной и периферической гемодинамики при различных концентрациях эфира, фторотана, пентрана, трихлорэтилена, циклопропана и закиси азота у больных митральным стенозом (1973)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. З. Натяженко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Термінологічний посібник з пропедевтики внутрішніх хвороб (російською, українською та латинською мовами) (1992)
Загальний та спеціальний догляд за хворими (1993)
Класифікації внутрішніх хвороб. Діагностичні заходи та алгоритми лікування (2005)
Догляд за хворими (загальний і спеціальний з основами медсестринської техніки) (2013)
Гострий коронарний синдром. Діагностичні заходи та алгоритми (2009)
Біологія у термінах та визначеннях (1992)
Алгоритми діагностики в клініц внутрішніх хвороб (1996)
Загальний та спеціальний догляд за хворими (1993)
Загальний та спеціальний догляд за хворими (1993)

Микола Іванович Омельянець (1938-2021) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1981-1986).

Закінчив Дніпропетровський медич­ний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць, при­свячених спеціальним методам очи­щення питної води, гігієнічним проб­лемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах.

Наукові праці: “Гигиена применения ионообменных смол в водоснабжении” (1979); “Гигиеническая оценка качества газооб­разного кислорода, получаемого электроли­зом воды в системе с твердым полимерным электролитом” (1986).

Степан Федорович Олійник (1918-1992) терапевт, доктор медичних наук, професор, доцент кафедри шпитальної терапії Вінницького медичного інституту, завідувач кафедри госпітальної терапії Дніпропетровського медичного інституту, кафедри факультетської терапії Львівського медичного інституту.

Степан Федорови народився в с. Кудлаї Вороновицького району (нині — Немирівський район Вінницької обл.); середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1936); вищу медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному фа культеті 1-го Київського медичного інституту (1941) та на військовому факультеті Саратовського медичного інституту (1943); під час німецько-радянської війни – молодший лікар (1941-1942), начальник санітарної служби (1942) на Південно-Західному фронті, лікар батальйону 129-ї Чернігівської танкової бригади (1944– 1945); у 1946 р. працював лікарем у санітарній частині Управління внутрішніх справ у Вінницькій обл.
У 1946– 1948 рр. – ординатор терапевтичної клініки (м. Вінниця); з 1948 р. працював у Вінницькому медичному інституті на посадах асистента кафедри факультетської терапії (1948–1951) та доцента кафедри шпитальної терапії (1951—1952).

У 1950 р. захистив кандидатську дисертацію “История, методика и техника переливання крови в России”; 1952-1954 рр. – докторант кафедри шпитальної терапії Одеського медичного інституту; 1954-1955 pp. доцент кафедри терапії Одеського – інституту удосконалення лікарів; у 1955 р. захистив докторську дисертацію “Материалы к характеристике сердечных шумов”; завідувач кафедр терапії Запорізького інституту удосконалення лікарів (1956-1957) та Дніпропетровського медичного інституту (1957-1959); професор (1958); з 1959 р. працював на кафедрі факультетської терапії Львівського медичного інституту на посадах завідувача кафедри (1959-1985) та професора кафедри (1986).

Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: санологія, кардіологія, ревматологія, нутриціологія в клініці внутрішніх хвороб. Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, описав мезокардіальну точку аускультації серця, обґрунтував методику знеболювання і ранню фізичну реабілітацію під час гострого інфаркту міокарда, запропонував методику стимулювання функції надниркових залоз, розробив мікстуру під час головного болю у хворих на артеріальну гіпертензію, фітокомпозицію для підвищення імунного захисту організму, експери- ментально довів ліпідознижувальну дію харчового холестерину, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Науковий консультант і керівник 7 докторських та 33 кандидатських дисертацій; наукові праці: “Переливание крови в России и СССР” (1955), “Тонзилогенные заболевания внутренних органов” (1960), “Теория сердечних шумов” (1961), “Биомеханика сер- дца” (1966), “Диагностическое значение сердечних шумов” (1966), “Хрониосептические заболевания внутренних органов” (1967), “Дисбактериоз кишеч- ника” (1977), “Биология канцеролиза” (1978).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С. Ф. Олійника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биология канцеролиза :(Колибактериальная противоопухолевая защита организма) (1978)
2. Биомеханика сердца (1966)
3. Диагностическое значение сердечных шумов (1966)
4. Дисбактериоз кишечника (1983)
5. Профілактика ожиріння (1978)
6. Теория сердечных шумов (1961)
7. Тонзиллогенные заболевания внутренних органов (1960)

Кондратенко Віктор Іванович (1923-2009) нейрохірург, доктор медичних наук, професор, засновник нейрохірургічної служби в Донбасі та кафедри нейрохірургії Донецького медичного інституту ім. М. Горького. Напрями діяльності: нейротравматологія та лікування закритих пошкоджень хребта і спинного мозку в ранні строки після пошкодження.

Віктор Іванович народився в ст. Єградківка (тепер – Олександрійського району Кіровоградської обл.).

З 1940–1941 рр. навчався на фізико-математичному Факультеті Кіровоградського педагогічного інституту,  під час німецько-радянської війни учасник бойових дій.

Медичну освіту здобув у Сталінському медичному інституті (нині – м. Донецьк, 1952). Працював на посадах ординатора клініки нервових хвороб Сталінської обласної клінічної лікарні (нині – м. Донецьк, 1952-1953), завідувача нейрохірургічного відділення Донецької обласної травматологічної лікарні (1954-1956); у 1956-1962 рр. – старший науковий співпрацівник  Донецького НДІ травматології, ортопедії та протезування.

З 1962 р. працював у Донецькому медичному інституті (нині — Донецький національний медичний університет), зокрема на посадах завідувача (засновника) кафедри нейрохірургії (1965-1986), професора кафедри нервових хвороб та завідувача курсу нейрохірургії (1986-2000).

У1958 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 р.- докторську дисертацію “Закрытые повреждения хребта и спинного мозга и их лечение”; професор (1966); автор 186 наукових публікацій, зокрема 3 винаходів.

Основний напрям наукової діяльності – нейротравматизм, зокрема опрацювання діагностики й лікування травм хребта та спинного мозку в шахтарів; науковий керівник 16 кандидатських дисертацій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. І.  Кондратенко “Закрытые повреждения позвоночника и спинного мозга и их лечение” (1963), В.И. Кондратенко “Лечение закрытых повреждений позвоночника и спинного мозга в ранние сроки после травмы” (1958)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. І.  Кондратенко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Обследование и лечение больных с закрытыми повреждениями позвоночника и спинного мозга в ранние сроки после травмы (1958)

Галин Мартирій Андрійович (1858-1943) хірург, доктор медицини, один із засновників Українського наукового товариства та голова його природничо-лікарської, а згодом – медичної секції, голова термінологічної комісії, автор перших наукових хірургічних праць, опублікованих українською мовою, «Російсько-Українського медичного словника».

Мартирій Андрійович у 1882 р. закінчив курс навчання у Новоросійському університеті зі ступенем “кандидата природничих наук”; медичну освіту здобув у С.-Петербурзькій військово-медичній академії (1886); з 1887 р.- головний військово-медичний інспектор Тираспольського 131-го піхотного полку, який був розташований у Києві.

У 1888 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями, об условиях и путях всасывания”; у 1888- 1890 рр. служив у Київському військовому госпіталі; з 1890 р. — молодший лікар Київського Володимирського кадетського корпусу; з 1896 р. – старший ординатор Київського військового шпиталю.

У 1899-1900 рр. удосконалювався в Німеччині та Франції; у 1900-1901 рр. на посадах корпусного лікаря 1-го Сибірського армійського корпусу та головного хірурга Польового військово-медичного управління.

Брав участь у медичному забезпеченні експедиційних військ Російської імперії при придушенні “боксерського” повстання в Китаї; з 1903 р. — виконуючий обов’язки начальника, а з 1911 р. – начальник Київського військового госпіталю.

У 1914 р. призначений на посаду корпусного лікаря 21-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни — санітарний інспектор 3-ї армії (1914–1917).

Один із засновників Українського Наукового Товариства в Києві у 1907 р.; з 1908 р. – голова природничо-лікарської секції цього товариства; уперше на Наддніпрянській Україні 17 лютого 1908 р. виголосив наукову доповідь українською мовою, що стала першою українською медичною публікацією в “Записках УНТ”; організував (разом з О. Черняхівським) перше медичне видання українською мовою “Збірник праць медичної секції УНТ в Києві”, що вийшло в 3-х томах (1910, 1912 та 1913 pp).

Одним із перших почав опрацьовувати українську медичну термінологію; генерал-хорунжий санітарної служби Української армії. З 1920 р. жив і працював у Бессарабії; відомий його латинсько-український словник (Прага, 1926), який відіграв важливу роль у становленні української медичної термінології.

Основні наукові публікації: “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями” (1888), “Случай белой флегмоны” (1900), “Хирургические учреждения Парижа” (1901), “О ранениях и раненых в китайскую войну” (1902).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація М. А. Галина “К вопросу о всасывании и о путях всасывания грануляционными поверхностями”.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. А. Галина, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Медичний латинсько-український словник (1969)
2. О грыжах паховой области травматического искусственного происхождения (1899)
3. О ранениях и раненых в Китайскую войну (1902)
4. О симуляции в хирургии. Скошенный таз, обуславливающий укорочение ноги и щелканое большого вертела при движении его (1908)
5. Случай белой флегмоны (1899)