Календар медицини

Галин Мартирій Андрійович (1858-1943) хірург, доктор медицини, один із засновників Українського наукового товариства та голова його природничо-лікарської, а згодом – медичної секції, голова термінологічної комісії, автор перших наукових хірургічних праць, опублікованих українською мовою, «Російсько-Українського медичного словника».

Мартирій Андрійович у 1882 р. закінчив курс навчання у Новоросійському університеті зі ступенем “кандидата природничих наук”; медичну освіту здобув у С.-Петербурзькій військово-медичній академії (1886); з 1887 р.- головний військово-медичний інспектор Тираспольського 131-го піхотного полку, який був розташований у Києві.

У 1888 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями, об условиях и путях всасывания”; у 1888- 1890 рр. служив у Київському військовому госпіталі; з 1890 р. — молодший лікар Київського Володимирського кадетського корпусу; з 1896 р. – старший ординатор Київського військового шпиталю.

У 1899-1900 рр. удосконалювався в Німеччині та Франції; у 1900-1901 рр. на посадах корпусного лікаря 1-го Сибірського армійського корпусу та головного хірурга Польового військово-медичного управління.

Брав участь у медичному забезпеченні експедиційних військ Російської імперії при придушенні “боксерського” повстання в Китаї; з 1903 р. — виконуючий обов’язки начальника, а з 1911 р. – начальник Київського військового госпіталю.

У 1914 р. призначений на посаду корпусного лікаря 21-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни — санітарний інспектор 3-ї армії (1914–1917).

Один із засновників Українського Наукового Товариства в Києві у 1907 р.; з 1908 р. – голова природничо-лікарської секції цього товариства; уперше на Наддніпрянській Україні 17 лютого 1908 р. виголосив наукову доповідь українською мовою, що стала першою українською медичною публікацією в “Записках УНТ”; організував (разом з О. Черняхівським) перше медичне видання українською мовою “Збірник праць медичної секції УНТ в Києві”, що вийшло в 3-х томах (1910, 1912 та 1913 pp).

Одним із перших почав опрацьовувати українську медичну термінологію; генерал-хорунжий санітарної служби Української армії. З 1920 р. жив і працював у Бессарабії; відомий його латинсько-український словник (Прага, 1926), який відіграв важливу роль у становленні української медичної термінології.

Основні наукові публікації: “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями” (1888), “Случай белой флегмоны” (1900), “Хирургические учреждения Парижа” (1901), “О ранениях и раненых в китайскую войну” (1902).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація М. А. Галина “К вопросу о всасывании и о путях всасывания грануляционными поверхностями”.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. А. Галина, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Медичний латинсько-український словник (1969)
2. О грыжах паховой области травматического искусственного происхождения (1899)
3. О ранениях и раненых в Китайскую войну (1902)
4. О симуляции в хирургии. Скошенный таз, обуславливающий укорочение ноги и щелканое большого вертела при движении его (1908)
5. Случай белой флегмоны (1899)

Володимира Степановича Нестерова (1898-1975) терапевт, доктор медичних наук (1946), профе­сор (1946), завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1960-1973).

Закінчив медичний факультет Рос­товського університету (1925). Учень І.В. Завадського. У І938 р. захистив докторську дисертацію “Пере­крестная реакция оседания эритроци­тов при пернициозной анемии и маля­рии”.

Автор понад 120 наукових праць, зокрема 11 монографій, присвячених питанням кардіології, ревматизму, ле­геневої гіпертензії, гематології, вісце­ральної малярії, сепсису тощо. Запро­понував класифікацію атеросклеротич­ного кардіосклерозу. Уперше в СРСР отримав в експерименті модель анев­ризми серця та показав сприятливий вплив багатомісячного інтенсивного фізичного навантаження. Описав медіа-стенокардіальний синдром при пухли­нах серця та лейкозах, зробив великий внесок у діагностику, клініку та лікуван­ня легеневої гіпертензії.

Наукові праці: “Диагностика маля­рии” (1953); “Аневризма сердца” (1963); “Клиника болезней сердца и сосудов” (1974).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. С. Нестеров “Динамика иммунологических реакций у больных различными формами клещевого энцефалита” (1964)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. С. Нестерова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аневризма сердца (1963)
2. Диагностика малярии (1953)
3. Клиника болезней сердца и сосудов (1974)
4. Клиника септической ангины (1948)

Норейко Борис Вікторович (1933) фтизіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри фтизіатрії та пульмонології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.

Борис Вікторович медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Сталінського (Донецького) медичного інституту (1952-1958).

Працював на посадах лікаря-фтизіатра Донецької обласної туберкульозної лікарні (1958–1962), асистента кафедри фтизіатрії Донецького медичного інституту (1962–1976), завідувача кафедри туберкульозу Благовєщенського медичного інституту (1976–1980), завідувача (1980–1986) кафедри фтизіатрії Полтавського медичного стоматологічного інституту, завідувача (1986–2004), професора (з 2004 р.) кафедри фтизіатрії та пульмонології Донецького національного медичного університету.

У 1968 р. захистив кандидатську дисертацію “Общий и избирательный пневмоперитонеум в комплексном лечении деструктивных форм туберку- леза легких”, а в 1977 р. – докторську дисертацію “Легочно-сердечная недостаточность при туберкулезе и силикотуберкулезе легких (диагностика, клиника, патогенез”; професор (1978).

Розвиває пріоритетний напрям у фтизіатрії з вивчення питань діагностики та лікування атипових форм туберкульозу.

Автор понад 500 наукових публікацій, зокрема 15 монографій, 40 авторських свідоцтв та патентів на винаходи; основні напрями наукової діяльності: дослідження атипового перебігу туберкульозу, патоморфозу туберкульозу, опрацювання діагностики та лікування туберкульозу, вивчення легеневого серця та первинних форм туберкульозу.

Опрацював низку методів патогенетичної терапії під час туберкульозу легень. Науковий консультант і керівник 2 докторських та 13 кандидатських дисертацій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація Б. В. Норейко “Легочно-сердечная недостаточность при туберкулезе и силикотуберкулезе легких” (1975), Б. В. Норейко “Общий и избирательный пневмоперитонеум в комплексном лечении больных деструктивными формами туберкулеза легких” (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Б. В. Норейко підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Баллистокардиография при туберкулезе и силико туберкулезе легких (1977)
2. Иммунологические аспекты фтизиатрии (2003)
3. Методика спирографического исследования и оценка функции внешнего дыхания при туберкулезе (1972)
4. Методологическая направленность проведения практических занятий по туберкулезу (1983)
   Новые аспекты в лечении туберкулеза легких (2006)
5. Ранний период туберкулезной инфекции у детей. Первичные формы туберкулеза (клинические лекции для врачей последипломного образования (2012)
6. Туберкулез (2006)
7. Фтизіатрія та пульмонологія (2003)

Даценко Макар Федорович (1898-1968) стоматолог, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургічної стоматології Харківського медичного стоматологічного інституту.

Макар Федорови народився в станиці Батуринській Азово-Чорноморського краю.

Середню медичну освіту здобув у Катеринодарській фельдшерській школі (1914). Під час Першої світової війни – фельдшер у діючій армії (1914-1917); y 1917-1918 pp. та 1920-1921 рр. працював на посаді фельдшера в Уманській лікарні; вищу медичну освіту здобув у Кубанському медичному інституті (1926).

Працював на посадах ординатора факультетської хірургічної клініки (1926—1927), асистента (1927) та завідувача (1931- 1932) кафедри стоматології Кубанського медичного інституту та за сумісництвом – завідувача Центральної стоматологічної поліклініки м. Краснодара, старшого наукового співпрацівника Московського державного НДІ стоматології і одонтології (1932–1936); завідувача кафедри хірургічної стоматології Новосибірського інституту удосконалення лікарів (1936—1937), завідувача кафедри хірургічної стоматології (1937–1941), заступника директора з навчальної частини (1937-1941), Директора (1940) Смоленського стоматологічного інституту; під час німецько-радянської війни працював на посаді доцента з щелепно-лицевої хірургії та курсу стоматології кафедри госпітальної хірургії (1941—1943), очолював відділення щелепно-лицевої хірургії при кафедрі госпітальної хірургії (1943-1948) Саратовського медичного інституту, працював на посадах консультанта в евакошпиталях № 3287 та № 1304;

Після війни працював на посадах консультанта в Міжобласному шпиталі інвалідів війни, поліклініках Саратовського обласного відділу охорони здоров’я та головного стоматолога Саратовської області (1945–1949);

У 1949–1950 pp. працював в Українському НДІ стоматології на посаді заступника директора з наукової роботи; завідувач кафедри хірургічної стоматології (1950-1968) та декан стоматологічного факультету (1951—1954) Харківського медичного стоматологічного інституту;

У 1936 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1962 р. – докторську дисертацію “Патология и терапия заболеваний и повреждений челюстно-лицевой области”; професор; голова Харківського обласного товариства стоматологів (1952-1968); член правлінь Українського республіканського та Всесоюзного товариств стоматологів.

Запропонував використовувати масляні розчини новокаїну при різних захворюваннях і травмах щелепно-лицьової ділянки.

Автор близько 50 наукових публікацій, зокрема 3 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: хірургічна санація, організація профілактики після пошкоджень лиця та щелеп, профілактика та лікування білякореневих кіст, питання анатомії щелепно-лицевої ділянки та морфології тілець Малассе, слинокам’яної хвороби, лікування одонтогенного остеомієліту, переломів щелеп, вивчення одонтогенної інфекції та інтоксикації; опрацював новий метод пластики м’яких тканин; запропонував (1958) застосовувати масляні розчини новокаїну під час різних хвороб і травмах щелепно-лицевої ділянки; науковий керівник 6 кандидатських дисертацій.

Черняхівський Євген Григорович (1873-1938) хірург, доктор медицини, професор, перший ректор Київського медичного інституту, завідувач кафедри загальної та факультетської хірургії. Був секретарем першого в Україні Київського хірургічного товариства, заступником голови Медичної секції при ВУАН. Засновник української наукової школи хірургії, здійснив першу в Києві операцію зашивання рани серця (1904).

Євген Григорович народився в с. Мазепинці Васильківського повіту Київської губернії в родині священика.

Медичну освіту здобув на Медичному факультеті Університету св. Володимир а (м. Київ,1898); працював інтерном у хірургічній Олександрівській лікарні м. Києва; з 1901 р. – позаштатний ординатор і завідуувач хірургічним інфекційним відділенням цієї ж лікарні.

У 1910 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о дуоденальном диабете (экспериментальное исследование из лаборатории общей патологии Университета св. Владимира)”.

У часи Першої світової війни з 1914 р. служив у Київському військовому госпіталі, а в другій половині 1916 р. – в одному із польових лазаретів, що дислокувалися поблизу лінії фронту; у серпні 1918 р. один із організаторів Медичного факультету Українського народного університету – професор і завідувач кафедри клінічної хірургії.

У 1920-1921 рр. – перший директор Київського медичного інституту. З 1923 до 1929 р. – завідувач кафедри факультетської хірургії цього ж інституту; був заступником голови медичної секції Всеукраїнської академії наук.

У 1904 р. вперше в Києві успішно зашив рану серця; запропоновано перев’язку стегнової артерії для лікування самовільної ґанґрени кінцівок.

Одним із напрямів наукового пошуку вченого була трансплантація нирки в експерименті на собаках із застосуванням розробленого ним судинного шва.

Один із перших застосував трепанацію черепа при гнійному церебральному менінгіті.

Уперше в історії України почав викладати хірургію українською мовою.

Основні публікації: “Случай зашивання раны сердца” (1905), “Случай церебро-спинального менингита, из- леченного трепанацией черепа” (1910), “К казуистике поддиафрагмальных нарывов” (1912), “Современное состояние хирургии кровеносных сосудов” (1914), “Про питання про операцію при ангіосклеротичній гангрені ніг” (1918), “Хірургічна патологія і терапія”, “Ще до питання про патогенезу круглої виразки шлунково-кишкового тракту” (1930), “Практичний словник медичної термінології” (1931).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Є. Г. Черняхівський підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. До питання про операцию Wieting, a при ангіосклеротични гангрені ніг (1918)
2. К вопросу о дуоденальном диабете (1910)
3. К казуистике поддиафрагмальных нарывов (1912)
4. Модіфікація радікальної операціі пахівної кили та її обгрунтовання (1929)
5. Про питання про операцію при ангіосклеретичні й гангрені ніг (1916)
6. Современное состояние хирургии кровеносных сосудов (1913)
7. Zur Frage von der Anwendung der Gefa snaht bei der Behandlung der Aneurys men (1913)

Кащенко Микола Феофанович (1853-1935) видатний вчений, доктор медицини, дійсний член Української академії наук, професор кафедри гістології та ембріології Харківського університету. Організатор і директор зоологічного музею АН УРСР (1919-26), акліматизаційного саду АН УРСР. Основоположник досліджень з гістоструктури ембріонів людини в нормі та патології.

Микола Феофанович народився в с. Московка (тепер – Вільнянського району Запорізької обл.). Закінчив (зі срібною медаллю) Катеринославську гімназію. Медичну освіту “удостоен степени лекаря и звания уездного врача” здобув на медичних факультетах Московського та Харківського університетів (1880); з 1881 р. працював на посаді асистента в ембріологічному кабінеті, читав курси анатомії, гістології, ембріології, вів акушерську практику в Харківському університеті, а також був помічником директора в земській повивальній школі.

У 1884 р. захистив докторську дисертацію “Эпителий человеческого хориона и его роль у гистогенезе последа”; у 1886-1888 рр. удосконалювався в Німеччині та Італії – працював у лабораторіях ембріолога Вільгельма Гіса, анатома Вільгельма Вальдейєра, біологів Ернста Геккеля, Оскара Гертвіга; після поверненя до Харкова читав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах університету.

З 1888 р. – екстраординарний професор по кафедрі зоології, порівняльної анатомії та фізіології Томського університету; також викладав зоологію в акушерсько-фельдшерській школі (1910-1912).

У 1901 р. Рада Московського університету надала його ступінь доктора зоології; кілька місяців (у 1906 та 1912 pp.) виконував обов’язки декана медичного факультету та ректора Томського університету. У 1912 р. за станом здоров’я переїжджає до Києва, де працює в Київському політехнічному інституті, виступає з публічними лекціями в Київському товаристві сприяння початковій освіті з проблеми “Смерть та довголіття. Сучасна розробка питання про смерть”.

Разом із В. О. Караваєвим у 1919 р. створюють зоологічний музей, директором якого М. Ф. Кащенко був по 1927 р.

Створив Акліматизаційний сад АН України (1919); займаючись акліматизацією рослин, також вирощував і лікарські i рослини; вивчав вплив деяких народних засобів на організм людини під час різних хвороб та методи застосування і дозування різних лікарських трав; у кінці 1918 р. призначений академіком Української Академії наук.

У 30-х рр. практично безкоштовно лікував хворих травами пояснював дію трав, встановлював діагноз та дарував лікарські рослини людям, які здебільшого були неспроможні платити. Був звинувачений у знахарстві, з чого надавав пояснення президентові Академії наук В.І. Вернадському; написав доповідну записку про користь лікування лікарськими рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.

Наукові праці: “Краткое руководство по зоологии, преимущественно для студентов медицины” (1892), “Сибирские высшие женские курсы, их положение, нужды, надежды” (1912), “Смерть и долголетие с биологической точки зрения” (1914), “На допомогу Київському акліматизаційному садові” (1925), “Перетворення живої природи” (1928).