Календар медицини

Пушкар Михайло Степанович (1940) — український морфолог, патоморфолог, доктор медичних наук, професор, один із засновників напряму екологічної морфології у вітчизняній медицині.

Михайло Степанович народився в с. Хирів Старосамбірського р-ну Львівської обл. Медичну освіту здобув у Вінницькому медичному інституті імені М. І. Пирогова (1966). Після закінчення навчання розпочав роботу в цьому ж закладі: працював на посадах асистента та доцента кафедри патологічної анатомії.

У 1992 р. очолив кафедру гістології, цитології та ембріології Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині — Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова).

Наукова діяльність

У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Морфофункциональные закономерности хронической интоксикации дозами пестицидов и ее коррекция цитомединами», у якій вперше було комплексно досліджено вплив тривалого впливу малих доз пестицидів на організм та можливості їх корекції.

У 1993 р. отримав вчене звання професора. Є автором понад 100 наукових публікацій, серед яких 5 винаходів. Основний напрям його наукових досліджень — екологічна морфологія, зокрема патоморфологічні зміни органів і тканин під впливом екологічних чинників.

Підготовка кадрів

Під його науковим керівництвом виконано 6 кандидатських дисертацій, що сприяло розвитку нового покоління морфологів та патоморфологів в Україні.

Михайло Степанович Пушкар зробив вагомий внесок у вивчення патогенетичних механізмів хронічної інтоксикації та розвиток нових підходів до її корекції. Його наукові роботи поєднали морфологію з проблемами медицини довкілля, заклавши основи сучасних досліджень в галузі екологічної морфології.

Мета цього дня – привернути увагу населення до проблем, пов’язаних із судинно-мозковими захворюваннями. День було засновано ВООЗ за участі Всесвітньою організацією боротьби з інсультом.

Інсульт – це  гостре порушення мозкового кровообігу, внаслідок якого виникає пошкодження частини головного мозку. Щорічно понад 110 тис. українців стають жертвами інсульту. Третина з тих, хто захворів, – молодша 65 років. Інсульт посідає друге місце в списку патологій, від яких помирають наші громадяни.

В зоні ризику розвитку захворювання знаходяться:

• Пацієнти з серцево-судинними захворюваннями, зокрема ті, хто страждає на гіпертончіну хворобу та мають високий вміст холестерину у крові;
• Ті, хто має ендокринні патології, зокрема діабет;
• Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, страждають на ожиріння;
• Особи, які зловживають алкоголем, курять.

Існують два різновиди інсульту:

• геморагічний спричиняється розривом мозкової артерії;
• ішемічний виникає при закупорюванні тромбом артерії, яка постачає кров у мозок.

Слід пам’ятати, що прогноз захворювання залежить від швидкості та ефективності надання допомоги, тому важливим є обізнаність населення щодо перших ознак захворювання. Якщо виникла підозра щодо інсульту:

• Попросіть людину посміхнутися чи випити ковток води. Через те, що один куточок губ опущений зробити це не можливо;
• Запропонуйте повторити за вами речення. У людини, в якої розвивається інсульт мова нерозбірлива, плутана. Повторити речення їй важко;
• Запропонуйте підняти вгору обидві руки. Через слабкість обидві руки будуть підніматись не однаково (одна рука буде відставати);
• Виникає різкий інтенсивний біль у голові;
• Розвивається раптова сабкість чи оніміння у частині тулуба або кінцівках.

ВООЗ попереджає, якщо ви помітили хоча б один із цих проявів у людини, негайно викликайте екстрену допомогу!

Ініціатором проведення цього дня в 2004 році виступила Міжнародна федерація асоціацій псоріазу (International Federation of Psoriasis Associations – IFPA).

За різними оцінками на псоріаз страждає близько 2–4% жителів Землі. В Україні кількість хворих становить понад 1 млн осіб. Більшість пацієнтів із псоріазом скаржаться на низьку якість життя.

Псоріаз – неінфекційне хронічне захворювання, що вражає переважно шкіру, але також можливе запалення суглобів. Причини цієї хвороби досі не з’ясовані. Вважається, що розвитку патології сприяють різні чинників: імунні розлади, порушення обміну речовин, супутні ендокринні та неврологічні захворювання. На сьогодні вилікувати псоріаз поки неможливо, проте перебіг хвороби можна контролювати, досягаючи тривалих періодів ремісії.

На жаль, у суспільстві ще й досі поширені міфи щодо передачі захворювання при безпосередньому контакті з хворим або при користуванням спільними предметами побуту та гігієни.

Насправді псоріаз не передається повітряно-краплинним або статевим шляхом, а також при безпосередньому контакті. Більше того, це захворювання не передається дитині при годуванні грудьми і навіть при переливанні крові. Тож хворі на псоріаз можуть спокійно відвідувати басейни, лазні, інші громадські місця, користуватися загальними рушниками, постільною білизною, не створюючи при цьому загрозу інфікування.

Марціняк Тадеуш (1895 — 1966) — польський анатом, фахівець у галузі нормальної анатомії, морфогенезу та біомеханіки, педагог, організатор вищої медичної освіти.

Марціняк Тадеуш медичну освіту здобув на медичному факультеті Львівського університету, який закінчив у 1922 р. Ще під час навчання (з 1919 р.) працював на кафедрі нормальної анатомії: асистент (1919–1929), доцент (1929–1938), професор (1938–1941).

У 1944 р. очолив кафедру нормальної анатомії та був обраний деканом медичного факультету Львівського університету (Львівського медичного інституту, Медико-природничих фахових курсів).

Діяльність у Вроцлаві

Після Другої світової війни з 1946 р. працював у Вроцлавському університеті: керівник кафедри нормальної анатомії (1946–1960), згодом професор кафедри біомеханіки (1960–1966). Був активним організатором наукового та освітнього життя: проректор (1960–1962), ректор (1962–1965) Вроцлавської вищої школи фізичного виховання.

Наукова спадщина

Автор близько 40 наукових публікацій, серед яких 2 монографії та підручник. Його основні наукові інтереси зосереджувались на:

• вивченні нормального і патологічного морфогенезу;
• проблемах тератології;
• питаннях біомеханіки;
• удосконаленні анатомічної термінології.

Тадеуш Марціняк належить до представників львівської школи анатомів, які зробили вагомий внесок у розвиток морфологічних наук у Центрально-Східній Європі. Його діяльність у Львові та Вроцлаві поєднала традиції двох наукових центрів, а наукові праці заклали підґрунтя для подальших досліджень з морфогенезу та біомеханіки.

Ситенко Михайло Іванович (1885 – 1940) — видатний український ортопед-травматолог, засновник вітчизняної школи ортопедії.

Михайло Іванович народився в селі Рябушки (нині — Лебединський район Сумської області). Середню освіту здобув у Сумській гімназії (1904), а вищу медичну — на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив з відзнакою (1910). Після університету залишений при кафедрі оперативної хірургії для підготовки до професорського звання, одночасно працював у хірургічних клініках професорів Л. В. Орлова та Ф. Ю. Розе.

З 1911 року викладав у Жіночому медичному інституті на кафедрі оперативної хірургії. У роки Першої світової війни служив лікарем піхотного полку та травматологічного шпиталю (1914–1918). У 1918–1920 рр. працював прозектором кафедри оперативної хірургії й топографічної анатомії Харківської медичної академії.

У 1920–1926 рр. — головний лікар Медико-механічного інституту. За його ініціативою в 1926 р. інститут був реорганізований в Український НДІ ортопедії і травматології, яким він керував до кінця життя. Того ж року Ситенко організував і очолив першу в Україні кафедру ортопедії та травматології Українського інституту удосконалення лікарів.
Докторську дисертацію «О свободной костной пластике при псевдоартрозах» захистив у 1924 р., професор — з 1930 р. У 1926–1928 рр. стажувався в провідних ортопедичних клініках Німеччини, Італії та Австрії у професорів Ланге, Шанца, Лоренца, Путті, Лексера, Паєра, Зауербруха, Пертеса, Штофеля та Людлофа.
Заснував журнал «Ортопедия и травматология» (1926), редактором якого був до кінця життя. Був активним організатором професійних спільнот: голова Українського товариства ортопедів-травматологів, учасник першого Всеукраїнського з’їзду ортопедів-травматологів, член правління Всесоюзного товариства хірургів, член президії ЦК Українського Червоного Хреста.

Визнаний науковець: член-кореспондент АН УРСР (1935), Заслужений діяч науки УРСР (1936). Автор 54 наукових праць, під його керівництвом учнями опубліковано понад 450 робіт.

Наукові здобутки:

• розробка проблем вроджених деформацій опорно-рухового апарату, кісткової пластики, військово-польової хірургії;
• автор 15 оригінальних операцій (при вроджених вивихах стегна, звичних вивихах плеча, псевдоартрозах);
• ініціатор сучасної організації травматологічної допомоги у промисловості, особливо вугільній;
• створив систему периферійних науково-опорних пунктів інституту на заводах і рудниках Лівобережної України;
• розробив методику лікування вогнепальних переломів, конструкції тимчасових протезів та шин, апаратуру для витягання та транспортування поранених.

М. І. Ситенко залишив помітний слід у розвитку вітчизняної та світової ортопедії й травматології, а його ім’я стало символом становлення цієї галузі в Україні.

Шварцберг Яків Олександрович (1885 – 1969) — український оториноларинголог, організатор науки та медичної освіти, один із провідних фахівців у галузі ЛОР-хірургії середини ХХ ст.

Яків Олександрович народився в м. Старий Оскол. Медичний факультет Харківського університету (1914). Був військовим лікарем та отоларингологом у лікувальних закладах під час першої світової війни.

1923: очолив ЛОР-відділення Київського військового клінічного госпіталю, головний отоларинголог Київського особливого військового округу.

1932: приват-доцент Київського інституту удосконалення лікарів (туберкульоз, патологія верхніх дихальних шляхів).

1935–1941: завідувач кафедри хвороб вуха, горла, носа 2-го Київського медичного інституту, керівник ЛОР-відділення військового госпіталю.

Друга світова війна: консультант фронтових шпиталів, організатор першого в країні з’їзду з травматизму ЛОР-органів; полковник медичної служби.

1944–1963: завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту ім. акад. О. О. Богомольця.

1963–1969: професор-консультант цієї ж кафедри.

1918–1949: паралельно працював у Київському військовому госпіталі.

1950–1955: головний оториноларинголог МОЗ України.

Науково-організаційна діяльність

• Член правління (1927–1969) і голова (1939–1963) Київського наукового товариства оториноларингологів.
• Голова Українського товариства оториноларингологів (1948–1955).
• Член президії Всесоюзного товариства отоларингологів.
• Співредактор «Великої медичної енциклопедії» (розділ «Оториноларингологія»).
• Член редколегії «Журнала ушных, носовых и горловых болезней».
• Ініціатор ІІ з’їзду оториноларингологів України (післявоєнний розвиток галузі).

Звання та нагороди

Заслужений діяч науки УРСР (1941).

Наукова діяльність

Автор понад 100 наукових публікацій.

Основні напрями:

• бойові травми та їх експертиза;
• тонзилярна проблема (зв’язок хронічного тонзиліту з патологією серця, абсцес-тонзилектомія);
• лікування склероми стрептоміцином;
• трахеобронхоезофагоскопія при чужорідних тілах;
• діагностика та лікування патології ЛОР-органів;
• історія оториноларингології в Україні.

Внесок:

• Запропонував класифікацію поранень приносових пазух і методику їх лікування.
• Створив набір розширювачів гортані з універсальною ручкою.
• Науковий керівник і консультант 4 докторських та 14 кандидатських дисертацій.
• Значення

Я. О. Шварцберг залишив помітний слід у розвитку української та радянської оториноларингології як учений, організатор і педагог.