Календар медицини

Марціняк Тадеуш (1895 — 1966) — польський анатом, фахівець у галузі нормальної анатомії, морфогенезу та біомеханіки, педагог, організатор вищої медичної освіти.

Марціняк Тадеуш медичну освіту здобув на медичному факультеті Львівського університету, який закінчив у 1922 р. Ще під час навчання (з 1919 р.) працював на кафедрі нормальної анатомії: асистент (1919–1929), доцент (1929–1938), професор (1938–1941).

У 1944 р. очолив кафедру нормальної анатомії та був обраний деканом медичного факультету Львівського університету (Львівського медичного інституту, Медико-природничих фахових курсів).

Діяльність у Вроцлаві

Після Другої світової війни з 1946 р. працював у Вроцлавському університеті: керівник кафедри нормальної анатомії (1946–1960), згодом професор кафедри біомеханіки (1960–1966). Був активним організатором наукового та освітнього життя: проректор (1960–1962), ректор (1962–1965) Вроцлавської вищої школи фізичного виховання.

Наукова спадщина

Автор близько 40 наукових публікацій, серед яких 2 монографії та підручник. Його основні наукові інтереси зосереджувались на:

• вивченні нормального і патологічного морфогенезу;
• проблемах тератології;
• питаннях біомеханіки;
• удосконаленні анатомічної термінології.

Тадеуш Марціняк належить до представників львівської школи анатомів, які зробили вагомий внесок у розвиток морфологічних наук у Центрально-Східній Європі. Його діяльність у Львові та Вроцлаві поєднала традиції двох наукових центрів, а наукові праці заклали підґрунтя для подальших досліджень з морфогенезу та біомеханіки.

Ситенко Михайло Іванович (1885 – 1940) — видатний український ортопед-травматолог, засновник вітчизняної школи ортопедії.

Михайло Іванович народився в селі Рябушки (нині — Лебединський район Сумської області). Середню освіту здобув у Сумській гімназії (1904), а вищу медичну — на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив з відзнакою (1910). Після університету залишений при кафедрі оперативної хірургії для підготовки до професорського звання, одночасно працював у хірургічних клініках професорів Л. В. Орлова та Ф. Ю. Розе.

З 1911 року викладав у Жіночому медичному інституті на кафедрі оперативної хірургії. У роки Першої світової війни служив лікарем піхотного полку та травматологічного шпиталю (1914–1918). У 1918–1920 рр. працював прозектором кафедри оперативної хірургії й топографічної анатомії Харківської медичної академії.

У 1920–1926 рр. — головний лікар Медико-механічного інституту. За його ініціативою в 1926 р. інститут був реорганізований в Український НДІ ортопедії і травматології, яким він керував до кінця життя. Того ж року Ситенко організував і очолив першу в Україні кафедру ортопедії та травматології Українського інституту удосконалення лікарів.
Докторську дисертацію «О свободной костной пластике при псевдоартрозах» захистив у 1924 р., професор — з 1930 р. У 1926–1928 рр. стажувався в провідних ортопедичних клініках Німеччини, Італії та Австрії у професорів Ланге, Шанца, Лоренца, Путті, Лексера, Паєра, Зауербруха, Пертеса, Штофеля та Людлофа.
Заснував журнал «Ортопедия и травматология» (1926), редактором якого був до кінця життя. Був активним організатором професійних спільнот: голова Українського товариства ортопедів-травматологів, учасник першого Всеукраїнського з’їзду ортопедів-травматологів, член правління Всесоюзного товариства хірургів, член президії ЦК Українського Червоного Хреста.

Визнаний науковець: член-кореспондент АН УРСР (1935), Заслужений діяч науки УРСР (1936). Автор 54 наукових праць, під його керівництвом учнями опубліковано понад 450 робіт.

Наукові здобутки:

• розробка проблем вроджених деформацій опорно-рухового апарату, кісткової пластики, військово-польової хірургії;
• автор 15 оригінальних операцій (при вроджених вивихах стегна, звичних вивихах плеча, псевдоартрозах);
• ініціатор сучасної організації травматологічної допомоги у промисловості, особливо вугільній;
• створив систему периферійних науково-опорних пунктів інституту на заводах і рудниках Лівобережної України;
• розробив методику лікування вогнепальних переломів, конструкції тимчасових протезів та шин, апаратуру для витягання та транспортування поранених.

М. І. Ситенко залишив помітний слід у розвитку вітчизняної та світової ортопедії й травматології, а його ім’я стало символом становлення цієї галузі в Україні.

Це важка форма епілепсії, яка проявляється ще в дитячому віці. У хворих із синдромом Леннокса – Гасто (СЛГ) наявні різноманітні напади та затримка нейропсихічного розвитку.

Синдром може не мати чіткої причини або виникати на тлі інших захворювань (мозкові аномалії, генетичні обмінні захворювання, патологія під час вагітності тощо).
Основний симптом СЛГ – часті напади, що викликаються неконтрольованими спалахами аномальної електричної активності в головному мозку. Якщо захворювання проявляється м’яким типом нападів, воно може певний час залишатись недіагнозтованим.

Під час нападів у хворих може спостерігатися втрата свідомості на кілька секунд, різні види судом (пароксизми), короткочасна втрата тонусу м’язів. Для локальних пароксизмів характерно локальне м’язове посмикування, раптове підгинання колін, кивки головою і випадання предметів з рук. Під час пароксизму також можуть виникати: прискорене серцебиття, ціаноз (синіє обличчя, кінцівки), сльозо- та слюнотеча, зупинка дихання тощо. Приступи важко піддаються лікуванню протисудомними ліками.

У більшості людей із СЛГ також спостерігаються проблеми у навчанні, поведінкові порушення або й виражена розумова відсталість.

Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.

Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.

Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.

Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».

Цей день був заснований в 2001 році на Генеральній конференції ЮНЕСКО. Відзначення Всесвітнього дня науки покликано формувати уявлення громадськості щодо необхідності використання науково-технічних досягнень в інтересах миру та розвитку цивілізації, сприяти популяризації науки як інструменту для сталого розвитку суспільства. Також його святкування має на меті інформування громадян про досягнення науки.

Наука здійснює значний вплив на повсякденне життя людей, має глибокі суспільні наслідки, зокрема етичного характеру. Отже наукова грамотність є необхідною умовою для ефективних демократичних процесів.

Щодо розвитку медичної науки, то вона безпосередньо впливає на тривалість і якість життя людей. Її досягнення щороку відзначаються Нобелівською премією. Так, за останні роки в галузі фізіології і медицини нагороди були присуджені за відкриття механізмів автофагії; молекулярних механізмів циркадних ритмів; терапії раку за допомогою гальмування механізмів негативної імунної регуляції; адаптації клітин до доступу кисню; природи вірусу гепатиту С; рецепторів температури й дотику тощо.

Наука допомагає людині отримати нові знання про себе і оточуючий світ.

Всесвітній день боротьби з пневмонією, який відзначається щорічно 12 листопада, з’явився в календарі з ініціативи Глобальної коаліції проти дитячої пневмонії. Так називається об’єднання міжнародних, урядових, неурядових і місцевих організацій, науково-дослідних і навчальних інститутів, фондів і громадян-активістів. Коаліція прагне привернути до проблеми пневмонії увагу державних діячів, фахівців охорони здоров’я.

Одним з інструментів, що допомагають досягненню цієї мети, став Всесвітній день боротьби з пневмонією. У цей день установи охорони здоров’я організовують профілактичні заходи, проводять медичні огляди. Крім того, безліч волонтерів розповідають людям про пневмонію та пов’язані з нею ризики, роздають інформаційні листівки та буклети.