Календар медицини

Новик Ісаак Йосипович (1891 – 1968) — стоматолог, учений, педагог, організатор стоматологічної служби в Україні.

У 1914 році закінчив навчання в Київській зуболікарській школі. У 1914–1917 роках служив в армії. Вищу медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті, який закінчив у 1924 році.

У 1924–1934 роках працював лікарем-стоматологом і головним лікарем стоматологічної поліклініки в місті Одеса.

У 1934–1939 роках обіймав посади асистента та доцента кафедри стоматології Одеського медичного інституту, одночасно був директором Українського науково-дослідного інституту стоматології (1934–1941).

Військова служба та післявоєнна діяльність

У 1941–1947 роках служив в армії на посадах начальника щелепно-лицьових відділень фронтових евакуаційних госпіталів та фронтового евакуаційного пункту.
З 1947 до 1968 року очолював кафедру терапевтичної стоматології Київських стоматологічного та медичного інститутів.

З 1954 року — директор Українського науково-дослідного інституту стоматології.

Наукові ступені, звання та громадська діяльність
* 1952 рік — захистив докторську дисертацію
«Лечение и предупреждение кариеса зубов у детей»;
* вчене звання професора;
* головний стоматолог Київського обласного відділу охорони здоров’я;
* організатор і перший голова Українського товариства стоматологів (1956–1962);
* член президії та почесний член Всесоюзного наукового товариства стоматологів;
* голова Республіканської проблемної комісії за фахом «стоматологія» МОЗ УРСР.

Наукова діяльність і внесок

І. Й. Новик є автором понад 140 наукових публікацій, зокрема 6 монографій.

Основні напрями наукових досліджень:

• лікування та профілактика карієсу зубів;
• патогенез і лікування пародонтозу;
• захворювання слизової оболонки порожнини рота.

Основні досягнення:

• розробив ефективну систему планової санації порожнини рота в дітей;
• один із засновників наукової стоматології в Україні;
• науковий консультант і керівник 6 докторських та 37 кандидатських дисертацій.

Ломинський Федор Іванович  (1856-1927) – гістолог, доктор медицини (1891), професор (1906). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1883), де у 1883-1884 був стипендіатом для підготовки до про­фесорського звання. У 1885-1891 працю­вав лікарем, зокрема від 1890 – в Київському військовому шпиталі; від 1892 – у Київському медичному інституті: 1896-1906 – приват-доцент, 1906-1924 – завідувач кафедри гістології та ембріології.

Один із засновників гістофізіологічного напряму в гістології. Вивчав паразитизм мікробів. Уперше описав поділ нервових клітин личинок амфібій, з’ясував роль макрофагів у деструкції пошкоджених нейронів, виявив внутрішньо-клітинні канальці в низці епітеліальних клітин, дослідив морфологію секреторного процесу в підшлунковій залозі.

Наукові праці: “К вопросу о делении нервных клеток” (1882); “К учению о дегенерации нервных клеток” (1884); “Учение об органах чувств с точки зрения филогенетической” (1896); “К вопросу о внутриклеточных канальцах и о некоторых особенностях строения секреторных клеток поджелудочной железы” (1904); “К вопросу об анатомической непрерыв­ности поперечно-полосатых мышеч­ных волокон и их сухожилий” (1912).

Шахбазян Гайк Хачатурович (1896-1982) – гігієніст, член-кореспондент АМН СРСР (1957), доктор медичних наук (1949), професор (1950), заслужений діяч науки УРСР (1966), завідувач кафедри гігієни праці Київського медичного інституту (1952-1972), директор Київського НДІ гігієни праці й профзахворювань (1939-1941, 1946-1952). Закінчив Київський медичний інститут (1925).

Наукові праці були присвячені питанням оздоровлення мікроклімату на виробництві та впливу на організм робітників виробничих факторів малої інтенсивності.

Детюк Євдокія Сергіївна (1921 – 2002) — гістолог, ембріолог, учений і педагог.

Євдокія Сергіївна народилася в селі Велика Михайлівка (нині — Дніпропетровська область). Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті 1-го Київського медичного інституту, який закінчила у 1942 році.

У 1943–1946 роках працювала лікарем у діючій армії. З 1946 року її професійна діяльність була пов’язана зі Львівським медичним інститутом, де вона обіймала посади:

• старшого лаборанта кафедри патологічної анатомії (1947–1948);
• асистента (1948–1954);
• доцента (1954–1964);
• завідувача кафедри (1964–1989);
• професора (1989–1999) кафедри гістології та ембріології.

Наукові ступені та вчені звання

• 1953 рік — захист кандидатської дисертації
«Материалы к изучению патологических зародышей»;
• 1966 рік — захист докторської дисертації
«Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма»;
• 1968 рік — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність і внесок

Євдокія Сергіївна Детюк є автором близько 100 наукових публікацій, зокрема:

• 1 монографії;
• 3 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукових досліджень:

• гістохімічна характеристика органів і систем за різних фізіологічних і патологічних станів;
• вивчення тератогенної дії окремих хімічних речовин;
• патологія ембріогенезу;
• експериментальне дослідження впливу ендокринних чинників, зокрема тиреоїдної патології материнського організму, на формування ендокринної системи зародка;
• удосконалення гістохімічних і морфометричних методів дослідження.

Вона була науковим консультантом і керівником 6 докторських та 25 кандидатських дисертацій.

Шелюженко Анатолій Олексійович (1936) — дерматолог, учений, організатор охорони здоров’я.

Медичну освіту здобув у Дніпропетровському медичному інституті, який закінчив у 1958 році.

У 1958–1960 роках працював дільничим лікарем-терапевтом. У 1960–1962 роках — лікар-дерматолог Дніпропетровського обласного дерматовенерологічного диспансеру.

З 1962 року працював у Харківському дерматовенерологічному диспансері на посадах:

• лікаря-дерматолога (1962–1965);
• головного лікаря (1965–1968).

Надалі обіймав посаду заступника завідувача Харківського обласного відділу охорони здоров’я. У 1969–1972 роках працював у відділі науки та навчальних закладів ЦК КП України.

Наукові ступені та управлінська діяльність

• 1972 рік — захистив докторську дисертацію
«Материалы исследования дерматитов и экземы у рабочих машиностроительной промышленности»;
• у 1972–1986 роках — директор Інституту медичних проблем фізичної культури МОЗ УРСР.

З 1987 року працював у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на кафедрі соціальної гігієни та організації охорони здоров’я з підвищення кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я:

• професор кафедри (1987–1993);
• завідувач кафедри (1993–2000).

Громадська та науково-організаційна діяльність

• голова Всесоюзної проблемної комісії при АМН СРСР з питань застосування засобів фізичної культури в реабілітації хронічних неспецифічних захворювань;
• член редакційної ради «Большой медицинской энциклопедии».

Наукова діяльність і внесок А. О. Шелюженко є автором понад 100 наукових публікацій.

Основні напрями наукових досліджень:

• соціальні, медичні, психологічні та економічні проблеми збереження здоров’я населення;
• питання організації охорони здоров’я;
• розробка методів діагностики, лікування та реабілітації різних захворювань;
• застосування засобів фізичної культури в медичній реабілітації.

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5