Календар медицини

140 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Антона Івановича Собкевича (1883-1945)

Фтизіатр, доктор медицини (1918), професор (1926), перший завідувач курсу туберкульозу (1924-1929), директор Київського клінічного туберкульозного інституту (1926-29), декан медичного факультету (1929), професор Київського фармацевтичного інституту (1931-35), науковий співробітник Київського НДІ гігієни харчування (1935-1938).

Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), де й працював викладачем, здійснював науково-дослідну роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем в університеті.

У 1921 р. був обраний постійним науковим співробітником УАН, переїхав до Києва та від 1922 р. працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), викладав перший в Україні курс туберкульозу (1926-1929). Лекції читав українською мовою. Саме в цей час вийшли його фундаментальні праці: “Наука про харчування та їжу (дієтика)” (1927), “Механізми і апарат нервової системи” (1928), “Туберкульоз” (1928).

Був активним учасником українських лікарських організацій періоду УНР, пізніше – член президії Медичної секції ВУАН (1929) та член термінологічної комісії. З 1938 р. за станом здоров’я не працював, помер 23 грудня 1945 р.

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899) офтальмолог, професор окулістики, декан медичного факультету університету в Інсбруці, професор, декан університету в Граці.

Народився в с. Білобожниця (тепер — Чортківського району Тернопільської обл. в родині священика; медичну освіту здобув у 1866-1872 рр. на медичному факультеті Biденьського університету.

Був аспірантом у відомих офтальмологів Ф. Альта (1872-1874) та Штельвага (1874-1880); служив військовим лікарем.

Від 1872 р. – професор окулістики, а з 1874 р. – декан медичного факультету університету в Інсбруці.

З 1892 р. – професор університету в Граці; наукові праці, деякі із яких мали пріоритетний характер у світовій науці, присвячені різним аспектам офтальмології, особливо гістології очної сітківки; приїджав на батьківщину, де безкоштовно надавав лікарську допомогу.

В с. Білобожниця встановлено пам’ятник вченому.

Василь Тимофійович Покровський (1838-1877), терапевт, доктор медицини (1864), екстраординарний (1867), ординарний (1868) професор, завідувач кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою Університету Св. Володимира (1866-1877). Учень С.П. Боткіна та І.М. Сеченова.

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію з відзнакою та золотою медаллю (1861). Працював ординатором клініки внутрішніх хвороб професора С.П. Боткіна, під керівництвом якого в 1864 р. захистив докторську дисертацію “Об отравлении окисью углерода. Материалы для физиологии угара”.

У вересні 1866 р. відомий анатом і фізіолог професор О.П. Вальтер запро­понував його кандидатуру на вакантну посаду керівника кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою медичного факультету Університету Св. Володимира. У квітні 1867 р. його було затверджено на посаду екстраординарного професора Університету Св. Во­лодимира та завідувача госпітальною терапевтичною клінікою. Одночасно він був призначений ординатором Київського військового госпіталю, на базі якого була розташована клініка.

Пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. У 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, в яких йшлося про відміну виключно теоретичного викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями.

Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував метод бімануальної пальпації нирок.

Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Засновник і завідувач неврологічного відділення при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу перший відмітив, що поворотний тиф є самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу.

У 1877 р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя.

Віра Костянтинівна Вінницька (1918-1998) онкогінеколог, доктор медичних наук, професор Київського медичного інституту.

Віра Костянтинівна нродилася в м. Переяславі (нині — м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Київського медичного інституту (1939); працювала на посадах ординатора Українського НДІ травматології та ортопедії; навчалася в клінічній ординатурі при кафедрі акушерства та гінекології Київського медичного інституту (1945-1947).

Від 1947 р. працювала (з перервою) в Київському науково-дослідному рентген радіологічному та онкологічному інституті (нині — Національний інститут раку) на посадах молодшого наукового співпрацівника, старшого наукового співпрацівника, завідувача (1966-1991) відділу онкогінекології; у 1952-1954 рр. – завідувач гінекологічного відділення Київського обласного онкологічного диспансеру.

Від 1954 до 1966 р. працювала у Київському інституті удосконалення лікарів; у 1953 р. захистила кандидатську дисертацію “Лимфатические сосуды матки при раковом процессе”, а в 1967 р. – докторську дисертацію “Пути лимфагенного метастазирования и реактивность лимфатических узлов при раке шейки матки”; професор (1977); головний позаштатний онкогінеколог МОЗ УРСР; член правління Українських республіканських товариств онкологів та акушерів-гінекологів; автор 140 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання діагностики, профілактики, лікування та реабілітації онкогінекологічних хворих, дослідження шляхів лімфогенного метастазування раку тіла й шийки проф матки, опрацювання лімфорентгенографічного контролю радикалізму оперативних втручань за допомогою субопераційної ін’єкції лімфатичних вузлів при раку матки, вивчення взаємозв’язку між морфологічною структурою раку матки та його метастатичним потенціалом, обгрунтування застосування радіомодифікаторів при поєднаному лікуванні раку тіла та шийки матки, визначення індивідуальної чутливості раку жіночих геніталій до протипухлинних хіміопрепаратів, розробка способів реабілітаційної терапії онкогінекологічних хворих із застосуванням імуномодуляторів, опрацювання діагностики та лікування трофобластичних захворювань матки, застосування кріохірургічного методу лікування раку зовнішніх статевих органів, організація онкогінекологічної допомоги населенню.

Внесла вагомий внесок у розвиток таких пріоритетних напрямів онкологічної гінекології, як вивчення епідеміології захворювань в Україні і формування груп ризику виникнення злоякісних новоутворень. Розробила новий принцип хірургічного лікування раку геніталій на основі глибокого вивчення патогенезу злоякісного процесу.

Науковий консультант і керівник 2 докторських та 11 кандидатських дисертацій.

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

• у родичів яких було діагностовано глаукому;
• старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
• з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
• в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
• старші за 60-70 років;
• хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
• які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
• зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

• біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
• звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
• при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
• погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
• відчуття підвищеного зволоження очей;
• незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.