Календар медицини

Гречаніна Олена Яківна (1935) генетик, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), Заслужений діяч науки і техніки України (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), Почесний громадянин м. Харкова (2007).
Одна з фундаторок української школи клінічної та медичної генетики, ініціаторка створення першого в Україні Інституту клінічної генетики, видатна вчена, педагог і громадська діячка.

Народилася у м. Харкові.
Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1959).

У 1962–1965 рр. навчалася в аспірантурі кафедри акушерства та гінекології цього ж інституту.
З 1965 р. — завідувач лабораторії медичної генетики, з 1983 р. — керівниця Міжобласного медико-генетичного центру.

Науково-організаційна діяльність

За ініціативи О. Я. Гречаніної у 1989 р. в Українському інституті удосконалення лікарів (м. Харків) створено кафедру клінічної генетики та ультразвукової діагностики, яку вона очолювала до 2000 р.
З 2000 р. — завідувач кафедри медичної генетики Харківського державного медичного університету.
У 2005 р., також за її ініціативи, у структурі Харківського національного медичного університету відкрито Український інститут клінічної генетики, директором якого стала Гречаніна.

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистила кандидатську дисертацію «Сравнительная оценка методов диагностики токсоплазмоза в акушерской клинике».
• 1991 р. — захистила докторську дисертацію.
• Професор — з 1992 р.
• Член-кореспондент НАМН України (2003) за спеціальністю «Медична генетика».

Професійна та громадська діяльність

• Заступник голови Українського товариства медичних генетиків.
• Голова Харківської обласної спілки медичної генетики.
• Президент Української та Харківської міської асоціацій фахівців ультразвукової діагностики в перинатології.
• Голова міської асоціації сімей, що мають дітей, хворих на фенілкетонурію.
• Почесний президент Асоціації сімей, які мають дітей із муковісцидозом.
• Голова Наглядової ради Харківського обласного благодійного фонду «Майбутнім поколінням».
• Представник Національного фонду «Україна – дітям».
• Член Американського інституту “Ultrasound in Medicine”.
• Головний редактор журналу “Ультразвукова пренатальна діагностика”, член редакційних рад низки фахових видань.

Науковий доробок

Автор близько 500 наукових публікацій, серед яких 7 монографій і 10 авторських свідоцтв.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 20 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Медико-генетичне консультування та пренатальна діагностика вроджених вад розвитку.
• Метаболічні та мітохондріальні спадкові хвороби.
• Первинна профілактика вродженої та спадкової патології.
• Генетика репродуктивних втрат і патології вагітності.
• Розробка методів ультразвукової пренатальної діагностики скелетних аномалій та хромосомних синдромів.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).
• Заслужений діяч науки і техніки України (2006).
• Почесний громадянин м. Харкова (2007).
• Академік Української екологічної академії наук (1992).

Наукове значення
Професор Олена Яківна Гречаніна — одна з ключових постатей у становленні української клінічної генетики та перинатальної діагностики.
Вона створила перший в Україні медико-генетичний центр, розвинула систему пренатального скринінгу та профілактики спадкової патології, започаткувала новий етап інтеграції генетики з ультразвуковими технологіями.
Її наукова школа об’єднує провідних генетиків, неонатологів і акушерів країни.

Левін Юхим Миронович (1895 – 1961) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1947), професор (1947).

Народився в місті Києві. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1922).
Професійну діяльність розпочав як науковий співробітник Київської науково-дослідної кафедри клінічної медицини (1923–1930).

У 1930–1938 роках — завідувач відділів експериментальної дерматовенерології та промислових і професійних захворювань шкіри Київського дерматовенерологічного інституту.
У 1931–1941 рр. — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського стоматологічного інституту. Паралельно (1937–1941) обіймав аналогічну посаду у 2-му Київському медичному інституті.

Під час евакуації у роки Другої світової війни працював у Київському об’єднаному медичному інституті в м. Челябінськ (1941–1944).

Після повернення в Україну — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Одеського медичного інституту удосконалення лікарів (1944–1945).

З 1945 року працював у Вінницькому медичному інституті імені М.І. Пирогова, де у 1952–1961 роках очолював кафедру шкірних та венеричних хвороб.

Був головою Вінницького обласного товариства дерматовенерологів.
У 1929 році захистив докторську дисертацію на тему:
«Нові дані до вчення про токсичну дію арсенобензольних препаратів на печінку».
Автор 74 наукових праць, серед яких — 4 монографії.

Основні напрями наукової діяльності:

• діагностика та лікування сифілісу, гонореї, екземи, псоріазу;
• вивчення професійної захворюваності працівників цукрової промисловості Вінницької області.

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».

Дрюк Микола Федорович (1940)

Микола Федорович народився в місті Охтирка, Сумська область. Медичну освіту з відзнакою здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1957–1963).

У 1963–1964 рр. працював педіатром та хірургом у дільничій лікарні смт Мізоч Рівненської області, а з 1964 по 1966 рік — хірургом та завідувачем хірургічного відділення Рівненської міської дитячої лікарні.

У 1966–1967 рр. — хірург-ординатор клініки дитячої хірургії м. Харкова.
З 1967 р. навчався в клінічній ординатурі та аспірантурі кафедри дитячої хірургії та ортопедії Київського медичного інституту.

Професійна та наукова діяльність

З 1971 р. — молодший науковий співробітник відділення серцево-судинної хірургії у відділі клінічної та експериментальної хірургії НДІ гематології та переливання крові, який у 1972 р. був реорганізований у Київський НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині — Інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України).

Пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до керівника відділу та заступника директора з наукової роботи (1988–1995).
З 1980 р. — завідувач відділу мікросудинної та пластичної хірургії.
У 1975–1988 рр. — асистент, а згодом доцент кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів.

Наукові здобутки

Кандидатська дисертація (1972): «Хірургічне лікування тяжких наслідків травм кисті у дітей».

Докторська дисертація (1986): «Мікрохірургічні методи корекції гемолімфодинаміки й аутотрансплантації тканин при захворюваннях периферичних судин і травмах нижніх кінцівок».

Автор понад 420 наукових публікацій, у тому числі 7 монографій і керівництв, а також понад 110 авторських свідоцтв і патентів.

Піонерські хірургічні втручання

Під керівництвом та безпосередньо участі М. Ф. Дрюка в Україні вперше були виконані:

• реплантації кисті, пальців і сегментів кінцівок після травматичних ампутацій;
• мікросудинна пересадка складних тканинних комплексів;
• лімфовенозні мікроанастомози при лімфедемі (слоновості);
• мікрохірургічна аутотрансплантація при дефектах нервів;
• сучасні операції при нейросудинному синдромі грудного виходу.

Відзнаки та членство

Державна премія СРСР (1982) — за розробку методів невідкладної мікрохірургії при травматичних ампутаціях кисті та пальців.

Заслужений діяч науки і техніки України (1992).

Член:

• Асоціації хірургів України,
• Асоціації судинних хірургів України,
• Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних і естетичних хірургів,
• Європейської асоціації судинних та ендоваскулярних хірургів,
• Міжнародної конфедерації пластичних і реконструктивних хірургів,
• Асоціації хірургів імені М. І. Пирогова (Росія),
• Правління товариства лімфологів (Росія).

Брав участь у спеціалізованих вчених радах із захисту дисертацій за спеціальностями «Хірургія та трансплантологія» і «Серцево-судинна хірургія».

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Два теплових вибухи і спричинили руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС. Реактор було повністю зруйновано, у атмосферу потрапило 300 млн кюрі радіонуклідів. Наслідки цієї катастрофи відчула на собі перш за все Україна (забруднено понад 145 тис. км2 переселено понад 5 тис. населених пунктів), а також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.

Основна частина робіт по усуненню наслідків аварії виконана в 1986-1987 рр. У них взяли участь близько 240 тис. осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки складає приблизно 600 тис людей.

Довкола четвертого блоку був побудований бетонний «саркофаг», в який помістили всі радіоактивні уламки, знайдені на території АЕС. 30 листопада 1986 р. було завершено його будівництво. Саркофаг був споруджений за 206 днів, завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям. 14 грудня держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд. З того часу в цей день вшановують всіх, хто брав участь у ліквідації аварії. Тих, хто власним життям заплатив за те, щоби світ не загинув у катастрофі!

Штельман Микола Іванович (1920 — 1994) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту (1964–1991)

Ветеран війни та початок кар’єри
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.
Після війни здобув медичну освіту з відзнакою у Львівському медичному інституті (1953), де й навчався в аспірантурі у 1953–1956 рр.

Науково-педагогічна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної терапії педіатричного факультету Харківського медичного інституту.
• 1959–1960 — виконувач обов’язків доцента тієї ж кафедри.
• 1960–1964 — доцент.
• 1964–1991 — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту.

Наукові здобутки

• Кандидатська дисертація (1956): «Секреторно-екскреторна функція шлунка у хворих на зоб при лікуванні β-метилтіоурацилом».
• Докторська дисертація (1963): «Ранні прояви атеросклерозу».

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 винаходи.
Науковий керівник 2 докторських і 12 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукової діяльності:

• Рання діагностика та профілактика атеросклерозу й гіпертонічної хвороби.
• Дослідження та впровадження методів лазерної терапії при захворюваннях органів дихання й опорно-рухового апарату.