«Вмієш сам — навчи іншого»
10 лютого 2023 року медична спільнота вшановує 100 літній ювілей від дня народження Бориса Володимировича (Бер Вульфовича) Епштейна (1923-2020) – титулованого, провідного лікаря-ендокринолога, блискучого вченого, професора, заслуженого лікаря України, полковника медичної служби Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», громадського діяча, учасника бойових дій Другої світової війни, почесного ветерана України та міста-героя Києва.
Борис Володимирович Епштейн народився 10 лютого 1923 року у місті Києві в сім′ї службовців. Батько – Володимир Євсійович працював в лісовій промисловості. Мама – Роза Самійлівна працювала завідувачкою бібліотеки в будинку піонерів. В сім′ї панували щирість, злагода, тепло та любов до дітей. Дитинство і юність Бориса Епштейна пройшли у київській комунальній квартирі по вулиці Жилянській, де проживали ще три сім′ї. 1939 року Борис Епштейн на відмінно закінчив загальноосвітню школу № 44. Займаючись у льотно-планерній школі юнак мріяв і хотів пов’язати своє життя з авіацією. Однак, коли до його рук потрапила книга академіка О.О. Богомольця «Продовження життя», що вийшла за рік до війни, він твердо обрав медицину. 1940 року Борис Епштейн вступив до Київського медичного інституту, а з початком Другої світової війни, після першого курсу, брав участь у будівництві оборонних споруд навколо Києва. Потім навчався у Військово-медичній академії імені Кірова, яку закінчив із відзнакою. Борис Епштейн добровольцем пішов на фронт, прохав відправити його на Перший Український фронт, щоби встигнути взяти участь у визволенні України. Як військовий лікар, він пройшов дорогами війни від Дніпра до Балтики, ризикувавши життям, надававши медичну допомогу пораненим.
Після війни Борис Епштейн дуже хотів повернутися до Києва, щоби продовжити службу в госпіталі рідного міста і серйозно займатися наукою. 1959 року він розпочав службу старшим ординатором тоді ще 408-го Київського окружного військового госпіталю. А в 1964 році Борис Володимирович Епштейн очолив терапевтичне відділення, відкрив нову для себе спеціалізацію, став засновником ендокринологічної служби, згодом брав участь у створенні київського Інституту ендокринології. Борис Володимирович Епштейн багато займався наукою та викладацькою діяльністю, передавав свій досвід фронтовика молодим військовим лікарям, особливо з питань організації та підготовки військового госпіталю на польових навчаннях.
Майже 60 років Борис Володимирович віддав рідному Київському госпіталю – Національному військово-медичному клінічному центру «ГВКГ». Після здобуття Україною незалежності Борис Володимирович отримує звання Заслуженого лікаря України за номером «1». З юнацьких літ основою буття для Бориса Володимировича Епштейна були праця, знання і людяність. Для нього це не високі слова, це дорога, по якій людина піднімається не тільки до вершин матеріального благополуччя, а й моральної шляхетності. Його надихали праця, любов до людей, і особливо до тих, хто потребував допомоги. За високий професіоналізм, мудрість і чуйність, доля до Бориса Володимировича була поблажливою. Він користувався повагою і авторитетом серед колег і пацієнтів. Серед пацієнтів були тисячі невідомих і досить відомі особистості – літератори Олесь Гончар і Борис Олійник, актриси Людмила Касаткіна і Еліна Бистрицька, легендарний Олександр Покришкін, олімпійський чемпіон легкоатлет Володимир Куц і штангіст Леонід Жаботинський, вокалісти Валерій Ободзинський та Ірина Білик звертались за допомогою до Бориса Епштейна.
Наукові роботи Б. В. Епштейна займають чільне місце у фондах ННМБУ, з якими і сьогодні працюють молоді вчені та дослідники історії медицини. До ювілею українського офіцера-фронтовика, Лікаря, Учителя – Бориса Володимировича Епштейна у виставковій залі бібліотеки демонструється книжкова виставка його наукового доробку та матеріалів про його життєвий шлях. Він залишився у пам’яті сотень пацієнтів і колег, кому пощастило лікуватись і працювати з Борисом Володимировичем Епштейном, досвідченим і високим професіоналом, світлою і мудрою людиною, що своєю мудрістю та досвідом щедро ділилася з молоддю. Кредо лікаря Епштейна — праця, а ще він керувався принципом: вмієш сам — навчи іншого.
