Богомолець Олег Олександрович (1911 — 1991) — патофізіолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР.
Народився в м. Одеса. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1934). Працював асистентом відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології та старшим науковим співробітником Інституту клінічної фізіології АН УРСР (з 1940 р.).
У 1937 році захистив кандидатську дисертацію, у 1944 році — докторську дисертацію.
Під час німецько-радянської війни (1941–1943) працював в евакуаційному шпиталі № 1741, згодом — директором Башкирської республіканської станції переливання крові.
Після війни обіймав посади старшого наукового співробітника (1942–1943), завідувача фізико-хімічної лабораторії (1943–1946) та директора (1946–1953) Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР. У 1944–1946 рр. одночасно був професором кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту.
У 1953–1980 рр. — завідувач лабораторії патофізіології Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту. З 1980 року — старший науковий співробітник-консультант Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. Професор з 1945 року.
Заслужений діяч науки УРСР (1969), член-кореспондент АН УРСР (1964), лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР (1971).
Автор близько 60 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: алергія, імунітет, реактивність організму, переливання крові, механізм дії антиретикулярної цитотоксичної сироватки, терапія променевих уражень, токсикологія та детоксикація, пошкодження організму при кумулятивних вибухах, реанімація за допомогою апарата штучного кровообігу.
Науковий консультант і керівник 6 докторських та понад 30 кандидатських дисертацій.