Ельберг Володимир Олександрович (1891 – 1964) терапевт, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР (1960). Один із провідних представників української клінічної терапії першої половини XX століття, дослідник у галузі кардіології, ревматології та біохімії обміну речовин.
Володимир Олександрович народився у місті Катеринославі (нині — Дніпро). Медичну освіту здобув у Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі, яку закінчив у 1914 р.
Під час Першої світової війни (1914–1918) служив військовим лікарем на фронті.
Після демобілізації працював у клініках Києва:
- з 1920 р. — ординатор госпітальної терапевтичної клініки;
- 1923–1930 рр. — асистент тієї ж клініки під керівництвом професора В. В. Виноградова.
- У 1928 р. захистив докторську дисертацію «Материалы к вопросу о холестериновом обмене».
Професійна та наукова діяльність
- 1931–1933 рр. — доцент кафедри біохімії Всеукраїнського інституту біопатології.
- 1933–1938 рр. — завідувач тієї ж кафедри.
- 1938–1939 рр. — професор кафедри факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту.
- 1939–1941 рр. — завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету того ж інституту; звання професора отримав у 1939 р.
Під час Другої світової війни працював у евакуації:
- 1941–1944 рр. — завідувач кафедри пропедевтичної терапії Киргизького медичного інституту;
- 1944–1945 рр. — завідувач кафедри терапії Київського інституту удосконалення лікарів.
Після війни:
- 1945–1948 рр. — завідувач кафедри факультетської терапії, а також кафедри госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту;
- 1951–1959 рр. — завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту.
Також обіймав посаду головного терапевта Чернівецької області.
Наукові здобутки
Автор 37 наукових публікацій, присвячених питанням клінічної терапії, біохімії обміну речовин та кардіології.
Його праці поєднували експериментальні біохімічні дослідження з клінічними спостереженнями, що дозволило поглибити уявлення про патогенез серцево-судинних і ревматичних захворювань.
Основні напрями досліджень
- Вивчення функціонального стану печінки при різних патологічних процесах.
- Дослідження клініки, діагностики та патогенезу ревматизму.
- Аналіз мітрального стенозу та розробка принципів його оперативного лікування.
- Вивчення гіпертонічної хвороби, тромбоемболічних ускладнень і тромбозу коронарних судин.
- Розробка методів прижиттєвої діагностики тромбозу коронарних артерій.
Визнання
- Професор (1939).
- Заслужений діяч науки УРСР (1960).
- Один із засновників клініко-експериментального напряму у вітчизняній терапії, який поєднував біохімічні та клінічні підходи до вивчення захворювань серцево-судинної системи.
Його наукові праці стали важливим етапом у розвитку української терапевтичної школи, зокрема у становленні ревматології та клінічної кардіології.