Старков Арсен Вікторович (1874-1927) топографоант, академік Всеукраїнської Академії наук (1921), доктор медицини (1900), професор, завідувач кафедри нормальної анатомії Київського університету (з 1912) та кафедри анатомії української лектури Київського медичного інституту (1917-22); організатор і керівник першої академічної лабораторії з вивчення центральної нервової системи.
Арсен Вікторович народився в м. Торжок Тверської губернії, медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Московського університету (1897). Працював на посадах позаштатного помічника проректора, штатного помічника прозектора кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Московського університету (1897-1900). У 1900 р. захистив докторську дисертацію «Этиология и патологическая анатомия мышечной кривошеи»; від 1900 до 1906 р. – професор описової та порівняльної анатомії й директор Анатомічного інституту Жіночого медичного інституту.
У 1906-1908 рр. перебував у науковому відрядженні в анатомічних інститутах Берліна та Відня; від 1908 р. працював у Московському університеті на посадах прозектора кафедри топографічної анато-мії та оперативної хірургії (1908-1915), керівника Інституту топографічної анатомії та оперативної хірургії (1915-1917).
У часи Першої світової війни також обіймав посаду головного хірурга лазарету імператорської родини в Петровському палаці; від 1918 до 1922 р. – професор, завідувач кафедри анатомії Університету св. Володимира (з часом – Київського медичного інституту). У 1921 р. обраний дійсним членом ВУАН (у галузі медичної біології). У 1921 р. створив в Академії лабораторію для дослідження центральної нервової системи та очолив Комісію ВУАН з вивчення центральної нервової системи; у 1922 р. був вимушений залишити Україну; від 1923 до 1925 р. викладав на посаді професора біології Українського вищого педагогічного інституту (м. Прага, Чехословаччина). У 1923 р. обраний посередником між ВУАН та громадськими організаціями Чехословаччини; з часом – професор Римського університету.
Арсен Старков був блискучим лектором; його лекції відзначались образним і точним описанням анатомічних фактів та основ загальної анатомії і завжди привертали велику аудиторію.
Основні праці: «Анатомия прямой кишки и мышц, имеющих к ней отношение: Литературное и анатомическое исследование» (том перший, 1912); «Анатомия фасций и клетчатки малого таза» (том другий, 1912); «Дослі-дження про нерви серця» – опубліковано в 1926 р. Празькою академією наук; «Остеологія» (1925); А. В. Старков – автор першого україномовного підручника «Загальна біологія» (1925), який був виданий у Празі.