Народився Борис Павлович Кучеренко

Дата:
15.09.2020 день
2020-09-15T00:00:00+03:00
2020-09-16T00:00:00+03:00

110 років від дня народження патологоанатома, доктора медицини, професора Бориса Павловича Кучеренка (1910-1942)

Патологоанатом, доктор медицини (1935), професор (1940). Закінчив Київський медичний інститут (1932). Працював у ньому доцентом; водночас – завідувач патологоанатомічного відділу, заступник директора з наукової роботи Українського НДІ туберкульозу (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМН України); ви­кладав у Київському інституті удосконалення лікарів; співпрацював з Державним медичним видавництвом УРСР; був членом вченої ради і заступником голови патологоанатомічної комісії Народного комісаріату здоров’я УРСР. Під час 2-ї світової війни разом з О. Лазуренком відновив роботу Київського медичного інституту, де на посадах професора, проректора налагодив роботу кафедр, переглянув навчальні плани та програми, вилучив з них “компартійні” дисципліни. У 1942 заарештований ґестапо у складі групи керівників Інституту, згодом розстріляний.

Досліджував патологічну морфологію ендокринних залоз і туберкульозу.

Наукові праці: “До питання про нормальну гіпофізу” (1933); “Про ожиріння і парадоксально добру вгодованість при зло­якісних опухах” (1937); “Об изменениях в простатической железе при злока­чественных новообразованиях” (1937); “О патогистологических изменениях гипофиза при заболеваниях почек” (1940); “Об изменениях шишковидной железы при злокачественных новообразованиях” (1941).

110 років від дня народження патологоанатома, доктора медицини, професора Бориса Павловича Кучеренка (1910-1942) Патологоанатом, доктор медицини (1935), професор (1940). Закінчив Київський медичний інститут (1932). Працював у ньому доцентом; водночас – завідувач патологоанатомічного відділу, заступник директора з наукової роботи Українського НДІ туберкульозу (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМН України); ви­кладав у Київському інституті удосконалення лікарів; співпрацював з Державним медичним видавництвом УРСР; був членом вченої ради і заступником голови патологоанатомічної комісії Народного комісаріату здоров’я УРСР. Під час 2-ї світової війни разом з О. Лазуренком відновив роботу Київського медичного інституту, де на посадах професора, проректора налагодив роботу кафедр, переглянув навчальні плани та програми, вилучив з них "компартійні" дисципліни. У 1942 заарештований ґестапо у складі групи керівників Інституту, згодом розстріляний. Досліджував патологічну морфологію ендокринних залоз і туберкульозу. Наукові праці: "До питання про нормальну гіпофізу" (1933); "Про ожиріння і парадоксально добру вгодованість при зло­якісних опухах" (1937); "Об изменениях в простатической железе при злока­чественных новообразованиях" (1937); "О патогистологических изменениях гипофиза при заболеваниях почек" (1940); "Об изменениях шишковидной железы при злокачественных новообразованиях" (1941).