175 років від дня народження фізіолога, мікробіолога, зоолога, патолога, геронтолога, лауреата Нобелівської премії з медицини та фізіології Іллі Ілліча Мечникова (1845-1916)
Фізіолог, мікробіолог, зоолог, патолог, геронтолог. Закінчив екстерном Харківський університет (1864). Наукові відрядження до Німеччини, Італії. Працював у Новоросійському університеті (Одеса, з перервою): 1867-1868 – доцент, 1870-1882 – ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії. Від 1868 – приват-доцент Санкт-Петербурзького університету, де захистив докторську дисертацію з зоології (1868). Звільнився в 1885 на знак протесту проти реакційної політики царської влади в галузі освіти. У 1886 повернувся в Одесу, де разом з М. Гамалією організував першу в Російській імперії та другу у світі бактеріологічну станцію для боротьби з інфекційними хворобами (нині Одеський НДІ епідеміології та мікробіології). У 1887 змушений виїхати до Німеччини. Від 1888 – в Парижі, де в Інституті Пастера заснував і був завідувачем лабораторії (до 1916), від 1905 – заступником директора. До роботи в лабораторії залучив талановитих учених з різних країн, тому його міжнародна школа з імунології та мікробіології стала однією з найвідоміших у світі на межі 19-20 ст. У 1908 І.І. Мечникову (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) було присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.
Наукові дослідження були присвячені імунології, мікробіології, геронтології, патології, ембріології. Вивчав загальні механізми ембріонального розвитку організмів з різних щаблів еволюції. Основоположник еволюційної ембріології (спільно з О. Ковалевським). Запропонував теорію походження багатоклітинних тварин. Один із засновників порівняльної патології, імунології та мікробіології. Здійснив новаторські дослідження для з’ясування ролі мікробних асоціацій та антаногізму мікробів у інфекційних процесах. Сформулювавши положення про користь мікробного антагонізму для здоров’я людини, став засновником сучасної концепції пробіотиків. Створив особливу галузь сучасної біології – експериментальну морфологію. Заклав основи епідеміології холери, черевного тифу, туберкульозу тощо. Заснував наукову геронтологію. Розробив теорію, відповідно до якої старіння та смерть у людини настають передчасно в результаті дії на організм мікробів та інших отрут. Кінцевим ідеалом життя вважав ортобіоз – досягнення повного та щасливого кінця життя, що закінчується спокійною природною смертю; заклав основи танатології. Вивчав проблеми боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, уперше висунув ідею застосування біологічних методів із цією метою. Досліджував питання дарвінізму, антропології.
Наукові праці: “Болѣзни личинокъ хлѣбнаго жука” (1879); “Лекціи по сравнитѣльной патологіи воспаленія” (1892); “Невосприимчивость въ инфекционныхъ болѣзняхъ” (1903); “Этюды о природе человѣка” (1904; 1913); “Этюды оптимизма” (1907; 1909); “Основатели соврѣменной медицины. Пастер–Листер–Кох” (1915).