Троїцький Іван Віссаріонович (1856-1923) педіатр, доктор медицини, професор, один із засновників вітчизняної педіатричної школи та організатор системи дитячої медичної допомоги.
Основні віхи життя та діяльності
- 1856 — народився.
- 1878 — закінчив медичний факультет Університету святого Володимира.
- 1883 — здобув ступінь доктора медицини.
- У 1885–1890 роках працював ординатором «Києво-кирилівських богоугодних закладів» та лікарем Подільського денного притулку.
- З 1886 року — приват-доцент Університету святого Володимира, де читав курс лекцій з педіатрії та проводив практичні заняття для студентів без оплати праці.
- 1891 — заснував у Києві благодійне Товариство надання допомоги хворим дітям.
- У 1896–1903 роках керував облаштуванням і був директором літніх дитячих санаторіїв у Києві.
- У 1902–1919 роках — професор, завідувач кафедри педіатрії Харківського університету.
- У 1919–1923 роках — керівник організованої ним кафедри педіатрії Катеринославського університету.
Ініціював будівництво в Харкові першої дитячої університетської клініки, створення лабораторій та діагностичних кабінетів.
Запровадив навчання студентів не лише в амбулаторних умовах, а й безпосередньо біля ліжка хворого.
За його ініціативи створено:
- товариства дитячих лікарів у Києві (1900) та Харкові (1912);
- відділ Союзу боротьби з дитячою смертністю в Харкові (1906).
Організував у Києві та Харкові кабінети безкоштовної видачі знезараженого коров’ячого молока «Крапля молока», які працювали за принципом:
«Імущим — за гроші, бідним — безкоштовно».
- 1923 — помер.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Івана Троїцького були присвячені актуальним проблемам дитячої медицини та профілактики захворювань.
Основні напрями наукової роботи:
фармакологія;
антенатальна профілактика;
гігієна дітей;
етіологія дитячих інфекційних захворювань;
патогенез дитячих інфекцій.
Значення діяльності
Іван Віссаріонович Троїцький зробив вагомий внесок у:
- розвиток педіатрії в Україні;
- організацію дитячої медичної допомоги;
- створення системи профілактики дитячих захворювань;
- розвиток клінічного навчання студентів-медиків;
- боротьбу з дитячою смертністю.
Його діяльність поєднувала наукову, педагогічну та благодійну роботу, спрямовану на покращення здоров’я дітей та розвиток дитячої медицини.