Горбачевський Іван Якович (1854-1942) біохімік, епідеміолог, політичний діяч. Академік Чеської АН (1908), АН УРСР (1925). Дійсний член НТШ (1899).
Іван Якович закінчив Віденський університет (1876, доктор медицини). Працював у ньому; 1883-1917 – у Карловому університеті (Прага): надзвичайний, звичайний професор лікарської хімії, декан медичного факультету (1889, 1894, 1904, 1911), ректор (1902-1903), засновник і директор Інституту фізіологічної хімії при університеті. 1906-1917 – член і голова Найвищої санітарної ради Австрії, від 1908 – член Австрійської палати панів, 1917-1918 – міністр народного здоров’я Австро-Угорщини. У 1918 брав участь у діяльності Української парламентської репрезентації, зокрема в нараді щодо національного державного самовизначення Східної Галичини. Один із засновників УВУ у Відні, професор хімії та ректор (1923-1924, 1931-1935) УВУ у Празі. Провів з’їзди українських вчених (1926, 1932), очолював Український академічний комітет у Празі. Співзасновник і голова товариства “Музей визвольної боротьби України” (1924-1935).
Досліджував результати розкладу альбуміноїдних тіл під впливом соляної кислоти; вперше синтезував сечову кислоту (1882), довівши, що в організмах вона утворюється з нуклеїнових кислот; розробив новий метод синтезу креатиніну (1886), волюмометричний метод визначення азоту в сечі та метод визначення білків і пуринових основ; відкрив фермент ксантиноксидазу (1891). Одним з перших встановив і виокремив амінокислоти як складову білків. Розробляв українську хімічну термінологію, виступав з публікаціями з питань епідеміології, народної гігієни, судової медицини.
Наукові праці: “Über den Einfluss von Glyceryn, Fett und Zucker auf die Ausscheidung der Harnsäure beim Menschen” (1888); “Untersuchungen über die Entstehung der Harnsäure im Säugetierorganismus” (1890); “Über die Trennung der Harnsäure von den Xanthinbasen” (1894); “Причинки до пізнання виживи сільської людности галицького Поділля” (1899).