Вашетко Микола Памфілович (1880-1960) патофізіолог, діяч українського національного руху, доктор медицини (1913), професор, заслужений діяч науки УРСР (1960). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1908). Працював лікарем клінічно-судового відділу Київського військового шпиталю, одночасно займався науково-дослідною діяльністю під керівництвом В. Ліндемана.
Один з перших членів Медичної секції УНТ (1910), автор доповідей і праць у галузі медицини українською мовою. Під час 1-ї світової війни працював військовим лікарем, брав активну участь у становленні українських лікарських організацій, був секретарем комісії з підготовки 2-го Всеукраїнського з’їзду лікарів. Від 1918 – у Київському медичному інституті: професор кафедри загальної патології, на якій вперше почав викладати українською мовою, від 1922 – завідувач кафедри патофізіології, водночас у 1920-1924 очолював кафедру фармакології. У 1931 репресований і звільнений з Інституту; згодом висланий у м. Сталіно (нині Донецьк), де заснував і очолював кафедру патофізіології в медичному інституті.
У 1936 повернувся до Києва, працював завідувачем кафедри патофізіології Київського ветеринарного інституту. Під час 2-ї світової війни – на кафедрі патофізіології Медичного інституту, відкритого лікарями та науковцями в окупованому Києві. Після звільнення Києва його було звинувачено в співпраці з німцями, до викладацької та наукової роботи не допускався. Його наукові праці в УРСР були вилучені з бібліотек. Засновник української наукової школи патофізіологів. Досліджував патологію нирок і сечоутворення, токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, значення мікроелементів.
Наукові праці: “Краткое практическое руководство по изготовлению муляжей” (1909); “К вопросу об обратном всасывании в почке: Эксперим. исследование из лаб. общей патологии Император. ун-та св. Владимира” (1913); “К вопросу об отравлении щавелевой кислотой и ее солями” (1913); “Етіологія нефритів” (1918); “До характеристики токсичних експериментальних нефритів” (1925); “Клімат та здоров’я людини” (1927); “Гематоенцефалічний бар’єр при отруєнні СО” (1938); “Фітотоксична реакція як метод визначення тваринних гормонів в досліджуваному середовищі” (1939); “Препарат для тканинної терапії – “сикоплацентин” проф. Н.П. Харченка” (1949).