Пилипчук Микола Степанович (1926-1996)

Дата:
22 Травень 2026 день
2026-05-22T00:00:00+03:00
2026-05-23T00:00:00+03:00

Пилипчук Микола Степанович (1926-1996)Пилипчук Микола Степанович (1926-1996) – фтизіатр, доктор медичних наук, професор, відомий учений у галузі фтизіатрії та пульмонології.

Основні віхи життя та діяльності

  • 1926 — народився.
  • 1952 — закінчив Київський медичний інститут.
    Працював у Київському медичному інституті на посадах:
    асистента;
    доцента;
    завідувача кафедри фтизіатрії.
  • У 1960–1996 роках — завідувач кафедри фтизіатрії.
  • З 1983 року кафедра діяла як кафедра фтизіатрії з курсом пульмонології.
  • У 1963 році здобув ступінь доктора медичних наук.
  • У 1964 році отримав звання професора.
  • У 1965–1970 роках — проректор з лікувальної роботи Київського медичного інституту.
  • 1996 — помер.

Наукова діяльність

Наукові праці Миколи Пилипчука були присвячені актуальним проблемам діагностики та лікування туберкульозу й захворювань органів дихання.

Основні напрями наукових досліджень:

  • розробка методів діагностики захворювань легень;
  • підвищення ефективності антибактеріальної терапії;
  • удосконалення хірургічних методів лікування туберкульозу легень;
  • дослідження функціонального стану органів дихання після операцій на легенях;
  • вивчення сурфактантної системи легень;
  • дослідження мукоциліарного апарату та аерогематичного бар’єра.

Наукові досягнення

Микола Степанович Пилипчук: розробив методику внутрішньовенного введення протитуберкульозних препаратів;

  • поглибив вчення про відновлення життєво важливих функцій організму після операцій на легенях;
  • створив новий напрям у вивченні та застосуванні аерозольтерапії;
  • запропонував методи неспецифічної терапії туберкульозу;
  • розробив способи усунення побічних реакцій на антимікобактеріальні препарати.

Значення діяльності

Микола Степанович Пилипчук зробив вагомий внесок у:

  • розвиток української фтизіатрії та пульмонології;
  • удосконалення лікування туберкульозу;
  • розвиток хірургічної пульмонології;
  • підготовку медичних кадрів;
  • впровадження нових методів терапії захворювань органів дихання.

Його наукові розробки сприяли підвищенню ефективності лікування хворих на туберкульоз та розвитку сучасних підходів у пульмонології.