Карпенко Віктор Степанович (1923-2003)

Дата:
28.10.2018 день
2018-10-28T00:00:00+03:00
2018-10-29T00:00:00+02:00

Карпенко Віктор Степанович (1923-2003)Карпенко Віктор Степанович (1923-2003) хірург, уролог, доктор медичних наук (1969), професор (1970), заслужений діяч науки УРСР (1976).

Віктор Степанович народився в с. Іванівка (тепер – Ставищанського району Київської обл.); медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. Куйбишев, 1941-1942), Київському військово-медичному училищі (1942-1943), Донецькому медичному інституті (1945-1948); під час німецько-радянськой війни – фельдшер у діючій армії (1943-1945); працював на посадах головного лікаря та хірурга шахтинської лікарні в м. Чистякове (тепер – м. Торез Донецької обл.), асистента, доцента та завідувача кафедри факультет (969), завідувача клініки пластичної і відновної уро-погії (1969-1996) та директора (1969-1978) Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів.

У 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Клинико-анатомическое обоснование надлобкового дугообразного внебрюшинного разреза при камнях тазового отдела мочеточника», а в 1968 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза»; професор; головний позаштатний уролог МОЗ України (1970-1987); голова Товариства урологів України; член Міжнародного та Європейського товариств урологів; член наукових товариств урологів Російської Федерації, Білорусі та медичного товариства Я. Пуркіньє (Прага); член наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступник голови бюро наукової ради «Урологія і оперативна нефрологія» АМН СРСР.

Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій; основні напрями наукової діяльності: гостра та хронічна ниркова недостатність, лікування сечокам дної хвороби, пухлини сечостатевих органів, чоловіче безпліддя, трансплантація нирок в експерименті та клініці; науковий консультант і керівник 9 докторських та 32 кандидатських дисертацій.

Віктор Карпенко 16 травня 1972 р. уперше в Україні успішно виконав пересадку нирки від живого донора, а з часом виконав 75 таких трансплантацій. Першим в Україні почав виконувати аутотрансплантацію нирок під час стенозу ниркової артерії. Разом із співпрацівниками описав нову хворобу – склероз передміхурової залози, вивчив її клінічний перебіг, розробив діагностику і запропонував ефективні методи оперативного лікування. Впровадив у клінічну практику оперативне лікування гідронефрозу без дренування сечовивідних шляхів. Розробив методику інтестинальної пластики сецоволів за їхньої нейром” язової дисплазії чи травмі.

Уперше в Україні виконав резекції нирки за наявності пухлин. Віктор Степанович вперше впровадив ендоскопічні методи лікування гіперплазії та склерозу передміхурової залози, раку сечового міхура та стриктур уретри; уперше на території СНД (1993) проведена цистектомія з формуванням артифіціального, ортотопічного сечового міхура: значний внесок В. С. Карпенка в реорганізацію та розширення Київського НДІ урології та нефрології, який він очолював – у 1973 р.

Наукові праці: “Хірургія аденоми передміхурової залози” (1981); “Хірургічне лікування двосторонніх захворювань нирок та сечовивідних шляхів” (1983); “Склероз передміхурової залози” (1985); “Епітеліальні пухлини сечового міхура” (1986); “Хроническая почечная недостаточность при травматических стриктурах мочеиспускательного канала” (1990); “Причины гидронефроза и выбор метода оперативного лечения” (2002).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Карпенка В.С.
«Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.С. Карпенка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. Гидронефроз (1991)
  2. Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии (1979)
  3. Амбулаторная урология (1980)
  4. Склероз предстательной железы (1985)
  5. Спрввочник уролога и нефролога (1985)
Карпенко Віктор Степанович (1923-2003) хірург, уролог, доктор медичних наук (1969), професор (1970), заслужений діяч науки УРСР (1976). Віктор Степанович народився в с. Іванівка (тепер - Ставищанського району Київської обл.); медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. Куйбишев, 1941-1942), Київському військово-медичному училищі (1942-1943), Донецькому медичному інституті (1945-1948); під час німецько-радянськой війни - фельдшер у діючій армії (1943-1945); працював на посадах головного лікаря та хірурга шахтинської лікарні в м. Чистякове (тепер - м. Торез Донецької обл.), асистента, доцента та завідувача кафедри факультет (969), завідувача клініки пластичної і відновної уро-погії (1969-1996) та директора (1969-1978) Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів. У 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Клинико-анатомическое обоснование надлобкового дугообразного внебрюшинного разреза при камнях тазового отдела мочеточника», а в 1968 р. - докторську дисертацію «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза»; професор; головний позаштатний уролог МОЗ України (1970-1987); голова Товариства урологів України; член Міжнародного та Європейського товариств урологів; член наукових товариств урологів Російської Федерації, Білорусі та медичного товариства Я. Пуркіньє (Прага); член наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступник голови бюро наукової ради «Урологія і оперативна нефрологія» АМН СРСР. Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій; основні напрями наукової діяльності: гостра та хронічна ниркова недостатність, лікування сечокам дної хвороби, пухлини сечостатевих органів, чоловіче безпліддя, трансплантація нирок в експерименті та клініці; науковий консультант і керівник 9 докторських та 32 кандидатських дисертацій. Віктор Карпенко 16 травня 1972 р. уперше в Україні успішно виконав пересадку нирки від живого донора, а з часом виконав 75 таких трансплантацій. Першим в Україні почав виконувати аутотрансплантацію нирок під час стенозу ниркової артерії. Разом із співпрацівниками описав нову хворобу - склероз передміхурової залози, вивчив її клінічний перебіг, розробив діагностику і запропонував ефективні методи оперативного лікування. Впровадив у клінічну практику оперативне лікування гідронефрозу без дренування сечовивідних шляхів. Розробив методику інтестинальної пластики сецоволів за їхньої нейром" язової дисплазії чи травмі. Уперше в Україні виконав резекції нирки за наявності пухлин. Віктор Степанович вперше впровадив ендоскопічні методи лікування гіперплазії та склерозу передміхурової залози, раку сечового міхура та стриктур уретри; уперше на території СНД (1993) проведена цистектомія з формуванням артифіціального, ортотопічного сечового міхура: значний внесок В. С. Карпенка в реорганізацію та розширення Київського НДІ урології та нефрології, який він очолював - у 1973 р. Наукові праці: "Хірургія аденоми передміхурової залози" (1981); "Хірургічне лікування двосторонніх захворювань нирок та сечовивідних шляхів" (1983); "Склероз передміхурової залози" (1985); "Епітеліальні пухлини сечового міхура" (1986); "Хроническая почечная недостаточность при травматических стриктурах мочеиспускательного канала" (1990); "Причины гидронефроза и выбор метода оперативного лечения" (2002). У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Карпенка В.С. «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза» (1968) Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.С. Карпенка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
  1. Гидронефроз (1991)
  2. Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии (1979)
  3. Амбулаторная урология (1980)
  4. Склероз предстательной железы (1985)
  5. Спрввочник уролога и нефролога (1985)