Соломка Микола Вікторович (1856 – 1903) — військовий лікар, хірург, організатор медичної справи.
Микола Вікторович Соломка здобув медичну освіту з відзнакою у Санкт-Петербурзькій Медико-хірургічній академії, яку закінчив у 1881 році. Після завершення навчання у 1881–1887 роках служив у військових госпіталях на Кавказі.
У 1887–1888 роках проходив удосконалення з хірургії в Медико-хірургічній академії. У 1889 році захистив докторську дисертацію на тему: «Высокое камнесечение. Материалы для оценки надлобкового камнесечения в России».
У 1890–1893 роках працював старшим ординатором Київського військового госпіталю та асистентом хірургічної госпітальної клініки Університету Святого Володимира.
З 1893 до 1903 року обіймав посаду головного лікаря лікарні при Покровському жіночому монастирі в Києві.
Одночасно у 1899–1902 роках М. В. Соломка очолював Київський військовий госпіталь.
Організаційна та громадська діяльність Микола Вікторович Соломка був ініціатором важливих нововведень у медичній практиці:
- сприяв створенню самостійного отоларингологічного відділення в Київському військовому госпіталі;
- за його ініціативою в госпіталі було встановлено один із перших у Російській імперії рентгенівських апаратів;
- відкрито зуболікарський кабінет для нижчих чинів та офіцерів.
Особливі доручення та відзнаки
- був молодшим лікарем при Великій княгині Олександрі Петрівні, дружині Великого князя Миколи Миколайовича-старшого;
- у 1899 році очолював спеціальну комісію з ліквідації чуми в Астраханській губернії;
- лейб-хірург Двору Його Імператорської Величності;
- мав чин дійсного статського радника.