Волкович Микола Маркіянович (1858–1928)

Дата:
08.12.2023 день
2023-12-08T00:00:00+02:00
2023-12-09T00:00:00+02:00

Волкович Микола Маркіянович (1858–1928)Волкович Микола Маркіянович (1858–1928) хірург, академік Всеукраїнської академії наук (1928), доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедр шпитальної (1903), факультетської хірургії (1911-23) Університету Св. Володимира. Один із основоположників хірургії в Україні, відкрив збудника риносклероми (паличка Волковича-Фріша); описав атрофію або атонію м’язів правої половини живота при хронічному апендициті (симптом Волковича); запропонував навскісний розріз у правій клубовій ділянці для апендектомії (розріз Мак Бурнея Волковича-Дьяконова); вперше висловився про необхідність холецистектомії в усіх випадках калькульозного холециститу. Зробив великий внесок у травматологію, винайшов шину для іммобілізації кінцівки (шина Волковича), описав вимушену позу хворого при переломі переднього відділу таза (симптом Волковича), запропонував операцію резекції колінного суглоба при гнійному або туберкульозному гоніті (резекція Волковича).

Микола Маркіянович народився в м. Городні на Черніівщині, медичну освіту «лекарь с огличием» здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1882), в якому й залишився працювати. Від 1882 до 1885 р. працював на посаді штатного ординатора госпітальної хірургічної клініки. У 1886 р. після закінчення ординатури був зарахований стипендіатом для підготовки до професорського звання. З 1886 р. одночасно працював проректором на кафедрі фізіолог. У 1889 р. захистив докторську дисертацію на тему «Риносклерома с клинической, патологоанатомической и бактериологической сторон».

У 1893 р. почав читати студентам курс лекцій з десмургії з вченням про переломи та вивихи, діагностику хірургічних хвороб та курс лекцій хвороб вуха, горла і носа. Одночасно, з 1893 до 1903 р. – завідувач хірургічного відділення Олександрівської лікарні в Києві. Від 1903 р. – завідувач кафедри госпітальної хірургічної клініки Університету св. Володимира, а в 1911 р. був переведений на кафедру факультетської хірургічної клініки, якою завідував до 1922 р.

Під час Першої світової війни очолював університетський шпиталь, який був сформований із університетських клінік за його активної участі. З 1923 р. – завідувач науково-дослідницької кафедри медицини при Київському відділенні Головнауки.

У 1908 р. був обраний головою VIII з’їзду російських хірургів. У 1908 р. заснував Київське наукове хірургічне товариство, був обраний його головоюю. У 1914 р. отримав звання заслуженого професора Університету св. Володимира.

Автор 84 наукових пуолікацій, зокрема 3 монографій. Наукові праці присвячені вивченню апендициту, жовчнокам’яної хвороби, зобу, склероми, раку гортані, травматичних пошкоджень кісток та суглобів.

Волкович один з перших в Україні почав виконувати складні оперативні вгручання в черевній порожнині, значний внесок вніс в розробку питань клініки, діагностики та лікування злендициту. Описав деякі симтоми цього захворковання, які носять його імʼя, зокрема симптом атрофії правої половини живота та симптом гострого виникнення болю в епігастральній ділянці. Запропонував розріз черевної стінки при апендектомії: перший у Києві почав виконувати операції на жовчних протоках при жовчно камʼяній хворобі.

Одним із перших у вітчизняній хірургії виконав струмектомію при базедовій хворобі та радикальну операцію на легенях. Волковичу належить заслуга становлення оториноларингології в Україні – він обʼеднав отиатрію та ларингологію в єдину науку. Розроблені оригінальні методики пластичних операцій, зокрема відновлення носа із шкіри пальця, метод пластики та зашивання ран при операціях на лобних пазухах.

Роботи Миколи Маркіяновича з лікування стенозів гортані шляхом інтубації, ларингофіссури та ларингектомії на кілька років випередили подібні повідомлення в Західній Європі. Запропоновані кістково-пластичні операції при туберкульозі кісток ступні та колінного суглоба, пластичне закриття пузирно-піхвових нориць. Одним із перших почав розробляти хірургію хребта та торакальну хірургію. Відомі транспортні шини Волковича, які застосовувалися як у Першій, так і в Другій світових війнах. Вол-ковичу належить пріоритет відкриття та вивчення збудника риносклероми, який у літературі відомий як «паличка Волковича».

Волкович Микола Маркіянович (1858–1928) хірург, академік Всеукраїнської академії наук (1928), доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедр шпитальної (1903), факультетської хірургії (1911-23) Університету Св. Володимира. Один із основоположників хірургії в Україні, відкрив збудника риносклероми (паличка Волковича-Фріша); описав атрофію або атонію м’язів правої половини живота при хронічному апендициті (симптом Волковича); запропонував навскісний розріз у правій клубовій ділянці для апендектомії (розріз Мак Бурнея Волковича-Дьяконова); вперше висловився про необхідність холецистектомії в усіх випадках калькульозного холециститу. Зробив великий внесок у травматологію, винайшов шину для іммобілізації кінцівки (шина Волковича), описав вимушену позу хворого при переломі переднього відділу таза (симптом Волковича), запропонував операцію резекції колінного суглоба при гнійному або туберкульозному гоніті (резекція Волковича). Микола Маркіянович народився в м. Городні на Черніівщині, медичну освіту «лекарь с огличием» здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1882), в якому й залишився працювати. Від 1882 до 1885 р. працював на посаді штатного ординатора госпітальної хірургічної клініки. У 1886 р. після закінчення ординатури був зарахований стипендіатом для підготовки до професорського звання. З 1886 р. одночасно працював проректором на кафедрі фізіолог. У 1889 р. захистив докторську дисертацію на тему «Риносклерома с клинической, патологоанатомической и бактериологической сторон». У 1893 р. почав читати студентам курс лекцій з десмургії з вченням про переломи та вивихи, діагностику хірургічних хвороб та курс лекцій хвороб вуха, горла і носа. Одночасно, з 1893 до 1903 р. - завідувач хірургічного відділення Олександрівської лікарні в Києві. Від 1903 р. - завідувач кафедри госпітальної хірургічної клініки Університету св. Володимира, а в 1911 р. був переведений на кафедру факультетської хірургічної клініки, якою завідував до 1922 р. Під час Першої світової війни очолював університетський шпиталь, який був сформований із університетських клінік за його активної участі. З 1923 р. - завідувач науково-дослідницької кафедри медицини при Київському відділенні Головнауки. У 1908 р. був обраний головою VIII з’їзду російських хірургів. У 1908 р. заснував Київське наукове хірургічне товариство, був обраний його головоюю. У 1914 р. отримав звання заслуженого професора Університету св. Володимира. Автор 84 наукових пуолікацій, зокрема 3 монографій. Наукові праці присвячені вивченню апендициту, жовчнокам'яної хвороби, зобу, склероми, раку гортані, травматичних пошкоджень кісток та суглобів. Волкович один з перших в Україні почав виконувати складні оперативні вгручання в черевній порожнині, значний внесок вніс в розробку питань клініки, діагностики та лікування злендициту. Описав деякі симтоми цього захворковання, які носять його імʼя, зокрема симптом атрофії правої половини живота та симптом гострого виникнення болю в епігастральній ділянці. Запропонував розріз черевної стінки при апендектомії: перший у Києві почав виконувати операції на жовчних протоках при жовчно камʼяній хворобі. Одним із перших у вітчизняній хірургії виконав струмектомію при базедовій хворобі та радикальну операцію на легенях. Волковичу належить заслуга становлення оториноларингології в Україні - він обʼеднав отиатрію та ларингологію в єдину науку. Розроблені оригінальні методики пластичних операцій, зокрема відновлення носа із шкіри пальця, метод пластики та зашивання ран при операціях на лобних пазухах. Роботи Миколи Маркіяновича з лікування стенозів гортані шляхом інтубації, ларингофіссури та ларингектомії на кілька років випередили подібні повідомлення в Західній Європі. Запропоновані кістково-пластичні операції при туберкульозі кісток ступні та колінного суглоба, пластичне закриття пузирно-піхвових нориць. Одним із перших почав розробляти хірургію хребта та торакальну хірургію. Відомі транспортні шини Волковича, які застосовувалися як у Першій, так і в Другій світових війнах. Вол-ковичу належить пріоритет відкриття та вивчення збудника риносклероми, який у літературі відомий як «паличка Волковича».