В цей випробувальний для України час ми перечитуємо, осмислюємо і відкриваємо для себе поета, лікаря і громадянина Степана Руданського, який виборював право говорити і творити рідною мовою та був одним із перших українських дипломованих лікарів-інтернів в епоху земської медицини.
6 січня 1834 років (25 грудня 1833 р.) народився Степан Васильович Руданський (1834–1873) – лікар за фахом, за покликанням поет, автор класичних сатир, перекладач античної літератури, автор безсмертного національного співу «Повій, вітре, на Вкраїну».
Юрій Віленський, канд. мед. наук, літератор, розмірковуючи про коріння та складові родоводу великого українського поета і лікаря, писав: «Рід і духовне коріння Степана Руданського, таємничі генетичні витоки, які зумовили появу цієї талановитої філантропічної душі та широкого сміливого серця…».
Іван Франко вважав Руданського «… найвизначнішим в українському письменстві ХІХ віку». Але існують свідчення, що Степан Васильович не надто серйозно сприймав свій поетичний дар, бо не раз казав: «Я більше лікар, добрий до людей».
Народившись на Поділлі у селі Хомутинці, Степан Руданський навчався у Шаргородській бурсі, Кам’янець-Подільській духовній семінарії, а потім закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію. Його вчителем і опікуном був лікар-терапевт Сергій Боткін, який домігся направлення випускника Академії Степана Руданського до Криму, бо в нього розпочалися сухоти.
У 1856 році в Петербурзі поет склав і свій найвідоміший твір – «Повій, вітре, на Вкраїну». Музику склала випускниця Варшавської консерваторії Людмила Александрова.
Після приїзду до Ялти в якості міського лікаря, з 1862 року молодий спеціаліст цікавиться історичним минулим і побутом греків, генуезців, караїмів, кримчаків, записує легенди, збирає фольклор.
Cтепан не мав підтримки від свого батька ні в своєму виборі лікарської професії, ні в своїй літературній творчості українською мовою.
У складних життєвих умовах нужденності і нездужання поет створює вірші, що сьогодні додають нам сили і суспільного звучання, як до прикладу вірш «До дуба»,:
Нехай гнеться лоза, а ти, дубе, кріпись,
Ти рости та рости! І до пекла дістань,
І у пекло заглянь, і до хмари дістань, і на небо поглянь.
І весь світ обдивись, і усе розпізнай;
І що доброго є, ти у себе впивай…
Патріотичними і пророчими є, написані майже 170 років тому, пісні-«взбудки», що сьогодні слугують потужним надихом:
Нехай знову брязне шабелька стальная
В козацьких залізних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кості
Могилами в наших степах!
Як міський лікар і постійний член санітарної комісії міста, рятуючи людей, він опинився віч-на-віч з вкрай небезпечною хворобою. Пішов з життя Степан Руданський у травні 1873 року, захворівши на холеру під час епідемії в Криму.
Ще будучи 23-річним студентом, коли Степан вже знав про своє легеневе ураження, він написав вірш «Моя смерть», де були пророчі слова:
І я знов живий світ оглядую,
Смерті першої не пригадую.
Поет помер не доживши до 40 років, залишивши 3 рукописні збірки і не видавши жодної. На момент смерті опублікований доробок Степана Васильовича становив лише близько 15 гумористичних віршів і ліричних поезій, кілька перекладів з польської, сербської, німецької мов, а також дещицю записаних ним народних прислів’їв. Аж через 8 років після смерті побачили світ його «Співомовки», дбайливо підготовлені Оленою Пчілкою.
Іван Франко друкував твори Руданського на сторінках журналів, які редагував і першим переклав вірш «Повій, вітре…» польською мовою.
Найповнішим вважається видання у 3-х томах, здійснене в 1972–1973 роках.
У Національній науковій медичні бібліотеці України впродовж трьох десятиліть вшановують пам’ять і літературну спадщину Степана Руданського. Колектив бібліотеки спільно з Національною спілкою письменників України щороку проводять літературно-мистецькі вечори.
У співпраці з правнучатим небожем поета, військовим лікарем Олексієм Боржковським фахівцями бібліотеки видано дві книги. Зокрема, книгу «Степан Руданський. Поет, лікар, громадянин» видано у 2009 році до 175-річчя від дня народження великого поета. В ній вперше проаналізовано творчість Степана Руданського, викладено детальне дослідження його лікарського шляху.
До 180-річчя від дня народження підготовлено видання «І я знов живий світ оглядую…» (2014), що доповнена новими розвідками про петербурзькі роки Степана Руданського, хронікою студентських літ та лікарської звитяги. В 2015 році книгу було відзначено дипломом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського.
Під час війни особливого значення набувають строфи із вірша «Гей, бики!»:
І все мине, що гірко було,
Настануть дивнії роки;
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, бики!
https://drive.google.com/file/d/1hkjEn3NRtKVtxupxCIfzgLnY97mzUkMH/