Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.
Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.
Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.
Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.
Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.
Варес Евальд Янович (1925–2010)
стоматолог, доктор медичних наук, професор
Варес Евальд народився в місті Ленінград (нині — Санкт-Петербург, Російська Федерація). Учасник бойових дій у німецько-радянській війні.
У 1949 році з відзнакою закінчив Казанський стоматологічний інститут. У 1950–1953 роках працював викладачем Омської зуболікарської школи. У 1953–1955 роках навчався в аспірантурі на кафедрі гістології та ембріології 1-го Московського медичного інституту.
У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Реакція сполучної тканини на поліметилметакрилат і реакція тканин пародонта на імплантацію зубів».
Професійна діяльність:
- асистент кафедри гістології та ембріології 2-го Московського медичного інституту (1955–1959);
- завідувач відділу ортодонтії Одеського НДІ стоматології (1959–1965);
- завідувач кафедри ортопедичної стоматології Донецького медичного інституту (1965–1971).
У 1967 році захистив докторську дисертацію на тему: «Закономірності росту лицевого скелета та їх значення для практики ортодонтії». У 1968 році отримав вчене звання професора.
- З 1972 року працював у Львівському медичному інституті:
- завідувач кафедри ортопедичної стоматології (1972–1982);
- завідувач лабораторії технології зубних протезів (1983–1993);
- професор кафедри хірургічної ортопедичної стоматології (1993–1995).
Наукова діяльність:
Автор близько 140 наукових публікацій, зокрема 12 монографій.
Основні напрями досліджень:
- морфологічна перебудова тканин при ортодонтичній дії в ділянці вісцерального скелета;
- закономірності росту кісткових структур лицевого скелета та їх використання в усуненні зубощелепових деформацій;
- удосконалення технологій виготовлення зубних протезів та ортодонтичних апаратів.
Науковий керівник та консультант: 4 докторських та 38 кандидатських дисертацій.
Гамбург Агнеса Михайлівна (1900 – 1980) cудовий медик, доктор медичних наук, професор
У 1924 році закінчила медичний факультет Саратовського університету. Після завершення навчання працювала лаборантом, а згодом — асистентом кафедри судової медицини.
Науково-організаційна діяльність:
- активна учасниця створення Науково-дослідного інституту судових експертиз Івановської промислової області, де працювала заступником директора, а з 1934 року — директором;
- 1934 — захист кандидатської дисертації;
- з 1937 року — завідувач кафедри судової медицини 2-го Київського медичного інституту;
- 1942 — захист докторської дисертації «Судебно-медицинская экспертиза обвиняемого»;
- 1945 — присвоєне вчене звання професора;
- 1938–1972 — організатор і незмінний завідувач кафедри судової медицини Київського інституту удосконалення лікарів.
Інституційні ролі:
- з 1951 року — заступниця начальника Республіканського бюро судово-медичної експертизи;
- з 1949 року — голова правління Київського наукового товариства судових медиків і криміналістів (з часу його заснування);
- ініціаторка створення та заступниця голови Українського наукового товариства судових медиків і криміналістів.
Наукова діяльність:
авторка близько 100 наукових публікацій, зокрема 4 монографій;
- дослідження присвячені:
- судово-медичній травматології;
- методам дослідження речових доказів;
- судовій відповідальності лікарів;
- історії судової медицини.
Малихіна Раїса Іванівна (1915–2002)
акушер-гінеколог, доктор медичних наук, професор
У 1940 році закінчила Харківський медичний інститут.
Професійна діяльність:
- асистент, доцент, завідувач кафедри акушерства та гінекології Українського інституту удосконалення лікарів (м. Харків) — 1959–1962 рр.;
- з 1962 по 1982 рік — завідувач кафедри акушерства та гінекології №3 Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.
Наукові ступені та звання:
- Кандидатська дисертація (1950): «Вплив синестролу на вагінальний цикл жінки при геморагічній метропатії»;
- Докторська дисертація (1958): «Діагностика туберкульозу статевих органів жінки»;
- Професор — з 1960 року.
Наукова та громадська діяльність:
- голова Київського наукового товариства акушерів-гінекологів;
- голова методичної комісії при Вченій раді МОЗ УРСР;
- член методичної комісії Міністерства освіти СРСР;
- член секції Комітету з присудження Державних премій при Раді Міністрів УРСР;
- член редколегій низки фахових медичних журналів.
Науковий доробок:
Автор понад 400 наукових публікацій, зокрема:
- «Туберкулез половых органов женщин» (1976);
- «Значение клеточных иммунологических реакций в диагностике и определении степени активности туберкулеза половых органов женщин» (1981);
- «Применение левамизола в комплексной терапии женщин, больных туберкулезом половых органов» (1983).
Основні напрями досліджень:
- обмінні процеси під час фізіологічної та патологічної вагітності, пологів, у матері та новонародженого;
- перебіг вагітності та пологів у хворих на туберкульоз легень;
- діагностика та лікування туберкульозу геніталій.
Науковий консультант та керівник: 2 докторських і 17 кандидатських дисертацій.
Файншмідт Ісаак Ілліч (1875–1940)
терапевт, фтизіатр, заслужений діяч науки УРСР, заслужений професор УРСР
Освіта та рання кар’єра:
Народився в м. Орел (нині — Російська Федерація). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1899).
- 1899–1901 — курсант-екстерн при факультетській терапевтичній клініці професора Оболенського.
- 1901–1903 — стажувався в 1-й медичній клініці Берлінського університету під керівництвом професора Лейдена, слухав курси в клініках і лабораторіях Берліна.
- 1903–1904 — понадштатний ординатор госпітальної терапевтичної клініки Харківського університету.
- 1904–1905 — учасник російсько-японської війни.Професійна діяльність:
- 1905–1923 — ординатор, згодом асистент госпітальної терапевтичної клініки Харківського університету.
- 1907, 1909, 1911, 1913 — стажування у клініках Німеччини, Бельгії, Англії з питань внутрішніх хвороб та боротьби з туберкульозом.
- 1910 — організував безкоштовну лікарню для хворих на туберкульоз.
- 1921 — один із організаторів Українського туберкульозного інституту в Харкові; директор (1922–1940).
- 1923–1931 — завідувач кафедри туберкульозу Харківського медичного інституту.
- 1924–1940 — завідувач факультетської терапевтичної клініки того ж інституту.
- 1931 — ініціатор створення Українського інституту клінічної медицини, керівник терапевтичної клініки при ньому (1931–1940).
Громадська та науково-організаційна діяльність:
- Засновник Харківського відділу Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом (1912).
- Голова та заступник голови Українського товариства терапевтів.
- Член президії Вченої ради Наркомату охорони здоров’я УРСР.
- Член Ради директорів низки наукових інститутів.
- Голова бюро терапевтичної секції та голова правління Харківського медичного товариства (1924–1925).
- Редактор терапевтичного відділу журналу «Врачебное дело».
- Організатор перших українських з’їздів терапевтів і фтизіатрів.
- Представник СРСР на міжнародних з’їздах, стажувався в клініках Європи (1923, 1924, 1926, 1928, 1931, 1934).
Наукова діяльність:
Автор 32 наукових праць.
Основні напрями:
- патогенез і діагностика туберкульозу;
- пневмонії;
- захворювання серцево-судинної системи;
- діабет;
- організація протитуберкульозної допомоги.
- Ініціатор створення мережі протитуберкульозних диспансерів в Україні.
Юріхін Анатолій Павлович (1900 – дата смерті не встановлена) хірург, доктор медичних наук, професор
Освіта та рання діяльність:
- 1919 — закінчив школу бджільництва, працював інструктором.
- 1920–1921 — служив у Червоній армії.
- 1921–1927 — навчався на медичних факультетах Костромського та 2-го Московського університетів.
Професійна діяльність:
- 1928–1933 — лікар у Середньо-Волзькому краї.
- 1933–1939 — головний лікар і завідувач хірургічного відділення лікарень Куйбишевської області.
- 1939–1942 — викладач Куйбишевської військово-медичної академії.
- 1942–1944 — асистент, 1944–1954 — доцент Куйбишевського медичного інституту.
- 1954–1974 — завідувач кафедри загальної хірургії Вінницького медичного інституту.
Наукові ступені та звання:
- 1942 — кандидат медичних наук (дисертація: «Концевые артерио-венозные аневризмы»).
- 1953 — доктор медичних наук (дисертація: «Экспериментально-клинические наблюдения над острой полной непроходимостью пищеварительного тракта»).
- 1955 — присвоєно вчене звання професора.
Основні напрями досліджень:
- патогенез гострої кишкової непрохідності з позицій нейрогуморальної регуляції;
- роль інтоксикації в розвитку ускладнень;
- патоморфологічні зміни в органах і тканинах при непрохідності;
- лікувальна тактика та віддалені результати оперативного втручання;
- клінічне випробування білкового кровозамінника БК-8.