Календар медицини

Горовенко Наталія Григорівна (1951) відома українська вчена-генетик, доктор медичних наук (2000), професор (2002), член-кореспондент НАМН України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2003).

У 1975 році закінчила Київський медичний інститут. Після завершення навчання працювала в цьому закладі до 1989 року. Згодом продовжила науково-педагогічну діяльність у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ), де з 2000 року очолює кафедру медичної генетики.

З 2003 року — головний медичний генетик Міністерства охорони здоров’я України.

Наукові дослідження Наталії Григорівни присвячені проблемам медичної генетики, зокрема:

• генетиці вроджених вад розвитку та мультифакторіальних захворювань;
• молекулярній діагностиці спадкових хвороб;
• фармакогеноміці;
• генетичним аспектам алергічних захворювань;
• генетиці, діагностиці та лікуванню хронічного обструктивного бронхіту;
• молекулярно-генетичним дослідженням муковісцидозу та інших спадкових патологій.

Серед основних наукових праць:

«Стандартизація методів діагностики і лікування хворих різного віку на муковісцидоз» (1999);

«Хронические обструктивные заболевания легких» (2001);

«Novel mutations in arylsulfatase A gene in three Ukrainian families with metachromatic leucodystrophy» (2003);

«Обґрунтування клінічної класифікації кропив’янки» (2003);

«Врожденные несращения верхней губы и неба» (2003);

«Генетические исследования в области профессиональной патологии» (2005);

«Genetic polymorphisms of Glutathione-S-transferase (GST) M1 and bronchial asthma susceptibility in Ukrainian population» (2005);

«The contribution of genetic polymorphisms of xenobiotic-metabolizing enzymes in the risk of breast cancer development in women» (2013);

«Роль межгенных взаимодействий генов, кодирующих ферменты биотрансформации непрямых антикоагулянтов, и генов системы гемостаза в подборе дозы варфарина» (2014);

«Характеристика генетичної структури населення України за поліморфними варіантами генів системи детоксикації ксенобіотиків» (2014);

«Identification and characterization of six new mutations in GLB1 gene in Ukrainian patients with GM1 gangliosidosis and Morquio B disease» (2016);

«Efficiency of application of different DNA probes in identifying marker chromosomes» (2016);

«Молекулярно-генетичні та біохімічні фактори формування фенотипу пацієнтів з хворобою Гоше І типу» (2017).

Наукова діяльність Наталії Григорівни Горовенко сприяла розвитку медичної генетики в Україні, впровадженню сучасних молекулярно-генетичних методів діагностики та розширенню можливостей персоналізованої медицини.

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

Скліфосовський Микола Васильович (1836–1904) видатний хірург, доктор медицини (1863), екстраординарний професор (1870), один із засновників сучасної черевної (порожнинної) хірургії, а також піонер впровадження антисептики й асептики в медичну практику.

У 1859 році закінчив медичний факультет Московського університету. Розпочав професійну діяльність ординатором хірургічного відділення Одеської міської лікарні.

У 1866–1868 роках удосконалював професійну майстерність за кордоном, працюючи в клініках провідних європейських учених — професорів Бернгарда фон Лангенбека, Рудольфа Вірхова, Огюста Нелатона та Джеймса Сімпсона. Після повернення очолив хірургічне відділення Одеської міської лікарні.

У 1870–1871 роках за рекомендацією Миколи Пирогова працював на посаді екстраординарного професора Університету Святого Володимира в Києві. Упродовж 1871–1880 років був професором Медико-хірургічної академії в Санкт-Петербурзі.

З 1880 року — ординарний професор факультетської хірургічної клініки Московського університету, де також протягом шести років обіймав посаду декана медичного факультету. У 1893–1900 роках очолював Клінічний інститут великої княгині Олени Павлівни в Санкт-Петербурзі.

Микола Скліфосовський зробив значний внесок у розвиток черевної хірургії, воєнно-польової хірургії та організацію хірургічної допомоги. Він активно впроваджував принципи антисептики й асептики, що суттєво зменшило післяопераційні ускладнення. Також розробив оригінальні методики з’єднання кісток та удосконалив низку хірургічних операцій.

Його наукова та практична діяльність мала великий вплив на розвиток хірургії та медичної освіти. Ім’я Миколи Васильовича Скліфосовського назавжди залишилося в історії світової медицини.

Ципковський Василь Пантелеймонович (1906–1976) відомий судовий медик, доктор медичних наук (1942), професор (1944).

У 1936 році закінчив 1-й Харківський медичний інститут. Після завершення навчання працював асистентом (1936–1939), а згодом доцентом (1939–1940) кафедри судової медицини 2-го Харківського медичного інституту. Одночасно був судово-медичним експертом Харківського бюро судово-медичної експертизи (1936–1939).

У 1938 році був заарештований органами НКВС. Попри складні обставини, продовжив наукову та педагогічну діяльність. У різні роки обіймав відповідальні посади в закладах вищої освіти та системі судово-медичної експертизи.

Працював завідувачем кафедри судової медицини та криміналістики Львівського університету і водночас Львівським обласним судово-медичним експертом (1940–1941), завідувачем кафедри судової медицини та криміналістики Харківського юридичного інституту (1941).

У 1941–1944 роках був завідувачем кафедри судової медицини та заступником ректора Іжевського медичного інституту, а також за сумісництвом народним комісаром охорони здоров’я Удмуртської АРСР (1942–1944).

У повоєнні роки очолював кафедру судової медицини Київського інституту удосконалення лікарів (1945). У 1945–1950 роках був завідувачем кафедри судової медицини Львівського медичного інституту та за сумісництвом завідувачем кафедри криміналістики і судової медицини Львівського університету (1945–1947).

З 1950 до 1972 року очолював кафедру судової медицини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова. Також виконував обов’язки головного судово-медичного експерта Вінницької області.

Основні напрями наукової діяльності Василя Пантелеймоновича Ципковського охоплювали:

• застосування криміналістики в судовій медицині;
• судово-медичну експертизу раптової смерті;
• експертизу отруєнь та механічної асфіксії;
• дослідження самоушкоджень;
• судово-медичну оцінку авіаційних і залізничних травм;
• експертизу ушкоджень, заподіяних різними видами зброї;
• дослідження одягу в судово-медичній експертизі;
• вивчення ушкоджень від освітлювальних і запалювальних ракет, вибухів мін та пострілів з обрізу;
• визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень;
• казуїстику судової медицини.

Наукова та педагогічна діяльність Василя Пантелеймоновича Ципковського зробила вагомий внесок у розвиток судової медицини та підготовку фахівців цієї галузі в Україні.

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.