Календар медицини

Юрій Володимирович Мітін (1941–2020) – видатний український оториноларинголог, доктор медичних наук (1982), професор (1984), заслужений діяч науки і техніки України (2002).

Народився у 1941 році. У 1964 році закінчив Куйбишевський медичний інститут (нині – Самарський державний медичний університет, РФ). Після завершення навчання працював у цьому закладі, пройшовши шлях від асистента до професора кафедри оториноларингології. З 1985 року професійна діяльність ученого була пов’язана з Києвом: до 2014 року він очолював кафедру оториноларингології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Наукові дослідження Ю. В. Мітіна охоплювали широкий спектр актуальних проблем оториноларингології: професійну патологію верхніх дихальних шляхів, стенози гортані та трахеї у дітей, ото- і риногенні внутрішньочерепні ускладнення, нейросенсорну приглухуватість, а також питання надання ургентної ЛОР-допомоги.

Учений зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної оториноларингології. Він одним із перших запровадив метод дихальної трахеобронхоскопії для видалення сторонніх тіл із дихальних шляхів та впровадив використання загального знеболення під час оперативних втручань на лімфоїдному глотковому кільці у дітей.

Юрій Володимирович є автором численних наукових праць, монографій і навчальних посібників, серед яких:

• «Профессиональная патология верхних дыхательных путей в химической промышленности» (1976);
• «Острый ларинготрахеит у детей» (1986);
• «Неионизирующие методы лучевой диагностики заболеваний околоносовых пазух» (1994);
• «Дифференциальный диагноз по клиническим симптомам в оториноларингологии» (2005);
• «Невідкладна медична допомога» (2006);
• «Хвороби вуха, горла, носа» (2010);
• «Оториноларингологія» (2010, 2011).

Наукова, педагогічна та практична діяльність Юрія Володимировича Мітіна сприяла розвитку української школи оториноларингології та підготовці кількох поколінь лікарів-фахівців.

Іван Денисович Танасієнко (1926–1998) – відомий український хірург, доктор медичних наук (1971), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР.

Народився у 1926 році. У 1951 році закінчив Вінницький медичний інститут. Професійну діяльність розпочав у галузі клінічної хірургії. Упродовж 1954–1964 років працював молодшим науковим співробітником відділу клінічної хірургії Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини імені М. Д. Стражеска.

Подальша науково-педагогічна діяльність Івана Денисовича була пов’язана з Київським медичним інститутом, де він працював доцентом (1964–1973), професором кафедри госпітальної хірургії (1973–1974), а з 1974 до 1994 року очолював кафедру хірургічних хвороб санітарно-гігієнічного факультету та військово-польової хірургії. У 1972–1976 роках обіймав посаду декана лікувального факультету.

Наукові дослідження І. Д. Танасієнка були присвячені актуальним проблемам хірургії, зокрема захворюванням позапечінкових жовчовивідних шляхів, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, мітральному стенозу, патології щитоподібної залози. Значну увагу вчений приділяв удосконаленню хірургічних методів лікування та впровадженню нових оперативних технологій у клінічну практику.

Іван Денисович розробив і впровадив низку оригінальних оперативних методик, які сприяли підвищенню ефективності хірургічного лікування та стали важливим внеском у розвиток української хірургічної школи.

Наукова, педагогічна та практична діяльність Івана Денисовича Танасієнка залишила помітний слід в історії вітчизняної медицини. Він підготував численних учнів і послідовників, зробивши вагомий внесок у розвиток медичної науки та хірургічної освіти в Україні.

Олександр Анатолійович Журило (1956) – український мікробіолог, доктор медичних наук (1998), фахівець у галузі медичної мікробіології, фтизіатрії та лабораторної діагностики інфекційних захворювань.

Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Дніпропетровський медичний інститут. Після завершення навчання пов’язав свою професійну діяльність із науково-педагогічною роботою. З 1982 року працював у Дніпропетровському медичному інституті, де пройшов шлях від молодого науковця до доцента. У 1995–1996 роках обіймав посаду доцента цього закладу. У 1996–1997 роках працював доцентом Київської медичної академії післядипломної освіти.

Від 1997 року очолював лабораторію мікробіології Інституту фтизіатрії і пульмонології АМН України в Києві, де здійснював наукові дослідження, спрямовані на вдосконалення методів діагностики та лікування інфекційних захворювань.

Основні напрями наукової діяльності О. А. Журила охоплювали проблеми внутрішньолікарняних інфекцій, дисбактеріозів кишечника, розроблення препаратів-еубіотиків, вивчення біологічних властивостей збудника туберкульозу, оцінку хіміотерапевтичної активності протитуберкульозних препаратів, а також удосконалення методів індикації та ідентифікації пневмококів і гемофільної палички.

Вагоме місце у науковому доробку вченого займають дослідження, присвячені проблемі мультирезистентного туберкульозу та підвищенню ефективності мікробіологічної діагностики туберкульозної інфекції.

Серед найважливіших наукових праць Олександра Анатолійовича:

«Новые селективные агенты для выделения синегнойной палочки» (1991);
«Мікробіологічна діагностика туберкульозу в сучасних умовах» (2000);
«Ситуація з мультирезистентного та полірезистентного туберкульозу в м. Києві» (2002);
«Клинико-бактериологическая диагностика туберкулезных плевритов» (2004);
«Современные возможности выявления микобактерий туберкулеза у пациентов с туберкулезным плевритом» (2005).

Наукова діяльність Олександра Анатолійовича Журила сприяла розвитку вітчизняної медичної мікробіології, удосконаленню лабораторної діагностики туберкульозу та боротьбі з поширенням резистентних форм інфекційних захворювань.

Олександр Ярославович Дзюблик (1951) – український пульмонолог, доктор медичних наук (1990), професор (1996), заслужений лікар України (2009), відомий фахівець у галузі діагностики та лікування неспецифічних захворювань легень.

Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут. Відтоді його професійна діяльність нерозривно пов’язана з Інститутом фтизіатрії і пульмонології Академії медичних наук України в Києві. Упродовж 1981–1991 років обіймав посаду вченого секретаря інституту, а з 1991 року очолює відділення технологій лікування неспецифічних захворювань легень.

Наукова діяльність Олександра Ярославовича присвячена розробленню та вдосконаленню немедикаментозних методів лікування захворювань органів дихання, а також вивченню ефективності застосування антибактеріальної хіміотерапії при неспецифічних захворюваннях легень. Значну увагу вчений приділяє питанням оптимізації лікувальних технологій, підвищенню ефективності антибактеріальної терапії та впровадженню сучасних підходів до лікування пульмонологічних хворих.

Вагоме місце у його наукових дослідженнях займають проблеми хронічних обструктивних захворювань легень, бронхоектатичної хвороби, пневмоній, а також фармакоекономічні аспекти застосування антибактеріальних препаратів у клінічній практиці.

Серед найважливіших наукових праць Олександра Ярославовича:

«Бронхоэктатическая болезнь» (1983);
«Оптимизация эффективности комплексного лечения больных хроническим обструктивным бронхитом внутрисосудистым лазерным облучением крови» (1992);
«Фармакоэкономические аспекты оптимизации антибиотикотерапии больных с пневмонией» (1994);
«Сумамед в клинической практике» (1998);
«Pharmacoeconomic aspects of antibacterial therapy with azithromycin of community-acquired pneumonia in servicemen» (2003).

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Олександра Ярославовича Дзюблика зробила вагомий внесок у розвиток української пульмонології, удосконалення методів лікування захворювань органів дихання та підготовку висококваліфікованих медичних кадрів.

Олександр Митрофанович Пучківський (1881–1942) – видатний український оториноларинголог, доктор медицини (1913), один із засновників вітчизняної школи оториноларингології, педагог, організатор медичної науки та охорони здоров’я.

Народився у 1881 році. У 1905 році закінчив Військово-медичну академію. Після завершення навчання працював у вушному відділенні Московського військового госпіталю. Упродовж 1907–1911 років очолював ЛОР-відділення військових госпіталів у Харкові та Владикавказі. З 1911 року продовжив наукову й педагогічну діяльність у Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі.

Під час Першої світової війни, у 1914–1918 роках, служив лікарем тилового та головного евакуаційних пунктів на Румунському фронті. У 1918 році був призначений головним лікарем Одеського військового госпіталю та асистентом Жіночих медичних курсів.

Вагомий внесок учений зробив у розвиток медичної освіти в Україні. У 1920 році він організував кафедру оториноларингології в Одеському медичному інституті та очолював її до 1921 року. Згодом став організатором і першим завідувачем кафедри хвороб вуха, горла та носа Київського медичного інституту, яку очолював упродовж 1921–1937 років. Також був головою Всесоюзного та Всеукраїнського комітетів з вивчення та боротьби зі склеромою верхніх дихальних шляхів.

Наукові дослідження Олександра Митрофановича були присвячені вивченню склероми та туберкульозу верхніх дихальних шляхів, удосконаленню методів хірургічного лікування ЛОР-захворювань, а також питанням історії оториноларингології. Він став одним із перших українських учених-медиків, які впроваджували національну медичну термінологію та навчання рідною мовою.

Особливе місце в його діяльності займає розвиток української медичної освіти. Олександр Пучківський першим розпочав викладання оториноларингології українською мовою та створив перший українськомовний навчальний посібник з оториноларингології.

У 1937 році вчений став жертвою політичних репресій: був заарештований за сфабрикованою справою так званої «Спілки визволення України». У 1942 році його було розстріляно. Лише у 1957 році Олександра Митрофановича Пучківського посмертно реабілітували.

Наукова, педагогічна та громадська діяльність Олександра Пучківського відіграла важливу роль у становленні української оториноларингології та медичної освіти, а його ім’я посідає чільне місце в історії вітчизняної медицини.

Відзначається щорічно в третю неділю червня згідно з Указом Президента України № 281/94 від 03.06.1994 р.

День медика відноситься до найбільш значущих дат у святковому календарі. Професія лікаря є однією з найгуманніших і надзвичайно важливих – медики обрали для себе відповідальну професію, яка не терпить помилок, неосвіченості, безвідповідальності та неуважності.

У цей день ми вшановуємо тих людей, які супроводжують нас протягом усього життя, намагаючись зробити його кращим, радіснішим, здоровішим і тривалішим, – це не тільки лікарі, але й санітари, медсестри, лаборанти й інші працівники сфери охорони здоров’я.

Немає нічого благороднішого, ніж оберігати життя та здоров’я людей. Низький уклін вам і всенародна повага за вірність обов’язку та покликанню, стійкість і чуйність, постійну готовність щохвилини прийти на допомогу.