Календар медицини

Андрейчин Михайло Антонович (1940) інфекціоніст, академік НАМН України (2017), доктор медичних наук (1981), професор (1983), заслужений діяч науки і техніки України (1995), завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними і венеричними хворобами (з 1981), проректор з наукової роботи Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (1983-2004).

Вчений у галузі інфекційних хвороб, епідеміології та військової епідеміології. Описав 7 раніше невідомих клінічних симптомів інфекційних хвороб. Вперше розробив термографічну семіотику гострих респіраторних інфекцій, вірусних гепатитів, харчових токсикоінфекцій, шигельозу, лептоспірозу, оперізувального герпесу й інших хвороб, запропонував термографічні критерії їх диференційної діагностики. Поглибив знання про механізм лікувальної дії різних видів ентеросорбентів, антиоксидантів, гепатопротекторів, імуностимуляторів, обґрунтував доцільність їх поєднаного застосування при поширених інфекційних захворюваннях. Запропонував метод колоносорбції при гострих кишкових інфекціях, що суттєво пришвидшує клінічне одужання та забезпечує санацію кишечнику від патогенних мікроорганізмів без додаткового застосування антибактерійних засобів. Довів можливість підвищення лікувальної ефективності рекомбінантних α-інтерферонів та індукторів інтерфероноутворення при вірусних гепатитах за умови попередньої дезінтоксикації організму ентеросорбентами. Розробив аерозольну інтерферонотерапію гострих респіраторних вірусних інфекцій і вперше здійснив апробацію нового вітчизняного препарату нуклеїнової кислоти (нуклекс), довів його високу клінічну ефективність. Отримав і впровадив у лікарську практику протилептоспірозний алогенний імуноглобулін, за допомогою якого вдалося втричі знизити летальність при тяжких формах недуги. Узагальнив світовий досвід з медичної протидії біотероризму та розробив низку пропозицій для лікувально-профілактичних закладів і Міністерства охорони здоров’я. У 1997 очолив ініціативну групу, зусиллям якої була створена Асоціація інфекціоністів України. Відтоді й дотепер є президентом Асоціації.

Наукові праці: “Теплобачення в медицині” (1990); “Бактериальные диареи” (1998); “Шигельоз” (2002); “Епідеміологія екстремальних умов з курсом військової епідеміології” (2002); “Біотероризм. Медична протидія” (2005); “Інфекційні хвороби у загальний практиці та сімейній медицині” (2007); “Infectious diseases: підручник” (2007, 2015); “Черевний тиф (нове про патогенез, діагностика, лікування)” (2009); “Вірусні гепатити і рак печінки” (2010); “Гострі респіраторні вірусні інфекції” (2011); “Епідеміологія: підручник” (2012); “Інфекційні хвороби: підручник” (2012)”; “Професійні інфекційні хвороби” (2014); “Військова епідеміологія з епідеміологією надзвичайних ситуацій” (2015).

Семенова Віра Михайлівна (1940-2018) нейрохірург, доктор медичних наук (1993), завідувач лабораторії культивування тканин (1992-2018), головний науковий співробітник Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1992).

Наукові праці були присвячені проліфераційному потенціалу гліальних пухлин мозку в умовах культивування.

Наукові праці: “Некоторые особенности пролиферативной активности макроглиальних опухолей мозга в культуре тканей” (1982); “Взаимодействие эмбриональной нервной ткани с глиальной опухолью при их совместном культивировании и трансплантации в мозг” (1997); “Фотодинамическая терапия опухолей головного мозга: эффект в культуре глиомы (штамм 101.8)” (2000); “Изучение индукции дифференцировки клеток, полученных из эмбрионального и постнатального мозга в условиях культивирования in vitro” (2004); “Нейральные стволовые клетки головного и спинного мозга взрослого организма” (2005).

Азлецький Володимир Олександрович (1880 – ????) курортолог, доцент (1926), доктор медичних наук (1938), завідувач кафедри факультетської терапії (1944-50) і кафедри госпітальної терапії (1944-45) Вінницького медичного інституту. Один з організаторів Вінницького обласного медичного товариства та його голова (1945-46). Напрям наукової діяльності: бальнеологія, діагностика і терапія внутрішніх захворювань.
Володимир Олександрович медичну освіту (з відзнакою) здобув у Військово медичній академі (м. С. Петербург, 1903); служив на посалі військового лікаря (1904-1907), працював на посадах завідувача лікарні на Уралі (1907-1911), лікаря в м. Пятигорську (1911-1914); під час Першої світової війни служив в армії на лікарських посадах; у 1919-1920 рр. – начальник санітарної частини народно-революційної армії; після демобілізації із армії працював на посадах директора сибірського куроргу Усольє (1920-1927) та одночасно на посадах старшого асистента (1921-1926) й доцента (1926-1927) кафедри спеціальної патології в госпітальній терапевтичній клініці Іркутського університету; у подальшому працював на посадах директора курорту Єйськ, директора клініки та заступника директора з наукової роботи Державного центрального бальнеологічного інституту (м. Пʼятигорськ), головного лікаря м. Пʼятигорська (1942-1943), завідувача кафедри госпітальної терапії (1944 1945), завідувача кафедри факультетської терапії (1944-1950) Вінницького медичного інституту, доцент (1926); доктор медичних наук (1938); голова Вінницького обласного медичного товариства (1945-1946); основні напрями наукової діяльності: бальнеологія, опрацювання діагностики та лікування внутрішніх хвороб.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Азлецького В. О. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Железноводск. Научно-популярное описание курорта. (1937). Шифр зберігання: А-531
2. Радиоактивные (радоновые) источники Пятигорска, их влияние на организм и лечебное применение. (1938). Шифр зберігання: 615.839 А-355.

Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).

Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).

Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.

Міхньов Володимир Анатолійович (1940) патофізіолог і педагог, член-кореспондент НАМН України (2000), доктор медичних наук (1985), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2004), професор кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989), Головний учений секретар НАМН України (з 1996).

Відомий учений у галузі патофізіології. Його наукова діяльність обіймає широке коло наукових інтересів, серед яких найбільш значними є вивчення загальнобіологічних і медичних проблем нервової трофіки та неврогенних дистрофій. Ним створена низка експериментальних моделей і вивчений патогенез нейродистрофічного процесу в різних органах і тканинах при порушенні нервових впливів. Досліджена роль соматичних і автономних нервів у регуляції трофічних процесів. Вперше проведені фундаментальні дослідження з порівняльного вивчення енергетичного обміну в скелетних м’язах і м’язах внутрішніх органів на різних стадіях ембріонального та постембріонального розвитку. Здійснив глибоке вивчення функціональних і метаболічних порушень у тканинах денервованого шлунку після ваготомії, м’язах товстої кишки при порушенні їхньої інервації в дітей з хворобою Гіршпрунга. Як педагог зробив вагомий внесок в удосконалення методології та методики викладання патофізіології у вищій школі.

Наукові праці: “Изучение энергетического обмена в гладких мышцах желудочно-кишечного тракта при нарушении их нервной регуляции в эксперименте” (1984); “Роль нарушения нервной регуляции в патогенезе нейродистрофического процесса в мышцах различного типа” (1994); “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології” (2001); “Медична наука та інноваційні технології” (2003); “Герої-освітяни і науковці України” (2005); “Патологическая физиология” (2006).

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.